Питання до самоконтролю

1. За якими ознаками класифікуються промови?

2. Які види промов за сферою виголошення ви знаєте?

3. Стисло сформулюйте, що таке академічне красномовство. Назвіть його основні ознаки.

4. У чому полягає специфіка соціально-політичного красномовства? Чи можна вважати,

що цей вид промов є ознакою лише сучасної цивілізації? Свою відповідь аргументуйте.

5. Сформулюйте, що так судове красномовство. Які різновиди судових промов ви знаєте?

6. Дайте визначення гомілетики. Назвіть види церковного красномовства.

7. Назвіть основні різновиди суспільно-побутового красномовства. Які риси їм

притаманні?

8. Які типи промов за знаковим оформленням і закріпленням ви можете назвати? У чому

полягають їх переваги й недоліки?

9. Що таке мета виступу? Якою вона може бути й від чого залежить?

10. Як класифікуються промови за метою?

11. Які основні фази й етапи підготовки виступу ви знаєте? Схарактеризуйте їх зміст.

12. Чим визначається вибір теми виступу? У чому полягає відмінність між темою та

об’єктом виступу?

13. Яких форм може набувати публічна промова?

14. Назвіть основні структурні компоненти промови.

15. Схарактеризуйте різновиди вступу.

16. Що містить основна частина?

17. У чому полягають особливості різних форм висновків?

18. Розкажіть про головні принципи структури виступу.

19. Які недоліки структури промови ви можете назвати?

20. Чим відрізняється композиція виступу від структури? Схарактеризуйте складові

композиції.

Лекція №3

ОСНОВНІ СПОСОБИ ПЕРЕКОНУВАННЯ

План

1.Види аргументів.

2.Способи аргументації.

3.Прийоми ефективної аргументації.

4.Мова і стиль публічного виступу.

1. Диспозиція як розділ риторики вивчає розміщення матеріалу і правила оперування ним. Головне, на що звертається при цьому увага, – це логіка, логічна аргументація. Аргументація (лат.argumentatio – доказ) – це процес наведення доказів, пояснень, джерел у системі для обгрунтування певної думки. Вона містить такі елементи доказу: тезу, аргумент, демонстрацію.

Теза (гр.thesis – положення, твердження) – твердження, що потребує доказів. Основна її властивість полягає в тому, що вона виноситься на обговорення і саме аргументи повинні довести її правильність чи помилковість. Теза має бути істинною, чітко і точно сформульованою, вона не повинна містити логічного протиріччя, від неї не слід відступати.

Аргумент (лат.argumentum – доказ) – доказ чи комплекс доказів, які обгрунтовують тезу. У ролі аргументів можуть використовуватися логічні закони, доведення, судження, аксіоми, факти, авторитет (власний та іншої людини) тощо. Однак усі аргументи мають відповідати певним вимогам: а)бути істинними; б)бути достатніми для доказу тези; в)істинність аргументу не повинна залежати від положення, що доводиться; г)аргументи слід підбирати для конкретної аудиторії.

Існують такі типи аргументів:

1)логічні та психологічні, або емоційні. Логічні аргументи – докази, що спрямовані до розуму: факти, закони, аксіоми, теоретичні обгрунтування, статистичні дані. Емоційні аргументи – докази, спрямовані до почуттів. На практиці ці два види аргументів часто об’єднують;

2)“за” і “проти”. Аргументи “за” переконують аудиторію в тому, що теза, про яку йдеться, правдива, доступна, максимально близька поглядам слухачів, відповідає здоровому глузду. Аргументи “проти” наводяться проти тієї чи іншої точки зору. Вони повинні, у свою чергу, переконати в тому, що теза не відповідає ознакам, виділеним для аргументів “за”;

3)сильні, слабкі та неістинні, які виокремлюють у залежності від сили впливу на слухачів. Сильні аргументи – докази від факту, які важко заперечити (наукові аксіоми, положення законів та офіційних документів; закони природи; висновки, обгрунтовані експериментально; посилання на авторитети; свідчення очевидців; статистичні дані). Слабкі аргументи – це аргументи, які мають недостатню переконуючу силу, на які легко знайти заперечення (аргументи від сумніву, від авторитету, від впевненості). Неістинні аргументи (від загрози, від обіцянки, від засудження) застосовувати взагалі небажано; 4)прямі та непрямі. Прямі аргументи – це такі докази, із яких за логічними правилами витікає теза, додаткові побудови при цьому не використовуються. Непрямі аргументи установлюють істинність тези тим, що розкривають помилковість антитези (протилежного твердження). Видами непрямих доказів є зіставлення наслідків, які виводяться з антитези, із фактами; демонстрація логічного протиріччя, що міститься в антитезі; доказ через виняток;

5)коректні (такі, що не порушують вимог, які склалися в даній галузі) і некоректні (такі, що порушують ці вимоги). Коректність аргументів визначається принципами ввічливості: максим такту, великодушності, схвалення, скромності, згоди, симпатії. Некоректними є такі докази: фактичні помилки, софізми (умовиводи, які обгрунтовують абсурдні твердження), аргументи до аудиторії (апеляція до думок і почуттів слухачів); аргумент до особистості (критика недоліків опонента); аргумент до мас (намагання схвилювати широке коло людей, застосовуючи національні чи расові забобони, груповий егоїзм тощо); аргумент до людини (використання на підтримку своєї точки зору положень, висунутих супротивною стороною); аргумент до марнолюбства (виказування непомірного схвалення опоненту); аргумент до сили (погроза несприятливими наслідками); аргумент до незнання (посилання на необізнаність опонента); аргумент до жалю (збудження в іншої сторони жалю і співчуття).

Оратор повинен ретельно працювати над відбором аргументів (оптимальна їх кількість для доказу тези – три), послуговуючись основними принципами: а)простоти; б)звичності (намагатися уникати суперновацій); в)універсальності (нове твердження може бути застосовано щодо багатьох явищ); г)краси (аргументи мають справити певне естетичне враження).

2. Демонстрація як логічний зв’язок між аргументом і тезою визначає спосіб аргументації. Аргументація може бути:

1)нисхідною і висхідною.

Нисхідна аргументація грунтується на тому, що оратор спочатку наводить більш сильні аргументи, потім більш слабкі, а виступ закінчує емоційним проханням, звертанням чи спонуканням. Перевага цього типу аргументації полягає в тому, що вона дозволяє легше привернути і підтримати увагу аудиторії, примушує активно працювати думку на початку, а почуття в кінці виступу (оскільки перші аргументи краще запам’ятовуються). Нисхідна аргументація більш ефективна в непідготовленій, незацікавленій чи малорозвиненій аудиторії.

Висхідна аргументація передбачає, що і сила аргументів, і рівень почуттів збільшуються під кінець виступу. Вона доводить мисленнєву і емоційну напругу до кульмінації, тому краще застосовувати такий різновид аргументації щодо складної проблеми, а також у підготовленій, зацікавленій аудиторії, яка готова вислухати оратора і зробити самостійний висновок.

Своєрідним гібридом цих двох видів аргументації є так звана гомерична аргументація: на початку і в кінці наводяться сильні аргументи, між ними – слабкі, з’єднані так, що утворюють нерозривний комплекс. Таке розташування затруднює аналіз і критику аргументів, тому часто використовується при полеміці та в судовому красномовстві;