§5. Загальні засади правового статусу засобів масової інформації в Україні

У сучасних умовах можливості для реалізації конституційних прав громадян на інформацію та свободу слова значно розширилися, водночас суттєво зросли потреби потенційно активної частини суспільства в інформаційній взаємодії як всередині країни, так і з зовнішнім світом. Провідна роль у забезпеченні свободи слова та права на інформацію відіграють засоби масової інформації (далі – ЗМІ) – інститути громадянського суспільства, для яких інформаційна діяльність є головним завданням і формою існування.

Характерними рисами ЗМІ є: публічність (необмежене, неперсоніфіковане коло споживачів); наявність спеціальних технічних засобів; непряма, розділена в просторі та часі взаємодія комунікаційних партнерів; непостійний характер аудиторії; переважна односпрямованість впливу від комунікатора до реципі­єнта. Основним завданням ЗМІ є передача інформації споживачам, котра відбувається різними шляхами (преса, радіо, телебачення).

Чинне конституційне законодавство України виокремлює дві групи ЗМІ: друковані (пресу) й аудіовізуальні (телебачення і радіомовлення). Саме за цими видами ЗМІ й здійснюється правове регулювання.

Преса, радіо і телебачення являють собою своєрідний „тріумвірат” ЗМІ, кожне з яких має низку особливостей щодо характеру і способів донесення інформації до аудиторії. Однак поряд з наявністю специфічних властивостей усі види ЗМІ мають дещо спільне – це здатність донести до масової аудиторії більш чи менш оперативно словесно-понятійну та емоційно-образну інформацію.

Преса набула особливе місце в системі ЗМІ у зв’язку з фіксацією інформації на паперовій сторінці (тканині, полімерному полотні тощо) за допомогою типографської техніки відтворення текстів і зображень у чорно-білому чи кольоровому варіанті. Продукція, що виходить з-під друкарського станка, несе інформацію у вигляді надрукованого буквеного тексту, фотографій, малюнків, схем, графіків та інших образно-графічних форм, котрі сприймаються читачем-глядачем без допомоги будь-яких допоміжних засобів (тоді як для отримання радіотелевізійної інформації потрібні телевізор, радіоприймач, магнітофон тощо).

Другим за часом появи видом ЗМІ є радіомовлення. Найбільш характерною його рисою є те, що носієм інформації в даному випадку виявляється тільки звук (з паузами включно). Радіозв’язок (те, що використовує радіохвилі, – ефірне мовлення або те, що здійснюється по дротах, – дротове мовлення) дозволяє миттєво передавати інформацію на необмежені відстані, причому отримання сигналу відбувається майже в момент передачі (або – при передачі на дуже великі відстані – з невеликою затримкою). Звідси можливість такої оперативності радіомовлення, коли повідомлення надходить майже одночасно з подією, про яку повідомляється, чого неможливо в принципі досягти в пресі.

Телебачення увійшло в життя у 30-ті роки ХХ ст. але стало рівнозначним елементом системи масової комунікації тільки через декілька десятиліть. У подальшому воно розвивалося випереджаючими темпами і в теперішній час за низкою параметрів (інформація про події, культуру, розваги) висунулася на перше місце.

До згаданого вище „тріумвірату” на зламі століть приєднався й активно розвивається четвертий тип каналів інформації – всесвітня комп’ютерна мережа (представлена в наш час Інтернетом), в якій значне місце (поряд із соціальною) займає масова інформація. Це електронні версії і дайджести газет, так звані мережеві газети й журнали, радіо- і теле- „мовлення”, сайти („сторінки”) окремих журналістів, які оперативно змінюють свій зміст і отримуються користувачами в режимі реального часу. Легальне визначення Інтернету міститься в ст. 1 Закону України „Про телекомунікації” від 18 листопада 2003 р., згідно з яким Інтернет – це всесвітня інформаційна система загального доступу, яка логічно пов’язана глобальним адресним простором та базується на Інтернет-протоколі, визначеному міжнародними стандартами.

