Соціологія політики

Політика — важливіший фактор природно-історичного процесу виступає в двох її основних функціях; загальноорганізаційної осно­ви суспільства та конкретної регулятивно-контрольної сфери або сис­теми, що спрямовує життя, діяльність, відносини людей, суспільних соціальних спільностей, класів, націй, народів і країн. Роль політики в суспільстві обумовлена трьома її властивостями: універсальністю, всеохоплюючим характером, здатністю впливати практично на будь-які сторони життя суспільства, елементи, ланки, відносини, почина­ючи з держави і завершуючи індивідуальними рисами характеру лю­дини; виключністю або проникаючою здатністю, тобто можливістю безмежного проникнення і, як наслідок, атрибутивністю, тобто, здатністю поєднувати не політичні і суспільні явища, відносини і сфери. Весь спектр проблем, зв'язаних з політикою, охоплює комплекс на­ук, галузей знань. Якщо ж наука про політику досліджує, вивчає політичне життя в усіх його багатоманітних проявах: від суті влади, її природи і до конкретних форм її прояву та інституалізації, то соціо­логія політики — галузь соціології, що вивчає взаємовідносини полі­тичної сфери з іншими соціальними інститутами, проблеми, зв'язані безпосередньо з державою, політичними партіями, суспільними об'єд­наннями, рухами та ін.

Політика - відображення та закріплення соціальної взаємодії

Політика - ^а певН0МУ етапі розвитку суспільства один із видів соціальних 3 поглибленням Його соціального поділу, відносин розшарування виникають і політичні форми, явища, що спрямовуються на регулю­вання розвитку відносин між соціальними спільностями з приводу використання влади і її розподілу для реалізації докорінних інтересів соціальних спільностей. Адже поділ праці, виникнення приватної влас­ності, поглиблення національно-етнічних, поселенських різноманіт­них спільностей приводить до появи соціальних спільностей з від­мінними, а то й прямо протилежними інтересами. Для регуляції відносин, зв'язків між соціальними спільностями уже ставало недос­татньо норм моралі, звичаїв тощо.

Отже, виникає потреба в нових формах організації та регулюван­ня поведінки соціальних спільностей, зв'язаних з особливою публіч­ною владою, що не співпадають з суспільством, ніби стоїть над сус­пільством. Влада всередині роду, племені, що ґрунтувалася на кровному родстві, уступає місце публічній владі, що уже формувалась за тери­торіальним принципом, має особливу матеріальну базу, — позики, податки, здійснюється професіоналами-чиновниками і опирається на спеціальні примусові формування, установи (армію, поліцію, суд).

Політичні інститути, системи, діяльність людей в їх межах, вплив людей — соціальних спільностей, різноманітних соціальних верств, груп та інших на діяльність політичних інститутів, тобто безпосере­дньо на політику —/ соціальний інститут, відображення та закріплен­ня соціальної взаємодії — становлять політичну соціологію. Отже, соціологія політики вивчає не різновидності політики, або політичну сферу, а проблеми суті влади, політичні права та свободи, з точки зору конкретної людини, а також соціальних спільностей, соціаль­них верств, груп, громадських і суспільних об'єднань та організацій, політичних партій тощо. Мова йде про людину як члена громадянсь­кого суспільства, політичні інтереси людей (і у зв'язку з цим природ­но про політичну свідомість, політичну культуру людей), про полі­тичні відносини і політичну поведінку. Публічна влада аналізується по-різному. Одні розглядають публічну владу як властивість соціаль­ного формування, як спосіб самоорганізації, що ґрунтується на до­цільності поділу функцій управління і підкорення, як джерело гармо­нії і узгодження інтересів. Здатністю системи забезпечувати виконання її елементами взятих зобов'язань, знаряддям узгодження інтересів людей, а, отже, інтеграції суспільства соціолог Толкотт Парсонс і вважає публічну владу. Поява публічної політичної влади зв'язу­ється з протистоянням інтересів, з утвердженням відносин владарю­вання та підкорення.

