- •Передмова
- •1. Предмет органічної хімії
- •2. Електронна будова атому Карбону
- •2.1. Поняття про гібридизацію атомів Карбону.
- •3. Типи хімічних зв’язків в органічних сполуках
- •3.1. Характеристики ковалентного зв’язку
- •3.2. Електронні впливи (електронні ефекти в молекулах)
- •3.4. Типи утворення і види ковалентних зв’язків
- •4. Класифікація органічних сполук
- •5.1. Номенклатура і загальні принципи сучасної хімічної термінології
- •5.2. Ізомерія алканів та їх одновалентних залишків (алкілів)
- •5.3. Поняття про первинні, вторинні, третинні атоми Карбону
- •5.4. Правила номенклатури iupac
- •5.5. Методи добування алканів
- •5.6. Хімічні властивості алканів
- •5.7. Окремі представники
- •6. Алкени
- •6.1. Ізомерія алкенів
- •6.2. Номенклатура
- •6.3. Методи добування
- •6.4. Хімічні властивості
- •6.5. Просторова будова (стереохімія) алкенів (гомологів етену)
- •6.6. Окремі представники
- •7.1. Методи добування
- •7.2. Хімічні властивості
- •7.3. Окремі представники
- •8. Алкадієни
- •8.1. Ізомерія алкадієнів
- •8.2. Класифікація
- •8.3. Методи добування
- •8.4. Хімічні властивості
- •8.5. Окремі представники
- •9. Циклоалкани
- •9.1. Номенклатура. Ізомерія
- •9.2. Будова циклоалканів
- •9.3. Сучасні уявлення про будову малих циклів
- •9.4. Стереохімія циклоалканів
- •9.5. Окремі представники
- •10. Арени (Ароматичні вуглеводні)
- •10. 1. Класифікація ароматичних сполук
- •10.2. Ароматичні вуглеводні з одним бензеновим ядром
- •10.2.1. Будова молекули бензену
- •10.2.2. Гомологи бензену
- •10.2.3. Ізомерія та номенклатура.
- •10.2.4. Методи добування бензену та його гомологів.
- •10.2.5. Хімічні властивості
- •10.2.6. Окремі представники
- •10.3. Багатоядерні ароматичні вуглеводні
- •10.3.1. Багатоядерні ароматичні вуглеводні з неконденсованими бензеновими ядрами
- •1. Група дифенілу.
- •2. Дифенілметан.
- •3. Група трифенілметану.
- •10.3.2. Багатоядерні ароматичні сполуки з конденсованими ядрами
- •11. Галогеновуглеводні
- •11.1. Класифікація
- •11.2. Номенклатура
- •11.3. Ізомерія
- •11.3. Методи добування
- •11.4. Хімічні властивості
- •11.5. Окремі представники
- •12. Гідроксисполуки (спирти)
- •12.1. Класифікація
- •12.2. Номенклатура
- •12.3. Ізомерія
- •12.4. Фізичні властивості
- •12.5. Методи добування одноатомних спиртів
- •12.6. Хімічні властивості спиртів
- •12.7. Окремі представники
- •13. Багатоатомні спирти
- •13.1. Хімічні властивості
- •13.2. Окремі представники
- •14.Феноли
- •14.1. Номенклатура
- •14.2. Методи добування
- •14.3. Фізичні властивості
- •14.4. Хімічні властивості.
- •14.5. Окремі представники
- •15. Етери
- •15.6. Хімічні властивості
- •15.7. Окремі представники
- •16. Оксосполуки ( альдегіди і кетони)
- •16.1. Класифікація
- •16.2. Ізомерія
- •16.3. Номенклатура
- •16.4. Методи добування
- •16.5. Фізичні властивості
- •16.6. Хімічні властивості
- •16.7. Окремі представники
- •17. Карбонові кислоти
- •17.1. Одноосновні карбонові кислоти
- •17.1.1. Номенклатура
- •Назви деяких карбонових кислот
- •17.1.2. Ізомерія
- •17.1.3. Методи добування
- •17.1.4. Фізичні властивості
- •17.1.5. Хімічні властивості
- •17.1.6. Окремі представники
- •17.2. Дикарбонові кислоти
- •Назви деяких дикарбонових кислот
- •17.2.1. Методи добування
- •17.2.2. Фізичні властивості
- •17.2.3. Хімічні властивості
- •17.2.4. Окремі представники
- •17.3. Ненасичені монокарбонові кислоти
- •Назви деяких ненасичених монокарбонових кислот
- •18. Жири
- •18.1. Фізичні властивості
- •18.2. Методи добування
- •18.3. Хімічні властивості
- •18.4. Застосування жирів
- •19. Гідроксикарбонові кислоти. Гідроксикислоти
- •19.1. Ізомерія
- •19.2. Методи добування
- •19.3. Фізичні властивості
- •19.4. Хімічні властивості
- •20. Оптична ізомерія гідроксикислот
- •21. Вуглеводи
- •21.1. Класифікація вуглеводів
