СВІТОВА

ЛІТЕРАТУРА

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

Модуль 1 Літературний процес ХІХ століття

Тема 1. Соціально-психологічна проза другої половини хіх століття

Лекція 1. Загальний огляд розвитку літератури ХІХ століття

Питання до розляду

1.Поняття про світовий літературний процес.

2.Загальна характеристика історичної епохи . Особливості західноєвропейської літератури цього періоду.

3.Реалізм як провідний напрям літератури другої половини ХІХ столяття

4. Своєрідність реалізму в літературах різних національностей.

Інструктивно-методичні матеріали

1.Поняття про світовий літературний процес (л. п.).

Світовий літературний процес – це історично закономірний рух світової літератури. Дослідження л.п. передбачає розв’язання багатьох проблем: перша з них – це з’ясування закономірностей переходу одних форм та ідей в інші, старих у нові, що зумовлює зміну стилів, літературних напрямів, течій, шкіл. Письменники збагачують л.п. новими художніми відкриттями, які змінюють принципи вивчення людини та світу. (запис у зошитах).

Усне обговорювання цього питання

За допомогою лінійної схеми розглядаємо питання: «Що в літературі змінюється, а що залишається незмінним протягом багатьох століть?»

Допоміжні запитання:

1. Де і коли з’явилися перші європейські літературні твори? (Давня Греція)

2. Як називалась література цього періоду? (антична література)

3. Як зображувалась людина у творах Гомера? (сильна, мужня,рівна богам)

4. Як змінилося ставлення до людини у середньовічній літературі?(середньовічна література розвивалась, переважно, у межах тільки-но виниклої християнської церкви і тому зображувала людину як

слабку та неспроможну подолати свої гріхи)

Висновок. Відповіді на ці питання дають нам можливість визначитись та зробити висновок щодо двох важливих моментів, а саме: «Що ж таке літературний процес? Що змінюється та що залишається незмінним в літературі?». Якщо процес – це рух, зміна, то літературний процес – це рух, зміна в літературі. Що ж змінюється, а що залишається незмінним в літературі? Спираючись на схему розвитку літератури протягом останніх двох тисячоліть можна зробити висновок, що незмінним залишається об’єкт зображення( людина), а змінюється форма та принципи зображення цього об’єкту .

2 Загальна характеристика історичної епохи . Особливості західноєвропейської літератури цього періоду.

. Перша буржуазна революція у Франції (1789 – 1794) стала точкою початку нової доби в розвитку літератури та мистецтва. Головне гасло доби - свобода. Індивіди й цілі суспільні стани, народи і держави прагнуть волі. Протягом цієї доби руйнуються монархії, свобода слова усвідомлюється як закономірна умова існування цивілізованої людини.

Навальний ритм змін особливо відчувається в економіці та соціальній сфері. Розвиток промисловості разом із прагненням поліпшити умови життя змінили звичний устрій західного світу. ХІХ ст. – це доба індустріальної революції в Європі і США та швидкого формування урбаністичної (міської) цивілізації, наслідком яких був різкий злам у ставленні до цінностей, а також розширення та збагачення світогляду.

Література ХІХ ст. була тісно пов’язана зі своєю добою. У першій третині ХІХ століття домінуючим напрямком літератури і мистецтва був романтизм.

Загальні риси романтичного типу творчості:

• прагнення до суб’єктивізації процесу творчості, усвідомлення власної чужості «натовпу», що живе примітивними інтересами та вважає себе господарем світу ;

• захоплення фольклором, тяжіння до екзотичного, надзвичайного фону зображення, до неймовірних ситуацій і неординарних героїв, що нерідко відображають авторську особу;

• міфологізація дійсності через звернення до форм символізування, гротеску, фантастики;

• усвідомлення катастрофічної роздробленості нового часу і втеча від нього в світ ілюзії, мрії, казки; звідси – інтерес до фольклору, національної історії і національного колориту як до засобів, що допомагають повернути стан дитячої цілісності і живописної безпосередності.

З усього вищесказаного дамо визначення романтизму.

Романтизм – це літературно-мистецький напрям першої третини ХІХ століття, який виступав проти канонів класицизму і характеризувався прагненням до національної та індивідуальної самобутності, до зображення ідеальних героїв та почуттів. Основний принцип романтизму – «незвичайні герої в незвичайних обставинах».

Особливість західноєвропейської літератури ХІХ століття – це співіснування різних літературних напрямів.

Картина л.п. в західноєвропейських літературах ХІХ століття досить своєрідна порівняно з попередніми епохами. У цей час прискорюється темп літературного розвитку. Нові художні напрями складались і сягали найвищого розвитку у відносно короткі терміни, які вимірювались вже не століттями, а десятками років. Характерна риса доби – співіснування різних художніх напрямів (романтизм, реалізм, натуралізм, критичний реалізм).

Але основними напрямами чи, точніше,системами художньої творчості були: романтизм і реалізм. Було б великим спрощенням вважати, що романтизм припадає лише на першу половину ХІХ століття, а реалізм – на другу, і вони обмежуються якимись жорсткими часовими рамками. Насправді ж романтизм у літературі розвивався і в другій половині століття, пізніше переходячи в неоромантизм, а розвиток реалізму розпочався вже в 30-40-х роках.

