6.5.Організація кормових сівозмін.

Основу проектування кормових сівозмін складає важлива економічна вимога: приближення виробництва кормів до місця споживання з метою зменшення транспортних та інших витрат.

Прифермські кормові сівозміни призначені головним чином для виробництва соковитих кормів, в склад яких входять коренеплоди, клубне плоди, кормові баштанні, силосні культури. В ці сівозміни можуть бути включені культури для отримання зеленої маси. Щоб забезпечити агротехнічне правильне чергування культур та правильне використання попередників, включають також зернові культури: овес, ячмінь, кукурудзу, сорго, просо та інші.

Прифермські сівозміни розміщують поблизу ферм на ґрунтах, придатних для вирощування кормових культур, на масивах, які мають зручний зв’язок з фермами. У випадку виробництва в цих сівозмінах зеленого корму слід забезпечити зручний зв’язок з пасовищами.

При табірні кормові сівозміни розташовують поблизу літніх таборів. Вони призначені для виробництва зеленого корму та інших видів відгодування в період убого травостою на природних пасовищах. Для цієї мети в першу чергу повинні бути використанні невеликі по площі ділянки, придатні для землеробства, вкраплені в пасовища, а також орні масиви, прилеглі до пасовищ і розташовані на невеликій відстані від табору.

Сінокосо-пасовищні сівозміни призначені для отримання сіна, сінажу, зеленого корму. Їх також використовують для створення високопродуктивних лугів шляхом періодичного заорювання і використання під польові культури та травосуміші багаторічних трав. Тривалість польового періоду (4-5 років) визначається терміном, на протязі якого шар багаторічних трав розкладається. Тривалість лугового періоду може коливатись від 4 до 8 років в залежності від ґрунтових умов, складу травосумішей, клімату та умов використання. Він менший на суходільних луках (4-5 років), довший на низинних (6-8 років). В перші 2-3 роки лугового періоду можливе отримання сіна, а в послідуючім рекомендується випасання.

Сінокосо-пасовищні сівозміни вводять також на сильно еродованій ріллі, яка потребує тимчасове залуження. Вони являються ґрунтозахисними.

6.6.Організація спеціальних сівозмін.

Спеціальними прийнято вважати такі сівозміни, в яких вирощують сільськогосподарські культури, які характеризуються підвищеною вимогливістю до ґрунтів, рельєфу, водному режиму або потребуючі складної технології обробки.

Більшість овочевих культур, конопля, тютюн, мак та інші пред’являють високі вимоги до ґрунтової родючості. Для овочевих сівозмін необхідні пухкі ґрунти легко суглинистого або супіщаного механічного складу, достатньо забезпечені вологою. Найкращі місця для вирощування - річкові долини і пойми. По рельєфу придатні слабо пологі нижні частини схилів, добре обігріті (південні і південно-західні схили), захищені від шкідливих вітрів. Найбільш сприятливі чорноземні ґрунти з вмістом гумусу 5-6% гумусу.

6.7.Організація польових сівозмін.

На проектування польових сівозмін найбільший вплив здійснюють ґрунтові умови, організаційно-господарська структура, розміри орних масивів, набір польових культур і площа пару, організація праці в рільництва, характер рельєфу.

Польові сівозміни мають, як правило, 6-10 полів. Найкращим для господарств вважається організація одної сівозміни на бригадному масиві. Також кількість польових сівозмін в господарстві залежить від:

1. кількість виробничих підрозділів

2. розмірів виробничих підрозділів

3. кількості населених пунктів

4. якості ґрунтів

5. віддаленість земельних масивів

На землях від 0° до 3° польові сівозміни насичені просапні культурами при цьому на орних схилах 0-1° дозволяється обробляти по всім напрямкам на землях 1°-3° - поперек схилу.

По ґрунтовим умовам необхідно вводити декілька сівозмін, в тих випадках, коли в господарстві є крупні орні масиви, розташовані на ґрунтових різностях обмеженого використання. Наприклад, солонцюваті ґрунти малопридатні для посівів кукурудзи та ярової пшениці, але можуть використовуватись під посіви ячменю, донника і деяких багаторічних трав. На ґрунтах легкого механічного складу обмежені посіви пропасних культур, а на ґрунтах надмірного зволоження не рекомендують посадку картоплі та інших культур.

В таблиці 3.3. наведенні данні, які характеризують відношення основних польових культур до механічного складу ґрунту. Індексом „Х” відмічені найбільш благоприємні умови для розміщення даної культури, ”Д” – допустиме розміщення, „П” – погане розміщення, прочерк – означає, що розміщення даної культури неможливе.

Таблиця 3.3. Відношення сільськогосподарських культур до механічного складу ґрунту.

Культура	Ґрунти по механічному складу
	Пісчанні	Легко-супес-чанні	Супесчанні	Легко-суглинкові	Суглинкові	Важкосуг-линкові	Глиністі	Важко-глиністі
Пшениця	-	П	П	Д	Х	Х	Д	П
Жито	Д	Х	Х	Х	Х	Х	Х	Д
Овес	П	Д	Х	Х	Х	Х	Х	Д
Ячмінь	П	П	Х	Х	Х	Х	Х	Д
Просо	П	Х	Х	Х	Х	Х	Х	Д
Кукурудза	-	Х	Х	Х	Х	Х	Х	Д
Грачиха	П	Х	Х	Х	Х	Д	Д	П
Картопля	-	Х	Х	Х	Х	Х	Д	П
Буряк	-	П	Д	Х	Х	Х	Д	П

Набір польових культур впливає на тривалість ротації сівозміни. Найбільш довга ротація (8-12 років) в плодосімених сівозмінах, в яких посіви озимих і ярових зернових культур чергуються з багаторічними травами і пропасними культурами. Тривалість ротації 6-7 років характерна для пропасних сівозмін. Коротка ротація (3-6 років) властива паро зерновим та іншим спеціалізованим сівозмінам тривалість ротації впливає на розмір сівозмінного масиву.

Висока удільна вага ведучої культури в польовій сівозміні визначає його спеціалізацію. Найбільш поширені - спеціалізовані зернові сівозміни. Їх вводять на віддалених масивах від господарського центру.

Спеціалізовані картопляні сівозміни у зв’язку з великою трудоємністю, чутливістю на органічні добрива і полив розміщують по можливості поблизу господарських центрів, тваринницьких ферм, картоплесховищ, у випадку застосування зрошення – недалеко від місць забору води. Кількість і площа картопляних сівозмін та полів в них повинна бути погоджена з числом спеціалізованих на цій культурі бригад. Оптимальна площа 100-200 га.

Під бурякові сівозміни обирають добре удобрені орні масиви, які відрізняються високою ґрунтовою родючістю, благоприємним тепловим режимом, відсутністю процесів ерозії, а в районах гострого дефіциту вологи – придатні для зрошення. По рельєфу найкращими являються землі з крутизною схилу до 3°, південної, південно-західної та західної експозиції. Оптимальна площа поля 100- 250 га.

Найкращими сівозмінами по виробництву льону вважають 7-8-9-пільні з одним полем льону і двома полями багаторічних трав. У зв’язку з ураженням шкідниками та хворобами, льон необхідно повертати на колишнє місце не раніше чім через 7-8-років. Для вирощування льону придатні добре окультурені дерново-підзолисті ґрунти, середньо і легкосуглинкового механічного складу, нормального зволоження, з слабкою кислотністю.