- •21.2. Моносахариди
- •21.2.1. Будова моносахаридів
- •21.2.2. Стереохімія моноз
- •21.2.3. Циклічна структура моносахаридів
- •21.2.4. Характер окисних кілець
- •21.2.5. Таутомерна рівновага моносахаридів. Явище мутаротації
- •21.2.6. Поняття про конформаційну ізомерію
- •21.2.7. Методи добування
- •21.2.8. Фізичні властивості
- •21.2.9. Хімічні властивості
- •21.2.10. Окремі представники
- •21.3. Полісахариди
- •21.3.1. Олігосахариди (сахароподібні полісахариди)
- •21.3.1.1. Дисахариди (біози)
- •21.3.1.2. Глікозил-глікози (відновлювальні дисахариди)
- •21.3.1.3. Глікозил-глікозиди, або невідновлювальні дисахариди
- •21.3.2. Вищі полісахариди (поліози, несахароподібні складні вуглеводи)
- •22. Нітрогеновмісні органічні сполуки
- •22.1. Нітросполуки жирного й ароматичного рядів
- •22.1.1. Класифікація
- •22.1.2. Номенклатура
- •22.1.3. Ізомерія
- •22.1.4. Методи добування
- •22.1.5. Фізичні властивості
- •22.1.6. Хімічні властивості нітросполук
- •22.1.7. Окремі представники
- •22.2.1. Класифікація
- •22.2.2. Номенклатура
- •22.2.3. Ізомерія
- •22.2.4. Методи добування
- •22.2.5. Фізичні властивості
- •22.2.6. Хімічні властивості
- •22.2.7. Окремі представники
- •22.3. Ароматичні діазо- та азосполуки
- •22.3.1. Номенклатура
- •22.3.2. Методи добування
- •22.3.3. Фізичні властивості
- •22.3.4. Хімічні властивості
- •22.4. Амінокислоти
- •22.4.1. Класифікація
- •22.4.2. Номенклатура
- •22.4.3. Ізомерія
- •22.4.4. Методи добування
- •22.4.5. Будова молекул
- •22.4.6. Фізичні властивості
- •22.4.7. Хімічні властивості
- •22.4.8. Окремі представники
- •22.5.1. Виділення з природних джерел і очищення
- •22.5.2. Фізичні і хімічні властивості
- •22.5.3. Рівні структурної організації молекули білка
- •Вторинна структура білкових молекул:
- •22.5.4. Класифікація білків
- •22.5.5. Ідентифікація білків
- •23. Гетероциклічні сполуки
- •23.3.2. П’ятичленні гетероцикли з декількома гетероатомами
- •23.4. Шестичленні гетероциклічні сполуки
- •23.4.1. Шестичленні гетероциклічні сполуки з одним гетероатомом та їх похідні
- •23.4.1.1. Поняття про алкалоїди
- •23.4.2. Шестичленні гетероциклічні сполуки з двома атомами Нітрогену
- •Література Основна
- •Додаткова
- •Органічна хімія Курс лекцій для студентів
23.3.2. П’ятичленні гетероцикли з декількома гетероатомами
Полігетероциклічними сполуками називають такі сполуки, які містять у циклі два або більше гетероатомів. Гетероатоми можуть бути однакові або різні.
П’ятичленні полігетероциклічні сполуки з одним або декількома гетероатомами Нітрогену називають азолами. Залежно від кількості атомів Нітрогену розрізняють — діазоли, триазоли і тетразоли.
.
Якщо ж поряд з атомом Нітрогену до складу циклу входить атом Оксигену то утворюється оксазол, а якщо атом Сульфуру — тіазол.
Піразол, імідазол, тіазол – гетероцикли, які мають важливе значення. Вони входять до складу багатьох цінних лікарських засобів, вітамінів, антибіотиків, алкалоїдів. Так з похідних піразолу в медичній практиці застосовують: антипірин, пірамідон, анальгін вони мають сильну болезаспокійливу, антибактеріальну, антибіотичну дію.
.
Антибіотиками називають органічні сполуки, які виробляються грибними пліснявами, дріжджами, а також деякими рослинами, які мають властивості стримувати ріст мікроорганізмів або знешкоджувати їх. Останнім часом антибіотики набули великого практичного значення для боротьби з різними захворюваннями, викликаними різними хвороботворними мікроорганізмами.
Вивчення та вживання їх в медичній практиці є одним із значних досягнень у сучасній науці. Число відомих антибіотиків досягнуло1200. В той же час для того, щоб використовувати їх в медичній практиці необхідна узгоджена, висока антибактеріальна активність і не токсичність. Тому цим вимогам відповідає тільки 50 антибіотиків.