Зрозуміло, кожна людина має власну думку, уявлення про полі­тику як важливий вид діяльності людей по управлінню державою, визначенню форм змісту, мети діяльності держави. Для одних полі­тика — визначні, популярні політичні лідери, особи, талановиті ке­рівники держави, які дбають про людей, вболівають за реалізацію їх інтересів та задоволення потреб. Для інших політика — нескінченні суперечності, суперечки різних політичних партій, інтриги, політич­ні ігри, нехтування моральних норм заради захоплення і володіння владою. Для третіх політика — це безліч різноманітних об'єднань та організацій, де кожний функціонер, чиновник претендує на право управляти людьми та ін. Уявлення, думки про політику формуються

»на основі життєвого досвіду людей, їх безпосереднього зіткнення з різними явищами життя, прагнення постійно мати зв'язок з тими, хто зайнятий політичною діяльністю. І неоднозначність міркувань, суджень, оцінок політики визначається особливостями сприйняття людиною суспільних явищ і подій, процесів суспільної та політичної діяльності, складністю, багатоманітністю соціальних явищ — політи­ки. Адже політика є сферою владних відносин.

Соціологи ґрунтовно, детально розглядаючи суть, зміст, структу­ру поняття, вкладали в поняття політика також найрізноманітніший зміст, будували структуру назавжди майже в органічному поєднанні поняття з функціонуванням держави. І якщо в сферу історії станов­лення науки про політику ввійшло визначення політики як способу управління державою, але яке не дає фундаментального розуміння політичного суб'єкту поза державою і мети політики, то в сучасних умовах політика — це сфера діяльності, зв’язана з відносинами між соціальними спільностями: класами, націями та іншими соціальними верствами і групами. Марксизм вказує, що політична влада виражає волю уже не всіх членів суспільства, а економічно панівних соціальних верств, груп. Під впливом соціальної диференціації влада інституалізується в систему політичного панування, владарювання, основною силою якої виступає держава. Політика ж і є системою складних механізмів, що відображають і забезпечують соціальну взаємодію, в тому числі і панівне становище одних соціальних груп, форму і способи опору інших. Будь-які політичні форми завжди служать відображенню і захисту інтересів певних соціальних верств. Безперечно, політика в такому разі служить і узгодженню інтересів, вирішений) спільних справ, але головне її призначення — закріплення, утвердження відносин владарювання і підкорення. Політичні явища, події, процеси охоплює політична сфера. По суті, політична сфера — це політичний простір, де відбуваються всі політичні процеси, явища, події, а сама структура політичної сфери розкривається через полі­тичну свідомість, норми, організації, об'єднання, установи, відноси­ни. Якщо ж йде мова про одні і ті ж політичні процеси, то можна визначити різні їх сторони, явища: політична діяльність визнача­ється як політичне життя, а способи і методи участі мас в управлін­ні суспільством, державою визначаються уже як демократія, а рі­вень усвоєння та перетворення світу це вже сфера політичної культури та ін. Влада ж це центральне поняття, що характеризує політичні явища, процеси, події тощо. Отже, за висловом соціолога Раймонда Арона, політика — це боротьба за владу і зв'язані з нею переваги. Політика — сфера цілеспрямованих відносин між соціаль­ними спільностями з приводу реалізації влади і її розподілу між соціальними спільностями для здійснення їх докорінних інтересів.

Структура політики

Політика має складну структуру. Основними елементами структури політики є: політична свідомість, політичні відносини та політичні організації.

Політична свідомість — неоднорідне, багатомірне, пульсуюче внут­рішнє суперечливе, багаторівневе утворення, що в узагальненій формі відображає ступінь знайомства суб'єкта з політикою і раціонального або нераціонального ставлення до неї. Політична свідомість охоплює почуття. Настрої, погляди, уявлення, інтереси, ідеї, ідеали, цінності, переконання, зв'язані з ставленням соціальних спільностей до полі­тичної влади, її завоювання та утримання. Ідеї, мета, програми діяль­ності, політичні погляди, настрої, інтереси постійно інституалізуються. Політична свідомість має два рівні: науковий і побутовий, де переважають психологічні чи ідеологічні елементи. Політична свідо­мість може бути істинною або ж фальшивою, удаваною, оптимістичною або ж песимістичною, прогресивною і реакційною, стійкою і нестійкою тощо. Соціологія саме і займається не взагалі суспільною, громадською свідомістю, не загальними тенденціями її розвитку, а реальною політичною свідомістю конкретних соціальних спільностей, суспільства, особи, що викликає відповідні соціальні дії та взаємодії. В центрі уваги соціологія тримає реальну свідомість мас і її становище, настрої, переконання, думку соціальних спільностей, індивідів, вивчає і розкриває роль, потреби участі в управлінні, активних політичних діях, політичних інтересів, політичних цінностей, ціннісних орієнтацій та мотивації.

