9.3. Освіта та її функції і структура (види, форми)

Поняття освіти багатозначне, а тому й трактується соціологами неоднозначно:

Ч> як процес навчання, засвоєння умінь, знань, цінностей, культури;

1$ як результат цього процесу, що виражається в опануванні та засвоєнні цих знань,

умінь, навичок, цінностей культури;

% як система, сукупність організацій і закладів, установ, де здійснюється процес

навчання, оволодіння знаннями, уміннями, павичками та цінностями духовної культури тощо.

Як бачимо, освіта в основному зводиться до навчання. Але, на наш погляд, терміни освіта і навчання неоднакові за значенням. Освіта - це не знання самі по собі. Освіта - це розвиток особистості й формування громадянина, здатного самостійно й вільно мислити й діяти. Навчання - ядро освіти, але остання відбувається й за межами навчальних закладів - протягом усього життя людини. Освіта пов'язана як із навчанням, так і з вихованням, а також з процесами соціалізації.

♦ Отже, процес освіти містить усю сукупність різноманітних впливів на людину, її взаємодію із середовищем, що її оточує, пристосування до нього, оволодіння культурою, що нагромадило людство, її опанування.

Освіту розглядають як цілісну самостійну систему, яка має інституційний характер. Ознаками соціального інституту освіти є:

У соціальні функції освіти (навчання і виховання);

У наявність суспільно вироблених форм, освітніх установ, їх організація і становище в суспільстві, а також: певних осіб, які здійснюють функціонування даного інституту, їх статус в суспільстві;

^наявність регулятивів по функціонуванню даних установ і осіб, які беруть участь в освітній діяльності, тобто свідомо поставлених цілей, законів, які визначають функціонування установ, засобів та методів освітньої діялбності, матеріально-технічних засобів.

Отже, освіта як соціальний інститут, як цілісна система передбачає наявність:

♦ суб^єктів освітньої діяльності - педагогів, учнів та студентів навчальних закладів;_________________________

♦ об'єктів освітньої діяльності - як окремих учнів та студентів, так і їх колективів, в яких розвивіються здібності, здійснюється обмін діяльністю, знаннями, формами спілкування;

* засобів освітньої діяльності - навчальних планів, програми, методів й організаційних форм навчання, підручників, посібників, технічних засобів і т. ін.

Розглядаючи освіту як соціокультурний елемент, як частину культури відповідного суспільства, як результат соціокультурної взаємодії людей, що проявляється у формі пізнання і його кінцевих результатів (знань, досвіду, вмінь і навичок), соціологія визначає функції освіти.

+ культурна Культурна функція забезпечує

передання від покоління до покоління

—к професшно-економічпа г

культурної спадщини, відтворення та

—Ь- соціальна

розвиток культури.

—Ь. виховна

Професшно-економічна функція

_»► соціального захисту визначає характер взаємозв язку освіти

-V гуманістична

з розвитком продуктивних сил сус-

+ урбаністична пільства, знаходить свій вияв:

-^ демографічна ^, у фОрМуЄанні професіональної структури

__р, історичного спадкоємництва суспільства;

-> соціалізаційна УУ підготовці людей до праці;

У у відповідному розміщенні працівників у різних -к соціального контролю сферах економічного життя.

Соціальна функція містить можливості впливу на соціальну структуру, створює певні канали соціальної мобільності, рольових та статусних переміщень. Чим більш демократичнішим і відкритим є суспільство, тим в більшій мірі освіта "працює" як "ефективний соціальний ліфт". Вона дозволяє людині з нищих страт в ієрархічній структурі суспільства досягти висоти соціального статуса, розширити набір своїх соціальних ролей.

