1.4. Організація торговельної мережі в зарубіжних країнах

Підвищення ефективності організації та технології торгівлі в Україні у сучасних умовах господарювання вимагає постійного вивчення, узагальнення та впровадження передового зарубіжного досвіду у торгівельну діяльність суб’єктів господарювання. Особливого значення набувають питання використання зарубіжного досвіду щодо розвитку роздрібної торговельної мережі.

Тенденціями розвитку торговельної мережі за кордоном є:

• посилення процесу концентрації капіталу в роздрібній торгівлі;

• систематичне скорочення чисельності дрібних магазинів;

• укрупнення розмірів підприємств;

• швидкий ріст кількості торгових центрів (один із найбільших торгових центрів в Едмоні (Канада) займає майже 50 га, містить автостоянку на 15 тис. автомобілів, включає 828 магазинів площею 280 тис. м² з кількістю працівників 15 тис. чоловік і розрахований на щорічне відвідання 8 млн. чоловік;

Найбільш поширеними типами магазинів за рубежем є:

- Суперети – це магазини самообслуговування з невеликою торгівельною площею (120-400 м²) і переважно (90-95 %) продовольчим асортиментом товарів;

- Супермаркети – це магазини самообслуговування з торгівельною площею 400-2500м², що торгують усіма продовольчими товарами і широким асортиментом непродовольчих товарів (частка 7-12 % товарообороту магазину). У країнах Заходу ці магазини реалізують близько 50-80 % продовольчих товарів.

- Суперстори, гіпермаркети – крупні роздрібні підприємства площею понад 2500 м². Асортимент включає всі види продовольчих товарів і широкий набір непродовольчих товарів, нараховує до 40 тис. найменувань.

- Магазини-склади або блок-стори – невеликі підприємства з обмеженим асортиментом товарів повсякденного попиту та дешевими товарами тривалого користування, переважно господарсько-побутового призначення. Ці товари не мають фірмової марки та за якістю поступаються кращим зразкам. Розміщуються на окраїнах міст і в сільській місцевості. В них забезпечується дешевизна та швидкість покупки.

- Магазини низьких цін („дисканти” у США, Японії, „фербраухермаркти” у Німеччині, „карго” у Франції) – поширені типи магазинів. Вони мають торговельну площу не менше 1000 м² і торгують, в основному, непродовольчими товарами добре відомих фірм, проте не самими новими, а трохи застарілими моделями.

- Універмаги – один із найбільш поширених і перспективних типів торговельних підприємств. Міжнародна асоціація універсальних магазинів (МАУМ) відносить до універмагів підприємства, що реалізують не менше п’яти різних товарних груп, мають чисельність персоналу не менше 175 чоловік і торговельну площу не меншу 2500 м². Оптимальний розмір універмагу – 5 - 6 тис.м² торговельної площі, але вона може досягати і 10, 20, 50 тис.м².

- Магазини-салони – реалізують, в основному, непродовольчі товари по каталогах. У торговельному залі виставляють лише зразки товарів та каталоги. Покупці вибирають потрібний товар і заповнюють картку, в якій вказується назва і номер товару, і оплачують покупку. Товар отримують при виході з магазину або він доставляється додому. До 50-75 % площі магазину відводиться під склади. Основна перевага – зменшення потреби в торговельній площі, що призводить до скорочення витрат обігу за рахунок значного зниження витрат на заробітну плату.

Забезпеченість торговельним площами на 1000 осіб населення становить:

У США, Німеччині – майже 1070 м²;

В Італії – 900 м²;

У Японії – майже 1170 м²;

В Іспанії – майже 450 м²;

У країнах з ринковою економікою в торгівлі беруть участь підприємства різноманітних форм власності: індивідуальної, колективної, державної, громадських організацій та ін.

Основними організаційними формами сучасних крупних торговельних підприємств є акціонерні товариства, концерни (багатогалузевий характер діяльності), трести (об’єднання з єдиним управлінням без самостійності структурних одиниць, які спеціалізуються на одному чи декількох видах відносно однорідної продукції), синдикати (об’єднання юридично самостійних членів, що передбачає збут та закупівлю для них продукції через єдиний орган).