Сукупність всіх державних і недержавних установ і організацій, що реалізують політичну владу, що беруть участь в регулюванні вза­ємовідносин між соціальними спільностями становлять політичну ор­ганізацію. Але політична організація охоплює не лише органи дер­жавної влади та державного управління, установи, що мають політичну мету, а й політичні партії, громадські організації та різні творчі об'єд­нання, неформалізовані інституалізовані форми (мітинги, демонстрації тощо). Політичні формування часто характеризуються внутрішньою суперечливістю, бо охоплюють не лише політичні владні структури й політичні об'єднання, що виражають інтереси правлячої політичної еліти, а й політичні організації, що виражають інтереси соціальних груп, усунених від влади, різні опозиційні формування і не тільки ті, що підтримують політику, а й ті, що виступають проти. В міру історичного розвитку політична організація ускладнюється. Якщо в епо­ху рабовласництва політична організація охоплювала державу, офі­ційну церкву як елементи системи політичного владарювання, рабовласників і нестійкі тимчасові об'єднання рабів, різні касти жерців, релігійні секти, об'єднання юридично неповноправних верств населення та ін., то в епоху феодалізму політична організація стала складнішою: об'єднувала не лише систему політичного владарюван­ня феодалів, а й численні лицарські, чернечі ордени, купецькі гільдії і цех ремісників, численні селянські об'єднання тощо. Полі­тичне життя розвивається в релігійній формі. Відмінною рисою всього політичного життя виступає її органічне поєднання з господарською діяльністю. Політична влада виступала захисницею земельної влас­ності.

В умовах капіталізму центром всього суспільного життя стає політика. Дедалі складнішими, чисельнішими стають елементи по­літичної організації, ускладнюються взаємовідносини між ними. В умовах розвитку капіталістичних відносин виникає і розвивається специфічна політична організація — партія. Політична організація централізується в національних масштабах і інтернаціоналізується в міжнародних масштабах. Вперше пригноблені соціальні спільнос­ті — класи піднімаються до створення цілої системи політичних ор­ганізацій, об'єднань, очолюваних політичними партіями. Внутрі по­літичної організації формуються політичні механізми соціального опору, що протистоять системі політичного владарювання. Зазнає змін і сама система політичного владарювання. І все ж держава виступає завжди інтегруючим фактором політичної організації. Держава виступає ланцюгом, що з'єднує певні політичні установи та організації в системі політичного владарювання, де виникають і формуються опозиційні сили, тобто держава надає політичній орга­нізації цілісного, суперечливого об'єднання. Політичні відносини — це стійкі політичні зв'язки і взаємодії, що формуються спільно з функціонуванням політичної влади. Це відносини між політичними діячами і масами, між політичною елітою і виборцями, між елітою і контрелітою, між лідерами і групами підтримки та ін. Стійкими видами діяльності стає: участь у виборах органів влади, здійснення законодавчих, судових, управлінських функцій, керівництва, лобізму, організації політичної, правотворчої діяльності та ін.