Не закінчивши університету чи коледжу, фактично не можна (а в деяких країнах навіть юридично заборонено) досягати будь-якого політичного становища на високому урядовому рівні та у багатьох інших сферах, і навпаки, відмінник із відмінним університетським дипломом легко просувається і займає відповідальні урядові посади незалежно від його походження та сім'ї. Багато які із соціальних сфер і професій практично закриті для людини без відповідного диплому. Праця випускників вищих навчальних "окладів вище оплачується.

ШСорокін

Виховна функція втручається у процес гармонізації та вдосконалення людяних якостей, формування громадянина, стимулює саморефлексію -глибоке усвідомлення людиною своєї суті та особистих потенцій.

Основна функція освіт. • •• "іагн цінносгі кої11 . ■ %ульгури.

Е.Дмуркгейм

Функція соціального захисту поширює потенційні соціальні можливості людини у професійному й особистому самовизначенні, особливо за ринкових умов.

Гуманістична функція освіти покликана забезпечити формування системи якості, які дозволять людині виконувати функції носія культури, духовності, творчо налаштованого суб'єкта суспільних відносин.

Урбаністична функція розкриває вплив освіти на міграційні процеси (найбільше вона проявляється у діяльності вищої школи).

Демографічна функція підкреслює вагомість культурно-освітніх факторів у демографічних процесах у державі (склад населення, тривалість життя, шлюбність, народжуваність тощо).

Функція історичного спадкоємництва та наслідування соціального досвіду відтворює характер відносин із зовнішнім світом та відбиває різноманіття соціально-рольової структури суспільства.

Соціалізаційна функція забезпечує засвоєння широкого кола цінностей, соціальних ролей і очікувань, на основі яких складаються повсякденне життя людей.

Функція соціального контролю проявляється у тому, що, перебуваючи у навчальних закладах по декілька годин на день учні та студенти одержують знання на основі стандартизованих підручників, виконують внутрішній розпорядрк закладу, вимоги адміністрації та наставників, засвоюють звички і переконання, що пропагуються освітньою установою. Отже, освіта, тим самим, сприяє підтримці стабільності суспільства.

З'ясуванню соціальної сутності системи освіти сприяє не линше знання її основних функцій, але й чітка уява про основні завдання, принципи, структуру та взаємозв'язок системи освіти з іншими сферами суспільного життя

Формування соціальної потреби громадян в освітніх послугах, спрямування інтересів молоді па здобуття середньої професійної та вищої освіти. Визначення па державному рівні потреби у фахівцях, структури спеціальностей, кількісних та якісних орісптирів, які давали б змогу сформувати відповідну мережу навчальних і наукових закладів, їх матеріально-технічну та науково-методичпу базу.

Регулювання характеру, змісту та обсягів набутих і засвоюваних знань на основі розробки нових навчальних планів, програм, методів і форм навчання. Здійснення переходу від репродуктивних до інноваційних форм освіти.

Розробка,- запровадження і регулювання меж різнорідності культурноосвітнього й наукового простору країни на базі системи міжнародних стандартів, які б враховували альтернативність, забезпечували конкурентпоспроможиість вітчизгяних вищих закладів освіти з відповідними зарубіжними університетами та інститутами.

Значне збільшення варіантів освітніх закладів, установ, систем, (національна школа, навчальні заклади стаціонарного, заочного, міського, сільського, спеціального типів), що відзеркалюють специфічні, національні, регіональні, релігійні та інші інтереси населення.

Посилення уваги до неформальної освіти і самоосвіти.

Подолання міжнародної ізоляції, входження у європейський та світовий освітянський простір.

Соціальні щптщит освіта

. загальності . безперервності - широкого профілю

• єдності навчання і виховання

, інтенсифікації нагромадження знаннь

> полікультурності

■ інституційної рефлексії

■ випереджаючого розвитку

■ иіноваціпності

• елітарності

' вільного освітнього середовища

Доводячи соціокультурний зміст інституту освіти, соціологія досліджує систему соціальних принципів, на яких побудовані освітянські системи сучасності.

