6.4. Складання схеми планування сільських населених пунктів. 2 години
Завдання планування - правильна, комплексна організація території, благоустрій та належні умови проживання населення.
Зміст планування - визначення показників та характеристик поселення, складання схем планування.
Завдання планування забудови населених пунктів представляє правильну, комплексну організацію виробничих зон, жилих районів, загальних і культурних забудов, транспорту, інженерного обладнання для створення кращих умов життя населення.
Схема планування розроблюється для окремих сільськогосподарських підприємств або цілих районів. Схему розробляють на основі землевпорядного плану. Схему складають в масштабі 1:5000 на ній показують розміщення: жилої і виробничої зони, вулиці, площі, квартали, інженерні комунікації та інше.
Проект забудови повинен бути ув’язаний із організацією сільськогосподарського виробництва, з влаштуванням території, передбаченою проектом землеустрою, забезпечувати зручний зв’язок з іншими населеними пунктами, виробничими комплексами, сільськогосподарськими угіддями, транспортними магістралями та іншими елементами інженерної інфраструктури господарства, враховувати найбільш розумне та економічне використання території. Він складається із графічної та розрахунково- пояснювальної частини. Графічна частина включає схему землекористування господарства, план населеного пункту, генеральний план забудови, схему вертикальної планування, схему інженерних мереж; розрахунково-пояснювальна частина вихідні дані, проектні і кошторисно-фінансові розрахунки, пояснювальну записку.
Розміщення житлової зони.
Населений пункт - це первинна одиниця розселення людей в межах даної забудованої території , яка постійно або сезонно використовується для проживання людей.
Селітебна зона населеного пункту - це територія поселення, що є поєднанням матеріально-просторового середовища та процесів життєдіяльності населення, які відбуваються в її межах.
Громадський центр - це місце концентрації громадського, політичного та культурного життя населення, де розміщуються підприємства та організації громадського обслуговування.
Основний принцип розміщення громадських побудов є створення найбільшого комфорту для обслуговування населення.
Дитячі садки - в стороні від шумних вулиць, доріг та інше, на озеленених ділянках по направлені жителів на роботу.
Школи - стороні від жилих кварталів, але не далеко від будинків. Клуб розміщують де можливо красиво їх оформити.
Адміністрацію розміщують в жилій зоні, але поблизу до виробничої. Магазини, столові в середині жилої зони.
Вулиці проектують так щоб був зв'язок із транспортними дорогами і не співпадали з напрямком вітрів; на підвищених елементам рельєфу, без великих нахилів, їх ділять: головні, жилі, провулки. Головні - 20-25 м; жилі - 15-20; провулки 10-12 м. Головні сполучають житлові квартали з виробничою зоною. Житлові квартали в жилій зоні; провулки в середині кварталів. Вулиці неповинні мати гострих кутів. Присадибні ділянки групують на квартали довжиною до 300 м.
Планування виробничої зони.
Планування виробничої зони повинне створювати:
раціональну організацію території технологічних процесів і зведення до мінімальних затрат;
механізації трудомістких процесів в тваринництві.
дотримання санітарних і зооветеринарних вимог.
дотримання протипожежної безпеки та ін.
Виробничий комплекс - це група виробничих споруд та будівель, які розміщені на компактній території, зв’язані єдиним технічним процесом, загальними інженерно- технічними комунікаціями та лініями обслуговування. Виробничі комплекси поділяють на комплекси по виробництву товарної сільськогосподарської продукції та комплекси загальногосподарського призначення. Комплекси, які розміщені в межах населеного пункту та поблизу житлової зони, утворюють виробничу зону.
Склад і кількість приміщень і споруд встановлюють із необхідності забезпечення кожного комплексу основними і підсобними приміщеннями у відповідності з потребами господарства на перспективу. Площу під окремі виробничі комплекси визначають із нормативів на розрахункову одиницю згідно типових норм. Загальну площу отримують як суму площ окремих виробничих комплексів.