Питання № 63 Здійснення колективізації в Голодомор 1932–1933 рр.

Колективіза́ція — створення великих колективних господарств на основі селянських дворів. Передбачалося, що результатом колективізації стане ріст виробництва сільськогосподарської продукції на 150%. Колективізація мала охопити майже всі селянські господарства, відтак, ліквідувавши «шкідливий буржуазний вплив» приватної власності.

Фактично, метою було перетворення всієї робочої сили села, а також міста, на робітників державних підприємств. Це дозволяло встановити повний економічний контроль влади над громадянами, поширити її політичне панування на економічно самостійне до цього селянство, тобто на практиці реалізувати ідею диктатури влади над усією країною, де селяни складали більш ніж 85% населення. Було відомо, що реалізація плану зустріне певний опір, особливо з боку селян, яких мали позбавити землі, проте партійне керівництво приймало його як належне, мовляв «не розбивши яєць, не підсмажиш яєшні».

Найрадикальніше колективізація відбувалася у сільській місцевості, де вона нагадувала війну режиму проти селянства. Історики називають колективізацію однією з причин Голодомору 1932—1933 років в Україні.

Точну цифру людських втрат від голодомору 1932— 1933 pp. встановити неможливо. Дослідники називають дані від 3,5 до 12 млн чол.

Внаслідок голодомору остаточно зламано опір селян колгоспно-феодальній системі і суттєво підірвано сили у відстоюванні споконвічних національних прав. Колгоспний лад став однією з основ командної економіки і тоталітарного режиму.

Більшовики доводили, що рано чи пізно колективне сільське господарство має замінити дрібні селянські господарства. Однак, переконати селян погодитися з таким поглядом буде непросто й довго, особливо після тих поступок, що їх за НЕПу отримали селяни. Реакція селян на створення в 1920-х роках колгоспів та радгоспів була малообнадійливою — до них вступило лише 3% усіх сільськогосподарських робітників СРСР. Тому, опрацьовуючи перший п'ятирічний план, більшовики розраховували, що в кращому разі вони зможуть колективізувати 20% селянських дворів (для України це завдання виражалося в 30%). Зосередивши увагу на індустріалізації, радянське керівництво, в очевидь, вирішило не брати на себе величезний тягар, пов'язаний із докорінним перетворенням сільського господарства.

Питання № 64 Політика українізації (20 – 30 ті рр.):

Мета - Посилення контролю та впливу комуністичної партії в національних районах шляхом надання народам СРСР можливості розвивати власну культуру, мову, готувати національні кадри. В Україні коренізація дорівнювала українізації.

Заходи українізації:

- Підготовка та залучення кадрів із представників корінної національності до партійних і державних органів і установ.

- Створення умов для розвитку мови й культури всіх національних меншин, які мешкають в Україні.

- Запровадження української мови в усіх установах та навчальних закладах.

- Усебічний розвиток української культури під контролем ВКП(б).

- Видання газет, журналів, книжок українською мовою.

- Глибоке вивчення національної історії, відродження традицій.

Прибічники - М. Скрипник, О. Шумський, М. Хвильовий, В. Затонський

Противники українізації - Верхівка КП(б)У, чиновники, керівники великих підприємств, трестів, російські та зрусифіковані міщани, пролетаріат, інтелігенція (зокрема, М.Горький, А. Луначарський), священики Російської православної церкви