Відповідно до Указу Президента України „Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні” розвиток національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет, забезпечення широкого доступу до цієї мережі громадян та юридичних осіб усіх форм власності в Україні, належне представлення в ній національних інформаційних ресурсів є одним з пріоритетних напрямів державної політики в сфері інформатизації, задоволення конституційних прав громадян на інформацію. На сьогодні Інтернет фактично є „зоною, вільною від правового регулювання”. Тому визначення правових аспектів розвитку та користування Інтернетом є важливим напрямком розвитку законодавства України у сфері забезпечення права на інформацію.

Незважаючи на всі відмінності між ними, ЗМІ об’єднується в єдину систему масової комунікації завдяки спільності функцій та особливій структурі комунікативного процесу.

Найважливішими функціями ЗМІ є:

1) інформаційна – повідомлення про стан справ, різного роду факти й події; отримання і розповсюдження відомостей про найбільш важливі для громадян і органів влади події; на основі отрима­ної інформації формується громадська думка про діяльність органів вла­ди, об’єднань громадян, політичних лідерів тощо;

2) освітня (пізнавально-просвітницька) – сприяння поповненню фонду знань читачів, слухачів, глядачів, що дозволяє адекватно оцінювати, упорядковувати відомості, отримані з різних дже­рел, правильно орієнтуватися у суперечливому потоці інформації;

3) коментарійно-оціночна – часто викладення фактів супроводжується коментарем до них, їх аналізом та оцінкою;

4) функція соціалізації – засвоєння людиною політичних норм, ціннос­тей, зразків поведінки дозволяє їй адаптуватися до соціальної дійсності;

4) функція критики і контролю – критика ЗМІ характеризується необмеженістю свого об’єкта; їх контрольна функція засновується на ав­торитеті громадської думки; ЗМІ не можуть застосовувати санкцій до пра­вопорушників, але вони дають юридичну та моральну оцінку подій і осіб, спираючись при цьому як на громадську думку, так і на закон;

5) мобілізаційна – виявляється у спонуканні людей до певних політичних дій чи до соціальної бездіяльності;

6) функція оперативного впливу – обслуговування ЗМІ інтересів певних суб’єктів суспільного життя: органів публічної влади, громадських об’єднань тощо; здійснення відповідного впливу на погляди і поведінку людей;

7) гедоністична (розважальна) – мова йде не просто про розважальну інформацію, але й про те, що будь-яка інформація сприймається з більшим позитивним ефектом, коли сам спосіб її передачі викликає почуття задоволення, відповідає етичним потребам адресата.

Сьогодні, коли якість інформаційних технологій і їхнього використання дедалі більшою мірою визначають характер життя суспільства, питання про ступінь свободи ЗМІ від впливу фінансово-промислових кіл, політичних партій і держави (особливо держави, що претендує на демократичний статус) набуває особливого значення. Це повною мірою відображено в міжнародно-правових документах, які зобов’язують Україну і визначають зміст національного інформаційного законодавства.

Так, згідно зі ст. 10 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 р. вільні й незалежні засоби масової інформації мають першочергову важливість для життя демократичного суспільства. Європейська декларація свободи вираження думок та інформації, прийнята Комітетом Міністрів у 1982 р., містить зобов’язання урядів держав-членів щодо додержання і розвитку свободи слова та інформації. Четверта Європейська конференція (на рівні міністрів країн-членів Ради Європи у справах засобів масової інформації) у 1994 р. прийняла Декларацію „Засоби масової інформації у демократичному суспільстві”, в якій підтверджена ідея про те, що плюралізм і багатоманітність ЗМІ є основоположними для демократії, що прозорість у ЗМІ є важливим засобом для того, аби надати громадянам можливість сформувати власну думку, і підтверджено, що ЗМІ можуть сприяти створенню атмосфери взаєморозуміння і терпимості між людьми, соціальними групами й державами, а також досягненню цілей демократичного, соціального і культурного єднання.