Пеніциліни — антибіотики вироблені різними видами плісняви (грибка) Penicillium, який вирощують у промисловому масштабі. Будову пеніцилінів встановлено в 40-х роках ХХ століття роботами різних вчених він має такий вид:
Відомі багаточисленні пеніциліни, які різняться складом і будовою залишку R. Найбільш активний і розповсюджений – бензилпеніцилін в якому R– = –СН2–С6Н5.
Пеніциліни малостійкі сполуки, із-за наявності в них гетероциклічного циклу. Під дією кислот вони легко гідролізуються.
23.4. Шестичленні гетероциклічні сполуки
23.4.1. Шестичленні гетероциклічні сполуки з одним гетероатомом та їх похідні
Піридин. Один з найбільш важливих гетероциклічних сполук є піридин – шестичленний нітрогеновмісний гетероцикл складу С6Н5N.
Піридин за своєю будовою нагадує бензен, у якому одна група =СН– заміщена на атом Нітрогену:
.
Монометилпіридини називають піколінами, диметилпіридини – лутидинами, триметилпіридини – колідинами:
.
Методи добування. Піридин вперше добули з піролізату кісток (1851 р.), потім з кам’яновугільного дьогтю (1854 р.). В даний час його добувають з дьогтю, в якому він міститься 0,1%. Існують такі синтетичні методи добування піридину:
1. Конденсація ацетилену з ціанідною кислотою (У. Рамзай, 1877 р.):
2. При конденсації акролеїну з амоніаком утворюється β-піколін:
3. Ацетилен з амоніаком в присутності нікелевого або кобальтового каталізатора також утворюють похідну піридину – 2-метил-5-етилпіридин (Реппе):
Фізичні властивості. Піридин – безбарвна рідина зі своєрідним запахом, Ткип 115°С. Добре розчинна у воді й органічних розчинниках. Є хорошим розчинником для багатьох органічних і деяких мінеральних сполук.
Хімічні властивості. π-Електронний секстет надає молекулі піридину вираженого ароматичного характеру. Довжина С–С зв’язків вирівнюється і близька до довжини зв’язків у бензені, а зв'язок С–N скорочується в порівнянні зі стандартною:
.
Атом Нітрогену зв’язаний подвійним зв’язком з атомом Карбону, набуває електрофільних властивостей, він зміщує на себе π-електрони і знижує електронну густину ядра, особливо в α- і γ-положеннях.
Тому реакції електрофільного заміщення відбуваються, як правило, в β-положення.
1. Основні властивості піридину
На атомі Нітрогену є неподілена пара електронів, завдяки якій піридин проявляє слабкі основні властивості, тому він часто вживається для нейтралізації кислот, утворюючи при цьому солі, і використовується в якості розчинника основного характеру:
2. Реакції електрофільного заміщення:
а) Галогенування. Галогени за низьких температурах приєднуються до піридину з утворенням N-галогенідів, які за нагрівання перетворюються в β-галогеніди:
б) Сульфування. При нагріванні піридину до 220 – 230°С протягом 24 годин з сульфатною кислотою (олеум) в присутності гідраргірумсульфату утворюється 3-піридинсульфокислота:
Аналогічно проходить реакція нітрування.
3. Реакції нуклеофільного заміщення.
В реакції нуклеофільного заміщення нуклеофільні реагенти вступають α- і γ-положення піридинового циклу електронна густина, яких понижена.
а) Реакція з амідом натрію (1914 р., О.Е.Чічібабін) в умовах нагрівання:
б) Реакція піридину з їдким калі.
При дії парів піридину на сухе їдке калі при 250 – 300°С утворюється α-гідроксипіридин (О.Е.Чічібабін):
4. Реакція відновлення.
Піридин відновлюється легше ніж бензен:
Піперидин – безбарвна рідина, змішується з водою, близький за своїми властивостями до аліфатичних амінів, є більш сильною основою ніж піридин.
Піридинкарбонові кислоти:
.
Ці кислоти є твердими сполуками, вони мають амфотерний характер. Основні властивості в них виражені слабо. За своїми властивостями вони подібні до ароматичних кислот, утворюють хлорангідриди, естери, аміди і т.д.
Нікотинова кислота. Вітамін РР. Її можна отримати в результаті окиснення нікотину нітратною кислотою, або β-піколіну калійперманганатом в лужному середовищі.
Нікотинова кислота розповсюджена в природі. Вона міститься в печінці, екстракті дріжджів, молоці, зародках пшениці.
Нікотинова кислота та її амід є сполуками, які запобігають людину і тварин від захворювань пелагрою, вираженою сухістю шкіри, вражень язика і центральної нервової системи.
Нікотинова кислота під назвою вітаміну РР використовується для вітамінізації хліба й інших харчових продуктів.
Необхідність її людині складає 20 –30 мг на добу.
