11. Теорії інтелекту.

Чинник "G". Теорії двохчинника і багаточинника інтелекту. В дослідженнях Ч.Спірмана та ін. (автора теорії двохчинника інтелекту) було встановлено, що між будь-якими тестами інтелекту існують позитивні кореляції. Ч.Спірман вважав, що ці позитивні кореляції обумовлені тим, що будь-яка інтелектуальна діяльність містить єдиний загальний чинник. Цей чинник він назвав генеральним, або чинником "G" . Він вважав також існування інших чинників, властивих тільки одному виду діяльності (S-чинники).

В дослідженнях Л. Терстоуна (автора теорії багаточинника) було встановлено, що кореляції між тестами не можуть бути пояснений наявністю в них тільки одного чинника ("G"). Їм було виділено 12 чинників, які він назвав "первинні розумові здібності", існуючі крім генерального.

Саме Л. Терстоун доводив, що немає підстав для використовування коефіцієнта інтелекту. Інтелект, вважав він, необхідно представляти у вигляді профілю оцінок по первинних чинниках, в чому і полягає суть теорії мультифакторного нтелекту.

Діагностичні методики.

1) Діагностика мотиваційної сфери.

Мотивація, т.ч. – є сукупність причин психологічного характеру, що обумовлюють поведінку людини, її початок, спрямованість та активність.

Мотиваційного з’ясування потребують наступні сторони людської поведінки: її виникнення, тривалість, стійкість, спрямованість, причини припинення, установка на наступні дії підвищення ефективності, розумність та осмисленість поведінкового акту. Крім того, на рівні пізнавальних процесів, мотиваційному поясненню підлягають вибірковість, емоційна забарвленість поведінки. Тобто ми говоримо про мотивацію, коли прагнемо пояснити поведінку людини, а не описати її. Мотивація – це пошук відповідей на питання: «чому?», «навіщо?», «з якою метою?», «заради чого?», «який сенс?». Віднаходження цих причин і є метою діагностики мотиваційної сфери особистості.

Індикатори мотивації. Мотивація не тільки детермінує діяльність людини, але і приймає участь в більшості сфер психічної діяльності людини. Це проявляється, у великій кількості тих операціональних критеріїв, що використовуються в психодіагностиці мотивації (Бодалєв, Столін):

1. Пряма оцінка уявлень людини про причини або особливості поведінки, інтересів (когнітивна презентація).

2. Перекручення об’єкту перцепції під впливом мотиваційної тенденції (проективні методики, ТАТ).

3. Підвищена апперцептивна сприйнятливість об’єкту актуальної мотивації (сензитивізація).

4. Вплив мотивів на когнітивні оцінки і тим самим на структурування, класифікацію, організацію стимульного матеріалу.

5. Виявлення зони цілей, релевантних мотивам.

6. Прояв мотивів в уяві і фантазії (ТАТ, словесні асоціації).

7. Увага до аспектів ситуації, релевантних мотивам (Тест фрустрацій Розенцвейга).

8. Ефект Зейгарнік –людина запам’ятовує краще те, що не завершила вчасно. Звідси – по нереалізованим діям можна судити о мотивах.

9. Наполегливість при виникненні перешкод (може характеризувати силу мотиваційних тенденцій).

10. Часові параметри (реально витрачений час, бажаний час, час на обговорення за темами, релевантними мотивації).

11. Оцінка ефективності діяльності, що виконана (більш сильній мотиваційній тенденції відповідає більший рівень ефективності певної діяльності або поведінки).

12. З’ясування особистісної значущості різних характеристик поведінки, діяльності, ситуації.

13. З’ясування дії захисних механізмів, що можуть бути пов’язані з мотивами, потребами.

14. Вияв тактики каузальної атрибуції (причинного приписування) релевантної мотиву (мотивам можуть відповідати типові тактики приписування причин, що організовані в атрибутивні стилі).

15. Спостереження за поведінкою своєю та інших.

16. Динаміка поведінки окремої людини протягом довгого часу.

17. Продукти діяльності.

18. Характер та інтенсивність емоційних реакцій, детермінованих актуальною мотивацією.

Методи діагностики мотиваційної сфери.

Прямі методи. В їх основі перший критерій (індикатор) – пряма оцінка когнітивна репрезентація. За її допомогою можна скоріше судити о уявних мотивах (кажущихся), стереотипах, ціннісних орієнтаціях, ніж про реально діючи мотиви. Найпростіший варіант такої методики – пряме опитування людини: чому? Заради чого? Щось було зроблено. Можна використовувати анкети, інтерв’ю, коли для вибору пропонується перелік потреб, мотивів, інтересів (часто гіпотетичних, безвідносних до особи).

Недолік цих методів в тому, що вони легко піддаються свідомій або неусвідомленій фальсифікації – фактор соціальної бажаності, соціально схвалюваної поведінки.

Стандартизовані опитувальники. «Список особистісних переваг» А.Едвардса (ЕРРS) (1954) представляє собою опитувальник, який вимірює силу потреб на основі вимушеного вибору одного з пари стверджень (210 пар), які розподіляються за 15 шкалами. Ітоговий індекс показує на абсолютну силу потреби а силу цієї потреби по відношенню до інших.

Подібною є методика Д.Джексона (PRF) – «Форма вивчення особистості».

«Опитувальник для виміру афілятивної тенденції і чутливості до відтогрнення» А.Мехрабіана (1970) призначений для виміру сили двох мотивів: прагнення до прийняття (аффілітація) та страх відторгнення (чутливість до відторгнення). Опитувальник складається з 2 шкал: І – 26 пунктів, ІІ – 24 пункти. В першому випадку шкала оцінює загальні очікування людини про позитивний результат в установленні міжособистісних контактів, а в другому відповідно – негативні очікування.