Об єктивні основи соціального регулювання

Що ж змусило людей створювати додаткові системи регулювання соціальними зв'язками? Поштовхом, мабуть, стали екстремальні ситуації, коли для захисту інтересів населення певної території вимагалось прийняття таких рішень, які не укладались у звичні правила і норми. Активна меншість зосе­реджувала всі ланки управління діями людей, що дозволяли коорди­нувати загальні зусилля. Усунення загрози, відсіч нападу ворогів ство­рювало уже обстановку, коли не поверталися до попередньої системи регуляції соціального життя. У населення залишалась пам'ять про успішні дії ватажків, їх авторитет користувався повагою і шаною, їм віддавали виняткове право здійснювати функції управління, керів­ництва общиною, спільністю людей. Проте виділенню політики в осо-бий вид соціального регулювання сприяла зростаюча диференціація, тобто розшарування, розчленування суспільства. Освоєння нових те­риторій, поглиблення поділу праці, зростання продуктивності праці і поява лишків продуктів — все це руйнувало одноманітність соціаль­них інтересів примітивного, первісного суспільства. Соціальні зв'яз­ки виходили за межі звичних відносин родини, сусідства, ставали складнішими, суперечливішими. У виробничій діяльності людина орі­єнтувалася уже не на близьке оточення, а на тих споживачів, з яки­ми не перебувала в безпосередньому контакті. І для досягнення успі­ху їй необхідні уже тверді правила, що зводили б до мінімуму ризик виробника. Норми моралі нерідко виявлялись безсильними перед еко­номічним інтересом, а тому наполегливо вимагалось винайдення ін­ших важелів регулювання зв'язків та інтересів. Роль регулювання зв'язків та інтересів і стала виконувати політика.

На умови і пожвавлення політичного життя впливають і масові емоціональні настрої — чекання, протести, тривоги, переконання і захоплення, громадські, суспільні рухи, символічні і ритуальні дії, політична діяльність, повідомлення про політичні події, поведінку політичних лідерів тощо. Політичне життя безпосередньо обумовле­но становищем громадянських і політичних прав і свобод та ін. Тоді ж виникають, формуються політичні кліки —неформальні об'єднан­ня державних та політичних діячів, які ставлять метою захоплення влади або встановлення контролю над владою та ін. Створення полі­тичних клік історично зв'язано з появою перших монархій — стародавньосхідних деспотій. Починаючи з глибокої давнини створення політичних клік, постійне прагнення захопити владу, здобуття при­вілеїв стають атрибутивною властивістю будь-якого авторитарного режиму та ін.

Політичне життя — сукупність духовних, чуттєвих, емоціональ­них, практично предметних форм політичного буття людини вклю­чає і політичні відносини між людьми, спільностями, верствами і фор­мується такими відносинами. Політичний устрій держави, політичний режим в суспільстві, особливості культурно-історичного розвитку визначають тональність політичних відносин. Політичне життя це, по гуті, суспільне, економічне, культурне, духовне матеріальне, релігій­но життя. Політичне життя визначають основні соціальні та політич­ні інституальні структури влади, її апарату і органів, тип політичної системи, політичної організації суспільства, методи і способи управ­ління тощо.

В усіх сферах суспільства, де здійснюється політика, є багато кон­кретних форм прояву, здебільшого нетривалого, але нерідко знаме­нитих, що залишають слід в історії.

Зміст політики — особливий вид соціальної регуляції полягає в по­годженні інтересів різних спільностей, верств, груп, формуванні пра­вил і норм, що обов'язкові для всіх членів суспільства, громадян дер­жави. Конкретна політична практика держави, політичних партій, лідерів, угрупувань — одна з найзмістовніших, напружених, наочних форм політичного життя суспільства. Політична практика дозволяє гадати про тактику політичної влади, спільностей, верств, течій і полі­тичних партій і' про їх стратегічні задуми. Розвинута політика немож­лива без добре розробленої стратегії, що відображає історичні запити суспільства. Можлива й стратегія, що підкорює суспільство, а, отже, допускає спілкування влади, держави, правлячих сил, з одного боку, і суспільства, народу, людини, — з другого. Демократично політизоване суспільство залучає до активної і добровільної політичної участі (вибо­ру представницьких установ, співробітництву в асоціаціях, політич­них партіях, самоврядуванні, масових або групових політичних акці­ях) значну частину політично самодіяльного населення, а його пасивна частка може виявитися порівняно незначною. Політичне життя тако­го суспільства може стати стабільним або динамічним, його емоціо­нальний тонус може падати і підвищуватися, але так або інакше полі­тична культура його досить висока: значна частина громадян швидко відгукується на політичні мобілізації в періоди підвищеної політичної активності. Можлива і найповніша, безпосередня участь громадян у вирішенні місцевих і державних проблем тощо.