6. Релігія і церква. А.Шептицький.

Релігія і церква відігравали значну роль у суспільному житті Росій­ської та Австро-Угорської імперій.

Нові суспільні явища змушували Російську православну церкву (РПЦ) шукати шляхів до її реформування. 1904 р. датовані перші обі­цянки уряду ввести закон про віротерпимість. Це лякало православну церкву, яка єдина залишилася б під постійним контролем держави. Ке­рівництво РПЦ звернулося до уряду з пропозицією про реформування державно-церковних відносин. Вищий орган РПЦ - Священний Синод - у 1905 р. провів опитування священиків, які підтримали курс на рефор­ми. Однак у демократизації церкви був серйозний супротивник в особі царя, який не бажав втрачати роль глави РПЦ (імператор поєднував у одній особі світську і духовну владу).

1906 р. було скликано Передсоборне присутствіє, яке уклало рекомен­дації щодо відокремлення церкви від держави, повноважень духовенства і т. ін. Головною вимогою було скликання Помісного собору РПЦ, який би обрав патріарха і надав юридичної сили всім документам, що визна­чали новий етап відносин між церквою і державою. 1912 р. відкрилася Перед соборна нарада, матеріали якої опубліковано у 5 томах. Церков­ні діячі просили дозволу відкрити Собор у 1913 р., з нагоди 300-річчя царювання династії Романових. Однак цар зволікав, аж поки не по­чалася війна. Отже, реформи 1905-1907 рр., які суттєво вплинули на перебіг світського життя, практично оминули Російську православну церкву.

На західноукраїнських землях церковне життя мало свої особливості. Після приєднання у 1895 р. Холмської єпархії, що належала до Греко-католицької церкви, до РПЦ в підпорядкування останньої перейшло 330 храмів та 246 тис. віруючих. Маніфест 1905 р. про віротерпимість різко змінив конфесійну ситуацію: 100 тис. холмщаків повернулося до своєї віри.

Видатне місце у національному відродженні на західноукраїнських землях належало Українській греко-католицькій церкві. Центральною фігурою не лише релігійного, а й національного руху в краї став митро­полит А. Шептицький. Він відстоював культурно-освітні та національні інтереси українців за різних політичних режимів. 1901 р. А. Шептицького призначили віце-маршалком галицького сейму, і він автоматично став депутатом сенату (вищої палати) віденського парламенту. Вище ду­ховенство на чолі з митрополитом використовувало всі політичні важе­лі, щоб вирівняти соціально-економічне й культурно-освітнє становище українців.

Шептицький Андрей (Роман-Марія-Олександр) (1865-1944)

Релігійний, громадський діяч, митрополит Галиць­кий і архієпископ Львівський. Нащадок старовин­ного шляхетського роду, граф. Здобув освіту в польському Ягеллонському університеті (юридич­ний факультет), мав звання доктора права, філо­софії та теології. Був засновником Наукового ін­ституту - єдиної на той час науково-богословської установи для греко-католиків, фундатором лікар­ні, школи та гімназії «Рідна школа», Українського національного музею у Львові. Великі кошти нада­вав на доброчинність. На його гроші українські бо­ гослови навчалися у Римі. А. Шептицький фінансував діяльність просвітницьких і спортивних товариств «Просвіта» й «Пласт», заснував українське видавництво, фінансував українські друкарні. Митрополит витратив на наукові та культурні за­ходи в Галичині мільйони доларів. Очоливши Українську греко-католицьку церк­ву, що була цілком латинізована, він за короткий час зробив її українською. Гро­мадська і релігійна діяльність А. Шептицького була широко відома й в українських губерніях Російської імперії.

Коли російські війська увійшли в Галичину, главу церкви греко-католиків було за­арештовано й заслано в Суздальський монастир. Повернувся він звідти лише після Лютневої революції 1917 р. Керована А. Шептицьким церква і надалі зали­шилася надійним оплотом українства західного регіону.

Помер А. Шептицький 1 листопада 1944 р. Похований у соборі Св. Юра у Львові.

Після революції 1905-1907 рр. в Російській імперії почали поши­рюватися християнські протестантські церкви, частина з яких ви­йшла з підпілля з прийняттям маніфесту про віротерпимість, інші ж виникали внаслідок падіння авторитету ортодоксального правосла'я, (п'ятдесятництво, адвентизм, дещо пізніше - єговізм та ін.).

Завдання до теми «Україна на початку ХХ століття»

• 1. Співвіднесіть дату утворення з назвою політичної партії.

  1. 1900 р.; а) Українська соціал-демократична робітнича партія;

  2. 1902 р.; б) Революційна українська партія;

  3. 1905 р.; в) Народна українська партія.

• 2. Вкажіть ім'я історичного діяча, який висунув гасло «однієї, нероздільної, вільної, самостійної України від Карпат аж по Кавказ». 1) В. Липинський; 2) М. Міхновський; 3) І. Франко.

• 3. Виберіть правильну відповідь.

У Наддніпрянській Україні основною формою монопольного об'єднання були

1) картелі; 2) синдикати; 3) трести.

• 4. Вкажіть правильну відповідь.

Українські фракції в I та II Державних думах вимагали для Укра­їни

1) незалежності; 2) автономії; 3) федерації.

• 5. Назвіть автора українського православного релігійного гімну

«Боже великий, єдиний, нам Україну храни».

1) М. Лисенко; 2) К. Стеценко; 3) М. Леонтович.

• 6. Встановіть послідовність подій.

  1. Скликання I Державної думи;

  2. повстання на панцернику «Потьомкін»;

  3. Маніфест Миколи II про конституційні свободи;

  4. створення Революційної української партії.

• 7. Доберіть імена авторів до зазначених їхніх творів.

  1. В. Стефаник; а) «Камінний господар»;

  2. І.Франко б) «Тіні забутих предків»;

  3. Леся Українка; в) «Довбуш»;

  4. Г. Хоткевич; г) «Земля»;

  5. М. Коцюбинський; д) «Синя книжечка»;

  6. О. Кобилянська. е) «Мойсей».

• 8. Знайдіть у наведених твердженнях помилки та виправте їх.

  1. В. Винниченко - художник, автор твору «Малорос-європеєць»;

  2. О. Мурашко - поет, автор твору «Паризьке кафе»;

  3. Д. Січинський - письменник, автор твору «Роксолана»;

  4. Д. Багалій - композитор, автор твору «История города Харько- ва»;

  5. С. Крушельницька - письменниця, автор твору «Земля»;

  6. М. Садовський - художник, автор твору «Запорожці пишуть листа турецькому султану».

• 9. М. Міхновський в брошурі «Самостійна Україна» вказує на ново­го лідера національного руху - інтелігенцію третьої хвилі, яка, на відміну від першої (Чарторийські, Вишневецькі, Тишкевичі та ін.) та другої (Безбородьки, Прокоповичі та ін.), служить своєму наро­дові.

Чи згодні ви з таким висновком М. Міхновського? Відповідь аргу­ментуйте.

8