Отже, правильно вважати, що романтизм і реалізм – це дві основні художні системи ХІХ ст., котрі розвивалися як діахронно, так і синхронно. Проте при цьому романтизм був домінуючим художнім напрямом у літературі першої половини ХІХ ст., а реалізм – у другій його половині.

Разом із тим неможливо чітко розмежувати романтичну і реалістичну літературу. У творчості багатьох великих письменників 20-30-х років, яких у нас було прийнято однозначно відносити до реалістів (Стендаль,Бальзак, Діккенс,Гоголь та ін..), сильно виявився романтичний струмінь, а їхні індивідуальні стилі, кожен на свій лад, синтезували реалістичні, романтичні та інші елементи.

3.Приблизно з 1830 року домінуючим напрямком літератури і мистецтва стає реалізм. Його визначають як вірогідне віддзеркалення життя, побуту і звичаїв. Під «вірогідним» розуміють такі засоби зображення реальності, які найкраще нагадують життя, є його копіями. З цього роблять висновок, що реалізм – найправдивіше мистецтво, яке найкраще розкриває природу людини і світу.

Загальні риси реалістичного типу творчості:

• головна проблема – взаємини людини і середовища;

• типізація дійсності, об’єктивність, достовірність відображення;

• змалювання життя у «формах самого життя»;

• конкретно-історичний підхід до зображуваного;

• відтворення людської особистості в тісному взаємозв’язку з навколишнім середовищем;

• провідні жанри – роман, повість, фізіологічний нарис;

• Поглиблений соціальний аналіз.

1. . Реалізм як провідний напрям мистецтва та літератури ХІХ століття.

Що таке реалізм?

Реалізм – це напрям в літературі другої половини ХІХ століття, якому притаманні такі риси:

• Історичний та соціальний детермінізм. Людина розглядається як продукт історії, поведінка її соціально обумовлена, адже особа належить до певної соціальної групи.

• Цікавість до фактів, подробиць повсякденного життя. Починається реалізм з фізіологічних нарисів під назвою «Фізіологія Парижа», або «Фізіологія Петербурга». Фізіологія Парижа – це жанрові замальовки неофіційного життя міста – побут вулиць, темних дворів, ринків, будинків розпусти, життя злодіїв, повій, п’яниць.

• Психологічний детермінізм. Внутрішнє життя людини розглядається як певна «діалектика душі», позбавлена невмотивованості та ірраціональності. Все можна пояснити і описати як безперервний внутрішній рух. Особливо виразно цей принцип розвивається в творчості Л.Толстого.

• Створення соціальних типів. Адекватність соціальної поведінки: адже якщо ти лихвар, то й поводься відповідно.

Віра в те, що література може вплинути на життя, змінити його на краще.

Основний принцип реалізму – «Типові герої в типових обставинах».

У ХІХ столітті провідним жанром більшості світових літератур став роман. У романі митці поєднували епічне начало з драматичним і ліричним.

Роман – це літературний жанр, великий твір епічної форми, в якому оповідь зосереджена на долях окремих особистостей, їхньому ставленні до навколишнього середовища, становленні і розвиткові їхніх характерів. Роман здатний широко охопити життя суспільства, схильний до соціального аналізу.

Різновиди роману:

• соціально-побутовий: розглядається життя людини в соціальному середовищі, вплив соціуму на буття людини;

• морально-психологічний: аналізується взаємозв’язок внутрішнього світу людини і зовнішнього оточення;

• історичний: в основі твору – певна історична подія;

• роман-епопея: великий за обсягом художній твір, в якому широко змальовуються визначні епохальні події, важливі для історії народу;

• роман-міф: створення, заснованої на міфологічному сюжеті, символічної картини існування людини;

Французькі письменники-реалісти дослідили, що людина, її характер і свідомість формуються в умовах того середовища, в якому вона живе. В той же час людина – активна сила, вона здатна впливати на середовище, вносити якісь певні зміни. Так виникає блискучий психологізм французький реалістів. Вперше психологізм використав у своїх творах Ф.Стендаль в 1830р.

Психологізм – це поглиблене зображення душевних і психічних переживань людини у мистецтві.

Основні ознаки психологічного роману:

• аналіз і самоаналіз;

• особистість у психологічному романі постає у борінні двох протилежних пристрастей: любові і честолюбства(Ж. Сорель), честолюбства і морального обов’язку (Е.Растіньяк);

• характер героя у психологічному романі не залишається сталим, він знаходиться у розвитку (або моральний ріст, удосконалення, або моральне спустошення, деградація).

Провідні теми французької соціально-психологічної прози:

1. Зіткнення неординарної особистості з законами суспільного існування.

2. Зображення ситуації «втрати ілюзій», «кар’єри молодої людини в столиці».

3. Гостра критика влади золота.

4. Осуд моральної ницості аристократичного й обивательського життя.