Тема: Особливості розвитку культури.

План:

1. Стан освіти.

2. Розвиток науки.

3. Література.

4. Архітектура и живопис.

5. Театр і музика.

6. Релігія і церква. А.Шептицький.

1. Стан освіти.

Розвиток промисловості і сільськогосподарського виробництва, наро­стання українського політичного руху, революційні події 1905-1907 рр. істотно вплинули на розвиток освіти, літератури, науки в українських землях.

Упродовж 1897-1911 рр. зросла кількість початкових шкіл. Було впроваджено новий тип народних шкіл, вищих початкових училищ з чо­тирирічним терміном навчання. На 1 січня 1916 р. в Україні діяло понад 300 таких закладів. Зростання потреби в письменних людях і фахівцях спричинило розширення мережі середніх навчальних закладів. У 1914-­1915 рр. в Україні діяло 26 тис. загальноосвітніх шкіл, в яких навчалося 2,6 млн учнів, і понад 60 професійно-технічних училищ, де здобували освіту й ремесло близько 5 тис. осіб. Проте майже 70 % населення не вмі­ло читати й писати.

Подібною була ситуація з вищою освітою. На всій території України не було жодного вузу з українською мовою викладання, а в царській Ро­сії - навіть жодної української школи на державному утриманні. Таке становище шкільної освіти зумовлювалося русифікаторською, асимі­ляторською політикою уряду щодо «інородців», прагненням знищити культурну самобутність, самосвідомість народу, а отже, й будь-які по­ривання до національного та державного відродження. Революція 1905-­1907 рр. примусила уряд відчинити університетські двері для вихідців з нижчих станів. Так, у Харківському університеті в 1908 р. навчалося майже 4300 студентів, з яких дітей дворян, чиновників, духовенства, купецтва - понад 2400, дітей міщан, майстрових, селян - більше як 1400. У 1910 р. студенти нижчих станів у Київському університеті становили 36 %, у Новоросійському - 41,7 %. Це були, зазвичай, діти міських та сільських підприємців. Робітникам і селянам доступ до університетів за­лишався практично закритим.

До позитивних змін у системі освіти можна віднести розширення ме­режі спеціальних навчальних закладів (ремісничих, гірничих, комер­ційних та інших), а також інститутів (серед них - 8 учительських).

Складним був стан освіти на західноукраїнських землях. Власті наса­джували школи з німецькою і польською мовами викладання. На Гали­чині з 49 середніх шкіл лише в чотирьох навчання велося українською мовою. На Буковині діяла всього одна українська гімназія. А в Закар­патті українських навчальних закладів не було взагалі.

Унаслідок тривалої боротьби за національну школу галицькі й буко­винські українці напередодні Першої світової війни домоглися відчутних успіхів. У Галичині - у Львові, Перемишлі, Коломиї, Тернополі, Ста­ніславі - функціонувало 6 українських державних гімназій. У них, а також у 2510 народних школах укра­їнською мовою навчалося 440 тис. ді­тей. На Буковині в 1911 р. було 216 українських народних шкіл (40 тис. учнів та 800 учителів). Діяли укра­їномовні державна гімназія та се­мінарія для дівчат. Таким чином, прискорення соціально-економічного розвитку західноукраїнських земель на початку ХХ ст. та подальша політизація національного руху зумовили збільшення кількості освітніх закла­дів, значно розширюючи можливіості регіону щодо підвищення культурно- освітнього рівня.