3.5. Міжвоєнна доба (20-30-ті роки хх ст.) 172

3.5.1. Таборова преса початку 20-х років хх ст. 173

3.5.2. Структура військової преси 20-30-х рр. 180

3.6. Період Другої світової війни і українського збройного підпілля 185

3.6.1. Преса українського збройного підпілля 186

3.6.2. Преса Дивізії «Галичина» 189

3.7. Доба повоєнна (друга половина ХХ ст.) 194

3.7.1. Таборова преса «дивізійників» (друга половина

40-х років ХХ ст.) 197

3.7. 2. Військова преса української діаспори 199

Розділ 4. Мартиролог української воєнної і військової журналістики 203

Розділ 5. Антиукраїнські війни Росії 225

5.1. Хронологія і причини протистояння 225

5.2. «Гібридна» війна 248

5.3. Інформаційна війна 256

Розділ 6. Воєнний дискурс українських ЗМІ 273

6.1. Концептуальна основа воєнного дискурсу 273

6.2. Усвідомлення своєї місії і завдання

(на чийому боці журналіст?) 284

Розділ 7. Журналістика і війна (практичний аспект) 296

7.1. Методика підготовки до роботи в зоні бойових дій

(загальні настанови) 296

7.2. «Кабінетна» підготовка воєнного кореспондента 301

7.3. Морально-психологічна підготовка 307

7.4. Інші аспекти підготовки (документи, спорядження, медогляди) 311

Список рекомендованої літератури 314

Розділ 8. Додатки 321

Вступ

Поява навчального посібника «Журналістика і війна» (як і навчального посібника «Історія української військової преси») пов’язана із відкриттям на факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка спеціалізації «воєнна журналістика». Військова преса завжди була органічним сегментом української преси, її вивчення передбачено у навчальних планах з історії української журналістики (йдеться про роки відновленої державності), але в умовах нинішньої російсько-української війни воєнна журналістика перестала бути минулим, історією,вона перетворилася у той вид журналістики, який неопосередковано, «з перших рук» відображає, висвітлює одну із найбільш небезпечних не лише для України, а й для початку ХХІ століття війну, оскільки вперше по Другій світовій війні Росія, велика європейська держава, знехтувала як міждержавними договорами, так і міжнародним правом, анексувавши і окупувавши частину території іншої європейської держави – України.

Сучасна наука про журналістику проблеми, пов’язані з різноманітними аспектами воєнної журналістики, того виду журналістики, де виконання професійного обов’язку пов’язане з ризиком для життя більшою мірою, ніж в інших ситуаціях, практично не досліджує. Наш досвід воєнної журналістики – у минулому (але зазначимо, що він не втратив актуальності). Для порівняння наведемо приклад наших сусідів і друзів – польських дослідників, де упродовж останніх років вийшло кілька праць, в яких узагальнено досвід сучасної воєнної журналістики і не лише польської («Воєнний кореспондент. Самопожертва і жертва» М.Годальської, «Воєнний кореспондент. Етика–історія–сучасність» К.Вольного-Зможинського, Й.Снопка, В.Фурмана і К.Барнат).

Роздумуючи над структурою посібника, автор прагнув до того, щоб посібник мав і пізнавальне, і виховне, і практичне значення, і намагався максимально використати досвід як української військової і воєнної журналістики так і зарубіжної і, зрештою, започаткувати новий важливий дискурс в науці про журналістику. Зрештою, в цьому і полягала мета посібника: дати студентам певні знання з історії воєнної журналістики (а українська воєнна журналістика дає чимало прикладів жертовного служіння українській державницької ідеї), спонукати їх до самостійної роботи над опануванням основ воєнної журналістики (це стосується і знання методики підготовки журналістів до роботи в районі бойових дій), сприяти їх вихованню.