«Опитувальник для виміру тенденції мотивації досягнення» А.Мехрабіана (RАМ) (1969) має дві форми: для чоловіків та для жінок. Опитувальник побудований на основі теорії мотивації Аткінсона. При виборі пунктів тесту враховувались 2 мотиваційні тенденції – мотив прагнення до успіху та мотив запобігання невдач в поведінці, детермінованій мотивацією досягнення. В якості критеріїв виміру використовувались особливості рівня притягань (притязаний), емоційних реакцій на успіх та невдачу, орієнтації на майбутнє, фактор залежності-незалежності в міжособистісних стосунках.

Проективні методи використовуються для діагностики глибинних мотивів, особливо неусвідомлених мотивів. Методики, що найчастіше використовуються для вияву мотивації – ТАТ Мюррея, тест малюнкових фрустрацій Розенцвейга, тест незакінчених речень, незакінчених творів і подібні.

У вітчизняній психології для діагностики мотивації підлітка створена О.Т.Соколовою (1982) методика на основі ТАТ. Стимульний матеріал складається з 20 сюжетних карток, які пред’являються в 2 сеанси по 10 карток (індивідуально). Тест виявляє потребу в емоційних контактах, в досягненні успіху, запобігання покарань, потребу в агресії. З метою апробації методики був використаних контингент школярів з адаптивною та девіантною поведінкою.

В сучасній психодіагностиці використовується тест гумористичних фраз В.С.Болдирєвой та А.Г.Шмельова (ТЮФ - ТГФ). Він виявляє 10 тематичних конструктів: садизм, секс, пагубні звички, гроші, мода, кар’єра, сімейні незгоди, соціальні незгоди, бездарність у мистецтві, людські дурниці.

Час, потрібний для проведення – 15 -20 хв. В інструкції проговорюється, що в експертних оцінках самим цінним є перше рішення, що приходить в голову. Тому потрібно попереджувати перекладання карток для вирівнювання їх кількості.

Методи діагностики міжособистісних стосунків.

Референтометрія. Соціометрія. Визначення індексу групової згуртованості Сішора.

Для загальної оцінки деяких проявів психологічного клімату у колективі учитель може скористуватись картою-схемою А. Н. Лутошкіна.

Дослідження самосвідомості.

Самосвідомість – процес пізнання самого себе. Продуктом самопізнання є уявлення про себе, „Я-образ”, або „Я-концепція”. Розрізнення самосвідомості особистості на процес та продукт було введено У.Джеймсом у вигляді розрізнення „чистого Я” (яке пізнає) та „емпіричного Я” (яке пізнається). Уявлення про себе, будучи продуктом самосвідомості, одночасно є і моментом цього процесу.

Психодіагностика самосвідомості традиційно спрямована на вияв продукту самосвідомості – уявлення про себе. При цьому допускається, що „Я – концепція” не просто продукт самосвідомості, але і важливий чинник детермінації поведінки людини. Це таке утворення, що визначає спрямованість її діяльності, поведінку в ситуаціях вибору, контакти з людьми.

Аналіз „Я - образу” дозволяє виділити 2 аспекти: знання про себе та самовідношення. Через пізнання себе і накопичення знань про себе складається „Я - концепція”. Цей тезис дозволяє вийти на методологічні проблеми психодіагностики самосвідомості. Коли людина говорить про себе, вона одночасно і оцінює себе.

Методики психодіагностики самосвідомості.

Традиційні стандартизовані самозвіти та самоописи (тести-опитувальники, шкальні техніки): шкала „Я –концепції” Теннессі (1965), яка призначена для підлітків з 12 років та дорослих. Складається з 90 пунктів на аналіз „Я - концепції” та 10 пунктів шкали брехні. Використовується 5 шагова рангова шкала відповідей від „повністю погоджуюсь” до „повністю не згоден”.

Шкала дитячої „Я-концепії” Пірса-Харріса представляє собою опитувальник з 80 стверджень. Призначений для дітей 8 – 16 років. Приклади стверджень: „мої товариші глузують з мене”, „я щаслива людина”, „я розумний” тощо.

Шкала самоповаги Розенберга підлітків, виявляє глобальне самовідношення. Показники опитувальника пов’язані з депресивним станом, тривожністю, активністю у спілкуванні, лідерством, відношенню до батьків, почуттям особистої безпеки.

Контрольні списки – ще одна форма стандартизованого самозвіту.

Найбільш відомий – контрольний список прикметників Г.Гоха, якій складається з 300 прикметників у алфавітному порядку. На російській лексиці подібний список отримав назву „Особистісного диференціалу” (А.Г.Шмельов).

Нестандартизовані самозвіти.

Побудовані за принципом проективної методики „Незавершене речення”.

Досліджуваного просять на протязі 12 хвилин записати 20 різних стверджень „Хто я?”

Я…

На основі отриманих даних встановлюється ряди категорій, що надалі використовуються в контент-аналізі: соціальні групи, ідеологія, інтереси, прагнення, цілі, самооцінка.

Методи виміру локусу контролю. Локус контролю – важлива інтегральна характеристика самосвідомості особистості. Це поняття було введено в психологічну літературу Дж.Роттером, який пропонував розрізняти людей за принципом локалізації ними контролю над значущими для них подіями. Виділяють ектернальний локус контролю та інтернальний.