- •Методичні вказівки
- •Професія
- •8211 “ Верстатник широкого профілю ”
- •Анотація
- •Рецензія
- •1. Тематика та обсяг курсової атестаційної роботи
- •2. Загальні методичні вказівки
- •Департамент освіти і науки
- •Полтавської обласної державної адміністрації
- •Вище професійне училище № 7
- •Технологічний процес виготовлення деталі (назва деталі)
- •Курсова атестаційна робота
- •3. Завдання
- •Зміст завдання
- •4. Вимоги до графічної частини роботи
- •1. Зайцев б. Г., Рыцев с. Б. Справочник молодого токаря.— м.: Высш. Шк., 1989г.
- •5. Вимоги до вступу
- •6. Вимоги до деталі і заготовки
- •1.Белкин и. М. Справочник по допускам и посадкам для рабочего-машиностроителя.—м.: Машиностроение, і985.
- •2. Чумак м. Г. Матеріали та технологія машинобудування.-к.: Либідь, 2000.
- •7. Технологічний процес обробки деталі
- •Операції
- •Ключові слова технологічних переходів
- •Ключові слова допоміжних переходів
- •8. Вибір інструменту
- •8.1. Вибір різального інструменту
- •8.3. Вибір допоміжних
- •9. Вибір верстатів
- •10. Розрахунок режимів різання
- •(Гост 1050—74)
- •1. Зайцев б. Г., Рыцев с б. Справочник молодого токаря.— м.: Высш. Шк., 1988.
- •10.1. Визначення глибини різання
- •10.2. Призначення подачі
- •Мінералокерамічними різцями
- •10.3 Призначення швидкості різання
- •Для інших умов обробки необхідно внести поправочні коефіцієнти ( табл. 19—23).
- •10.4.Визначення розрахункової частоти
- •10.5 Визначення дійсної частоти обертання шпинделя
- •10.6. Підрахунок дійсної швидкості різання
- •10.7. Визначення сили різання
- •10.8. Визначення потужності різання
- •10.9 Визначення допустимої потужності
- •10.10. Визначення коефіцієнта використання верстата за потужністю
- •10.11. Визначення обертального моменту різання
- •10.14. Результати розрахунку режиму різання
- •10.15. Визначення машинного часу
- •11. Передові методи праці,
- •Список рекомендованої літератури
- •1.Балацький в. В., ГоловіновВ. П., Щербаков в. П. Сучасні інструментальні матеріали.−к.: Техніка. 1998.
- •2. Василюк г. Д., Лещенко м. І., Таурит г. Д. Багатоверстатне обслуговування в машинобудуванні.— к.:Техніка. 1987.
- •3. Стискін г.М. Та ін. Технологія механічної обробки на металообробних верстатах .−
- •12. Можливий брак під час обробки деталі і заходи щодо його запобігання
- •13. Техніка безпеки під час обробки деталі
- •1. Марголит р. Б. Наладка станков с программным управлением.— м.: Машиностроение. 1983.
- •2.Сидоров в. Н. Безопасность труда при работе на металлообрабатывающих станках.—л.: Лениздат, 1985.
- •3. Стискін г.М. Та ін. Технологія механічної обробки на металообробних верстатах .−
- •14 Наукова організація праці і робочого місця верстатника
- •1. Стискін г.М. Та ін. Технологія механічної обробки на металообробних верстатах .−
- •2. Сидоров в. Н. Безопасность труда при работе на металообрабатывающих станках.— л.: Лениздат, 1985.
- •3.Чумак м. Г. Фрезерна справа. - к.: Либідь, 2004.
- •15. Список використаної літератури
- •Список використаних джерел
1. Зайцев б. Г., Рыцев с. Б. Справочник молодого токаря.— м.: Высш. Шк., 1989г.
5. Вимоги до вступу
У вступі учні описують нові досягнення науки і техніки, посилаються на задачі, які стоять перед машинобудуванням. Також треба активно використовувати дані тарифно-кваліфікаційних довідників, робити огляди підручників із технології верстатних робіт (залежно від теми курсової атестаційної роботи). Однією з частин вступу може бути опис знань, умінь, навиків, які повинен придбати учень під час навчання.
6. Вимоги до деталі і заготовки
Цей розділ можна виконувати окремо для деталі і заготовки, як показано у бланку завдання на виконання курсової роботи, або спільно, як це описано нижче. Виконання цього розділу дає можливість учню розібратися в особливостях оброблюваної деталі, взаємозв'язку різних поверхонь і технічних вимог до механічної обробки.
Учень повинен позначити № поверхонь деталі і описати їх, наприклад так: «Деталь належить до класу валів (втулок та ін.), і має наступні поверхні(табл.3). Далі описати відповідні вимоги до деталі в цілому і до її окремих поверхонь. Тут учень також наводить характеристики точності усіх поверхонь деталі, після чого заповнює таблицю 4.
Таблиця 3. Приклад характеристики поверхонь деталі.
