2. Огюст Конт як засновник соціології

«Батьком» соціології як науки вважають французького філософа Огюста Конта (1798–1857). Його доля склалася так, що за власне життя він не був визнаний як вчений, а тим більше як фундатор нової науки. Визнання прийшло вже після його смерті: через двадцять років про О. Конта з’явилося в американській і європейській пресі біля 900 статей.

Його основні твори: «Курс позитивної філософії», «Позитивістський катехізис», «Система позитивної політики», «Заповіт Конта» (вийшов уже після його смерті).

О. Конт є фундатором позитивізму як особливого методу дослідження соціальних процесів, що тяжіє не до умоглядного теоретизованого знання, а до такого знання, яке засноване на спостереженні та експерименті і пов’язане з використанням математичних методів. Переваги такого знання про суспільство очевидні і характеризуються точністю, достовірністю, конструктивністю, об’єктивністю.

О. Конт дав назву соціології як науці, окресливши в основних рисах її предмет та методи. Цікаво, що спочатку вчений називав нову науку «соціальною фізикою». Хід його роздумів був такий: якщо фізика вивчає взаємодії у неживій матерії, то повинна бути окрема наука, яка вивчає людські взаємодії на рівні суспільства. Сучасна наука не використовує поняття «соціальна фізика», а поняття «соціологія», автором якого є також О. Конт, і яке є широко вживаним.

Розуміючи соціологію як комплексну, складну науку, мислитель вибудовує класифікацію наук, починаючи від найпростішої до найскладнішої. Ця класифікація в його інтерпретації мала такий вигляд: математика – астрономія – фізика – хімія – фізіологія – соціальна фізика (соціологія).

Нова наука, за О. Контом, має два розділи – соціальна статика, яка вивчає анатомію суспільства, його структуру, будову тощо, та соціальна динаміка, яка вивчає закони руху та розвитку суспільства, його прогрес.

Він сформулював «закон трьох стадій» розумового розвитку, який разом з законом розподілу праці обумовлює соціальний прогрес.

За О.Контом існують три стадії, через які послідовно проходить людська свідомість: теологічна, коли світ пояснюється дією надприродних сил, метафізична (абстрактна), коли світ пояснюється за допомогою пізнання сутності речей, а не релігійними впливами та позитивна (наукова), коли формується науковий світогляд, основу якого складає позитивне знання.

Також дослідник започаткував теоретичний аналіз індустріального суспільства, за що його вважають родоначальником індустріальної соціології. Він аналізував процес індустріалізації, який супроводжувався впровадженням науки у виробництво, концентрацією робітників, появою непримиренних протиріч між власниками та найманими працівниками.

Конфлікт між власниками і робітниками він кваліфікував як результат неефективної організації праці.

О. Конт був противником революційних форм боротьби, надавав великого значення діяльності інженерів-організаторів виробництва, а також моралі, вихованню людей.

3. Герберт Спенсер як фундатор еволюціонізму

Еволюціонізм – один із провідних напрямків досліджень суспільних процесів, роль якого значно зросла в Європі після оприлюднення вчення Ч. Дарвіна про антропосоціогенез.

Ідея суспільного прогресу як поступового розвитку була базовою у творчості англійського мислителя Герберта Спенсера (1820–1903), який, на думку вчених, на сім років раніше за Ч. Дарвіна висунув ідею еволюції.

Г. Спенсер залишив по собі великий науковий доробок. Найбільш значними його творами є: «Основні начала», «Основи біології», «Основи психології», «Основи соціології», «Основи етики».

Він – визнаний у світі теоретик органіцизму, еволюціонізму як напрямків у соціології та один із фундаторів структурно-функціонального підходу до аналізу суспільних явищ.

Як засновник органіцизму, вчений вдався до аналогій між біологічним організмом і суспільством, підкреслюючи, що суспільство, як і біологічний організм, з часом кількісно збільшується в об’ємі, ускладнюється його структура, посилюється залежність його складових частин між собою. Разом з тим, як і організм людини, суспільство, втрачаючи окремі свої одиниці, продовжує існувати як цілісність, постійно самовідтворюючись. За таких умов роль комунікаційної системи відіграє мова, що внутрішньо пов’язує окремі складові суспільства в єдине ціле і виконує такі ж функції, як і шкіра у біологічному організмі. Оскільки шлях науки йде в напрямку від відомого до невідомого, то можна пояснити появу органістичної концепції.

Оскільки, саме у біології на той час було досягнуто значних успіхів, а суспільство розглядалося тільки як потенційний предмет для вивчення, дослідники при поясненні складних суспільних явищ вдавалися до аналогії з організмом.

Як теоретик еволюціонізму Г. Спенсер відстоює засаду вільного розвитку суспільства від втручання урядів та реформаторів. В основу своєї філософії мислитель поклав модні на той час дарвінівські та мальтузіанські ідеї про природний відбір і боротьбу за існування. За Г. Спенсером, виживати мають ті, хто є найбільш пристосованим, а суспільство шляхом природного відбору здатне відкинути нездорових, нерозумних, повільних, нерішучих. Втручання ж держави, на думку вченого, тільки посилить деструктивні процеси, сприятиме виживанню непристосованих, що врешті-решт призведе до занепаду суспільства.

Г. Спенсер – ідеологічний ворог соціалізму, оскільки соціалізм, на його думку, передбачає невіддільність від рабства. «Якщо він (індивід повинен віддавати всю свою працю суспільству і отримувати із загального прибутку ту частину, яку суспільство йому призначає, він – раб суспільства», – стверджує Г. Спенсер. Його політико-ідеологічні погляди можна розцінити як ліберальні, що відповідало англійській національній традиції.

Обстоюючи засаду структурно-функціонального аналізу Г. Спенсер створив власне вчення про державу. Він розглядав державу як складно структуроване явище, окремі одиниці якого мають власні функції. У дусі ліберальних поглядів він вважав, що держава, як соціальна інституція, повинна слугувати індивідам, а не навпаки.

Предметом дослідження Г. Спенсера стало вивчення таки соціальних інститутів, як сім’я, політика, економіка та релігія. Досліджуючи окремі соціальні інститути суспільства, їх функції, ролі у суспільстві, він розуміє саме суспільство як цілісну структуровану систему, що підпорядкована об’єктивним законам еволюційного розвитку. Не втратили своєї актуальності дотепер його міркування та висновки про рівновагу, гармонію, стабільність у суспільстві, а також зворотні суспільні процеси: розпад суспільства, регрес, дисгармонія, деструкція тощо.