В основі конституційно-правового регулювання статусу ЗМІ в Україні лежить принцип ідеологічної багатоманітності та заборона цензури (ст.15 Конституції України), визнання права кожного на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст.34). Названі вихідні положення деталізовані й розвинені в інформаційному законодавстві України. Зокрема, легальне визначення цензури міститься в ст.45-1 Закону України „Про інформацію”: це вимога, спрямована до засобу масової інформації, журналіста, головного редактора, організації, що здійснює випуск засобу масової інформації, його засновника (співзасновника), видавця, розповсюджувача, попередньо узгоджувати інформацію, що поширюється (крім випадків, коли така вимога йде від автора цієї інформації чи іншого суб’єкта авторського права і (або) суміжних прав на неї), та/або як накладення заборони (крім випадків, коли така заборона накладається судом) чи перешкоджання в будь-якій іншій формі тиражуванню або поширенню інформації з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб.

Доступ громадськості до інформації гарантується розмаїттям доступних для неї джерел і засобів інформації, що дозволяє кожному пересвідчитися у вірогідності фактів та об’єктивно оцінити події. З даною метою журналісти володіють свободою передачі повідомлень і якомога більш повними засобами доступу до інформації.

Згідно зі ст. 2 Закону України „Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації” від 23 вересня 1997 р. ЗМІ України мають право висвітлювати всі аспекти діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування; ці органи зобов’язані надавати для ЗМІ повну інформацію про свою діяльність через відповідні інформаційні служби, забезпечувати журналістам вільний доступ до неї, крім випадків, передбачених Законом України „Про державну таємницю”, не чинити на них будь-якого тиску і не втручатися в їх виробничий процес. ЗМІ можуть проводити власне дослідження й аналіз діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, давати їй оцінку, коментувати.

Забороняються втручання у формах, не передбачених законодавством України або договором, укладеним між засновником (співзасновниками) і редакцією ЗМІ, у професійну діяльність журналістів, контроль за змістом інформації, що поширюється, з боку засновників (співзасновників) ЗМІ, органів державної влади або органів місцевого самоврядування, посадових осіб цих органів, зокрема з метою поширення чи непоширення певної інформації, замовчування суспільно значимої інформації, накладення заборони на показ окремих осіб або поширення інформації про них, заборони критикувати органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або їх посадових осіб. Також забороняються створення будь-яких органів державної влади, установ, введення посад, на які покладаються повноваження щодо здійснення контролю за змістом інформації, що поширюється засобами масової інформації.

Закон України „Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” від 23 вересня 1997 р. передбачає сукупність правових, економічних, соціальних, організаційних та інших заходів державного сприяння зміцненню і розвитку інформаційної галузі, її інфраструктури. Державна адресна підтримка надається виключно ЗМІ для дітей та юнацтва, для інвалідів, спеціалізованим науковим виданням, що видаються науковими установами та навчальними закладами не нижче третього рівня акредитації, тим ЗМІ, які цілеспрямовано сприяють розвитку мов та культур національних меншин України, а також періодичним виданням літературно-художнього напряму. Державна підтримка ЗМІ здійснюється шляхом протекціоністської політики зниження споживчої вартості інформаційної продукції, включаючи податкове, тарифне, митне, валютне та господарське регулювання, відшкодування збитків, подання фінансової допомоги. Необхідні для фінансової допомоги кошти визначаються в Державному бюджеті України окремим рядком і обслуговуються Державним казначейством України.

У разі встановлення судом порушень засобом масової інформації вимог Конституції України, фактів зловживання свободою діяльності ЗМІ, що завдає матеріальної і моральної шкоди юридичним і фізичним особам державна підтримка засобу масової інформації припиняється. Відновлення державної підтримки можливе лише після виконання судового рішення у повному обсязі та не раніше ніж через рік після її припинення.