№ поверхні |
Найменування поверхні |
Шорсткість поверхні |
Форма поверхні |
Необхідна механічна обробка |
|
попе-редня. |
оста точна |
||||
1 |
торець |
Rа 6,3 |
плоска |
− |
+ |
2 |
фаска |
Rа 6,3 |
конічна |
− |
+ |
3 |
шпонковий паз |
Rа 2,5 |
призматична |
− |
+ |
4 |
зовнішня поверхня |
Rа 3,2 |
різьбова |
− |
+ |
5 |
внутрішня поверхня |
Rа 2.5 |
циліндрична |
+ |
+ |
6 |
лиска |
Rа 2,5 |
плоска |
− |
+ |
Таблиця 4. Характеристика точності деталі
Розмір за кресленням |
Номінальний розмір |
Квалітет |
ЕS(еs) (ВВ) |
ЕІ(еі) (НВ) |
Найбільший граничний розмір |
Найменший граничний розмір |
Допуск |
|
|
|
|
|
|
|
|
Якщо допуски на деталь не показано, а є
тільки квалітет, то за таблицями
допусків необхідно визначити конкретні
значення відхилень розмірів. Найбільший
граничний розмір визначається,якщо
алгебраїчно додати до номінального
розміру верхнє відхилення (ВВ), найменший
граничний розмір - відповідно, якщо
алгебраїчно додати номінальний розмір
і нижнє відхилення (НВ). Наприклад, розмір
поверхні Dном =
мм, тоді найбільший граничний розмір
Dном + ВВ = 68,5 + 0,15 = 68,65 мм,
найменший граничний розмір
Dном+ НВ = 68,5+( — 0,1) = 68,4 мм.
Допуск визначається різницею найбільшого і найменшого граничного розмірів, тобто 68,65 — 68,4 = 0,25 мм, або сумою абсолютних значень верхнього і нижнього відхилень, тобто ВВ + НВ = 0,15 + 0,1 = 0,25 мм, якщо верхнє відхилення додатне, а нижнє від’ємне. Допуск також можна визначити, якщо від верхнього відхилення алгебраїчно відняти нижнє відхилення.
Під час визначення допусків можна використовувати різні довідники, в яких є таблиці допусків та посадок. Плакати ЕСДП мають бути у кабінеті «Допуски і технічні вимірювання». В технологічному бюро кожного цеху підприємства, де учні проходять практику, обов'язково є довідкові таблиці допусків і посадок. Коли учень закінчить робочу зміну, він може зайти до технологічного бюро свого цеху і скористатися цими таблицями.
Потім за різними довідковими матеріалами визначають хімічний склад матеріалу деталі, наприклад сталі, і вносять необхідну інформацію до пояснювальної записки таким чином:
вуглець (С) — ... %
сірка (S) — ... %
залізо (Fе) — решта %.
Для інших матеріалів склад буде іншим.
Також за довідковими матеріалами визначаються механічні властивості матеріалу оброблюваної деталі: границя міцності на розтяг, твердість, відносне подовження та ін. Після опису деталі необхідно вибрати тип заготовки (іноді керівник курсової атестаційної роботи відразу задає кількість оброблюваних деталей і спосіб отримання заготовок). Під час вибору заготовки учень керується загальними вимогами щодо конфігурації деталі, точності різних поверхонь, кількості оброблюваних деталей (типа виробництва) , матеріалу деталі тощо. Наприклад, для обробки в одиночному виробництві вала з малими перепадами діаметрів різних ступенів краще за заготовку використовувати прокат круглого перерізу, а при виготовленні втулки— трубу для зменшення витрат металу і зменшення часу на механічну обробку.
Якщо треба обробити велику кількість деталей, раціонально для економії металу використовувати заготовки, форми і розміри яких наближені до форми і розмірів готових деталей. Проте треба враховувати, що заготовки, які одержують точним литтям, штамповкою та іншими способами, значно дорожчі, що знижує економічність технологічного процесу та підвищує собівартість виготовлення деталі.
Після вибору способу одержання заготовки
необхідно визначити припуски на
обробку. Звичайно цю роботу, зробивши
відповідні розрахунки, виконують
технологи. Учням достатньо вибрати
припуски на обробку, керуючись
наступним: чим вищі точність і якість
обробленої поверхні, чим довша деталь
(можуть вплинути неточності базування),
тим більшим має бути припуск. Наприклад,
для обробки десяти валів
82
мм з допуском ±0, 5 мм і довжиною 100 мм
достатньо дати припуск 5—6 мм на діаметр.
Тоді діаметр прута буде 82+6=88
мм, а заготовки — 90 мм (найближчий розмір
за стандартом). Припуск на довжину 1,5 мм
на сторону достатній. Тоді загальні
розміри заготовки —
90
мм, ℓ- 103 ± 0,5 мм. Раціонально
такі заготовки потрібно різати на
заготівельній дільниці.
Вид, спосіб одержання і розміри заготовки обов'язково треба погоджувати з керівником курсової атестаційної роботи.
Грамотний, технічно обґрунтований вибір заготовки — це конкретна реалізація курсу на розробку і запровадження ресурсо- та енергозберігаючих технологій, максимальну економію матеріалів та енергії, є свідоцтвом якісної технічної підготовки учнів.
Список рекомендованої літератури