Існують національні особливості класифікації підприємств за їх організаційно-правовими формами. У Франції, наприклад, виділяють такі форми підприємств торгівлі: індивідуальні власники, товариства з обмеженою відповідальністю, анонімні (акціонерні) товариства, асоціації, громадські організації, адміністрації.

У США в роздрібній торгівлі статистика виділяє такі форми підприємств:

- індивідуальний власник, коли підприємство належить одному господарю (майже 75 % загального обсягу торговельних операцій);

- партнерство (товариство), коли підприємство належить двом або більше особам, кожне з яких вклало засоби у фірму (20 %);

- корпорації (акціонерні компанії, трести, кооперативні та інші підприємства – майже 5%).

У Японії, Німеччині, як і в США, спостерігаються аналогічні тенденції, коли переважаючою формою є підприємства, що належать індивідуальним власникам, однак їх кількість і частка в товарообороті неухильно зменшується.

У США та інших країнах з розвинутою ринковою економікою набула розвитку особлива організаційна форма торгівлі – франчайзинг. Суть її полягає в тому, що головна, зазвичай, крупна фірма укладає договір з дрібними самостійними підприємствами (операторами), яким надається право реалізації товарів та послуг під торговельною маркою фірми, за що оператори виплачують останній внесок за право діяльності від імені компанії. Головна фірма може передати в оренду оператору основні засоби, бути поручителем для отримання банківського кредиту, встановлювати форми фінансових взаємовідносин.

Для характеристики розміщення роздрібних торговельних підприємств за рубежем існує декілька теорій.

1. За теорією концентричних зон територія міста поділяється на декілька зон:

• центральний діловий район;

• перехідна зона;

• зона проживання робітників;

• зона проживання заможних людей;

• пересадочна зона.

В міру розширення міста виникають нові торговельні підприємства, а кількість і якість старих, розташованих ближче до центру, знижується.

2. Згідно із секторною теорією встановлюється зв’язок транспортних магістралей з орендною платою за землю. Житловий район з високими ставками орендної плати розташований в одній частині міста.

3. Теорія багатоманітності „ядер” характеризує розвиток міста. Під „ядрами” мають на увазі приміські торгові центри, центральний діловий район, спальні та промислові зони.

За кордоном у крупних містах, зазвичай, виділяють п’ять структурних рівнів роздрібної торгівлі:

головний тороівий центр – „ядро” роздрібної торгівлі. Тут, як правило, зосереджена більша частина універмагів та спеціалізованих непродовольчих магазинів;

головна торговельна артерія – основна торговельна вулиця з транспортними магістралями;

периферійний торговельний центр – центри районів міста, де розміщені підприємства менших розмірів;

близькі торговельні точки місцевого значення з рядом продовольчих магазинів;

уособлене розміщення тороівельних точок, що задовольняють потреби населення у товарах повсякденного попиту.

За рубежем успішно застосовують декілька методів оптимізації розміщення роздрібної мережі.

1. Нормативний метод базується на тому, що загальна потреба в об’єктах культурно-побутового обслуговування населення вмістах, районах, областях визначається залежно від чисельності населення. За критерій оптимальності береться показник сумарних витрат часу покупців на їх переміщення до магазинів, структура та місткість яких визначається для всієї території за нормативами відповідно до загальної чисельності населення.

2. За допомогою ЕОМ. Суть цього методу полягає у вводі в ЕОМ даних по кожному району міста, де передбачається розміщення магазину, що основну демографічну ситуації (чисельність населення, кількість сімей, віковий склад, освітній рівень, рід діяльності, рівень доходів та ін.). В результаті виробляється прогноз реалізації товарів у цьому районі. Практика показує, що прогнозований за допомогою ЕОМ обсяг реалізації найчастіше співпадає з фактичним або вищий від нього.

3. Картографічний метод. Успішно застосовується у Франції. Суть його - у складанні торговельних атласів окремих міст. Мета атласу – забезпечити керівників торговельних підприємств і місцеві органи необхідними даними про магазини (форми продажу, торговельну площу, спеціалізацію, категорію магазину).

Досвід країн з розвинутою ринковою економікою може бути використаний в Україні при створенні нових організаційних структур роздрібної торгівлі, що дасть змогу підвищити ефективність їх функціонування.