3.6. Період Другої світової війни і українського збройного підпілля

Війна для українців почалася 1 вересня 1939 року як Друга світова війна (щоправда, в березні 1939 року була кривава битва за Карпатську Україну), але завершилася з останніми боями окремих підрозділів УПА приблизно в середині 50-х років.

3.6.1. Преса українського збройного підпілля

Потрібно уточнити деякі міркування, висловлені в «Нарисах з історії української військової преси» (1998) – у розділі XII йшлося про пресу УПА і українського збройного підпілля. Проте українське збройне підпілля мало триелементну структуру: ОУН (Організація українських націоналістів) як політична сила, УГВР (Українська Головна Визвольна Рада) як законодавча влада, підпільний парламент) і УПА (Українська Повстанська Армія) як військова сила, армія. Тому вважаю, що потрібно вести мову про пресу українського збройного підпілля як про військову пресу, а не лише про пресу УПА, оскільки різниці в змісті, проблематиці преси УГВР–ОУН–УПА не було, що більше, до функціонування цих видань причетні іноді одні й ті ж журналісти, а ідейно-концептуальні засади функціонування преси різних гілок українського збройного підпілля були теж одні й ті ж.

Про серйозне ставлення ОУН до пропаганди як засобу політичної боротьби свідчать Ухвали Другого великого збору ОУН (мова йде про ОУН(р)), що відбувся у квітні 1941 року. У травні 1941 р. Провід ОУН(р) розробив і прийняв своєрідні політичні вказівки “Боротьба й діяльність ОУН під час війни”. У цьому документі про війну між Німеччиною і Радянським Союзом йшлося як про неминучість, наголошувалося на значенні засобів пропаганди. У квітні 1942 р. відбулася Друга конференція ОУН(р), що ухвалила “Пропагандивні постанови”. Ці документи лягли в основу пропагандистської діяльності як ОУН(р), так і УПА.

Про пресу УПА. Політичний відділ Головного командування УПА видавав журнал “До Зброї” (1943–1944). Головний редактор – Я. Бусел. Рубрики: “Із наших воєн” (історія українських визвольних змагань), огляди воєнних подій Другої світової війни, “На фронтах УПА”, “Із бойових фронтів Української Повстанської Армії”. На сторінках журналу були публікації вишкільно-методичного характеру, були й ті, в яких автори порушували різноманітні аспекти воєнної доктрини українського визвольного руху. У 1947 р. видання журналу було відновлено на еміграції.

Упродовж 1944–1946 років виходив журнал “Повстанець”, орган Головного військового штабу УПА. Редактор – М.Дужий. Основні рубрики: “Огляд воєнних подій”, “З міжнародних політичних подій”, “Повстанські шпильки”, “Вивчаймо мистецтво збройної боротьби”.

Четверта воєнна округа “Говерла” видавала журнал “Шлях перемоги” (ред. Марко Боєслав – псевдонім Мих.Дяченка, як згодо стало відомо). Під такою ж назвою видання виходило на еміграції, тепер у Києві виходить газета «Шлях перемоги».

Команда Станіславського тактичного відтинку УПА (Чорний ліс) упродовж 1947–1950 років видавала журнал ”Чорний ліс“(збереглося 11 чисел із 16-ти). На його сторінках нема теоретичних статей. Є розповіді про бойові операції, про армійський побут. Журнал друкував багато віршів і оповідань.

Інші видання УПА – “Щоденні вісті”, “Стрілецькі вісті” (1944–1945), ілюстрований гумористично-сатиричний журнал “Український перець” (ред. Я. Старух).

Окремо про пресу Закерзонського краю, де діяла група УПА–Захід. Це журнали “Інформатор”, “Тижневі вісті”, “Інформативні вісті”, “Перемога”, “Лісовик” (сатирично-гумористичне видання).

Про пресу ОУН. “Ідея і чин” (1942–1946) – теоретичний орган ОУН (ред. Дм. Маївський, згодом М.Дужий). На його сторінках появилося кілька принципових публікацій відомих публіцистів – “Большевицька демократизація Європи” (ч. 9 за 1945 р.) Дм. Маївського, “Елементи революційності українського націоналізму” (ч. 10 за 1946 р.) П. Федуна, “Шовіністичне запаморочення і русифікаційна гарячка большевицьких імперіялістів” Д. О. Дякова.

Інше важливе видання – “Бюлетень Осередку пропаганди і інформації при Проводі і Організації Українських Націоналістів (ОУН)”, що виходив 1948–1951 рр. за редакцією П. Полтави (псевдонім П. Федуна). Треба сказати і про “Пропагандист”, журнал вишколу і політвиховання ОУН (1945 р.).

Проводи ОУН окремих країв теж мали свої видання. На північно-східних землях від 1941 року виходив журнал “За самостійну Україну”, на західних землях виходив “За Українську Державу” (від 1944 р.), тут же виходив журнал “Бюлетень” і газета “Вісті” (1943 р.).

Низка видань була призначена для молоді: “Юнак”, “На чатах” (1946), що виходили у Львівському краю, “На зміну” (1946) – у Карпатському краю, на Волині виходив “Молодий революціонер” (1948–1953), на Станіславщині – “За волю України”.

УГВР теж видавала свої друковані органи. Це журнал “Самостійність”, перше число якого вийшло 1946 р. Тут були статті О. Дякова “УПА – носій ідей визволення і дружби народів”, “Про свободу преси в СССР”. Інші видання УГВР – “Бюро Інформації Української Головної Визвольної Ради” (1948–1950), а також “Вісник” – орган Президії УГВР (1944–1945).

“Поліська Січ” Т. Бульби-Боровця теж мала своє періодичне видання. У книжці “Армія без держави” Т. Бульба-Боровець згадує про газету “Гайдамака”.

Українське підпілля як засіб пропаганди використовувало і радіо. Йдеться про підпільну радіостанцію ОУН–УПА «Вільна Україна» з кодовою назвою «Афродита».

П. Потічний, аналізуючи політичну думку українського підпілля, зазначав, що ідеї “українського підпілля мусили знайти сильне опертя серед народу, коли воно змогло проіснувати майже до половини 50-х років. Тому ці ідеї варті серйозної уваги” [1].

Важливі ідеї публіцистики українського підпілля – це Україна як ґарант суверенітету поневолених народів Східної Європи і бар’єр на шляху московського експансіонізму, створення єдиного фронту поневолених народів для боротьби з російським більшовизмом. У вирішенні найбільш принципових проблем міжнародного життя, у поглядах на майбутнє публіцисти українського підпілля були далекогляднішими, були глибшими аналітиками, ніж деякі західні державні діячі і політики.

Журналістика українського підпілля – частина нашого минулого і вже тому вона є самодостатньою цінністю. Її ідеї, як бачимо, не втратили своєї актуальності і сьогодні. Творили ж цю публіцистику талановиті, деколи зовсім молоді люди, що могли б за інших обставин формувати інтелектуальний потенціал народу. Це, власне, особистості такого формату, що й не дають народові перетворитися в безлику масу, в натовп, що й сьогодні продовжують вчити нас і виховувати.

Публіцисти українського збройного підпілля писали, образно кажучи, кров’ю і чорнилом. Із найбільш відомих майже ніхто не залишився в живих. Усі загинули в бою. У цьому їх моральна перемога.