Принцип загальності освіти, або демократизації школи визначає доступність освіти для будь-яких соціальних та етнічних верств населення. Принцип безперервності освіти демонструє наслідування, вертикальний та горизонтальний зв'язки між всіма ступенями у навчанні, стимулює процеси підвищення кваліфікації та відновлення освіти. Він безпосередньо пов'язаний з принципом спадкоємництва в освіті, що опановує її наскрізний та інтегрований характер.

Принцип освіти широкого профілю тяжіє до гуманітарного змісту навчання, його фундаменталізації та багато-профільності.

Принцип поєднання навчання з вихованням посилює гуманістичну компоненту освіти, відбиває координацію дій через школу, всіх навчальних, виховних, культурних, комунікаційних та інших соціальних інститутів у їх впливі на особу.

Принцип інтенсифікації нагромадження знаннь вимагає від сучасної системи освіти переробки наукової, економічної та соціально-політичної інформації,»'ретельного відбору відповідно до потреб навчання, отже, й певної структурної мобільності та механізмів внутрішнього самооновлення.

Принцип полікультурності освіти відбиває певні аспекти побудови плюралістично інтегрованих освітніх систем у етнічно неоднорідних суспільствах.

Принцип інституційної рефлексії означає здатність системи освіти до соціальної та змістової адаптації під впливом науково-технічного та соціального прогресу.

Принцип пріоритетності загальнолюдських духовних цінностей над політичними і класовими інтересами, що вимагає незалежності освіти від політичних партій та рухів.

Принцип випереджуючого розвитку освіти закладається у порівнянні з динамікою соціального руху, він гостро відстоюється сучасною соціологією як провідний фактор соціогенезу освіти.

Принцип інноваційності в освіті сучасна наука вважає за доцільне сполучати з принципами зваженого консерватизму в освітянській політиці

для збереження інституційної цілісності та цінносних надбань в освіті.

Принцип елітарності набуває нового змісту, що пов'язане як з якісним відбором учнів за рівнем їх здібностей і таланту, так і з диверсифікацією формалізованих інститутів, що становлять структуру системи освіти.

Принцип формування "вільного освітнього середовища", закладає поширення демократичних можливостей вибору форм, засобів, рівнів та напрямів у навчанні.

♦ Таким чином, методологія побудови освітянської системи та спрямованість змісту її головних соціальних функцій визначає соціокультурний характер інституту освіти.

Освіта - соціальна система, яка має свою структуру (форми, види, ступені). Традиційно виділяють дошкільну, шкільну і вищу освіту, професійну і непрофесійну, природничо-наукову, технічну, гуманітарну, очну, вечірню, очно-заочну, дистанційну, самоосвівту, постосвіту.

В україні на початку XXI ст. функціонувало 9,8 тис. дошкільних установ, 21,3 тис загальноосвітніх шкіл, 1180 професійно-технічних училищ, 740 вищих навчальних закладів І і II рівнів акредитації (технікуми, училища, коледжі), 14 класичних і 45 технічних університетів, ЗО академій, 72 інститути.

♦ дошкільна освіта і виховання — здійснюються разом із сім'єю і мають на меті забезпечення фізичного, психічного здоров'я дітей,їхній повноцінний розвиток, набуття життєвого досвіду, вироблення умінь, навичок, потрібних для навчання у школі;

♦ загальна середня освіта — забезпечує всебічний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, професійне самовизначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння визначеного суспільними, національно-культурними потребами обсягу знань про природу, людину і суспільство, екологічне виховання, фізичне вдосконалення;

♦ позашкільна освіта і виховання — забезпечує творчу самоорганізацію дитини в системі позашкільних освітньо-виховних закладів, орієнтується на динамізм розвитку потреб дітей та їхніх батьків у освітньо-виховних послугах;

професійно-технічна освіта — забезпечує здобуття громадянами робітничої професії відповідно до покликання, інтересів, здібностей, підвищення їхньої виробничої кваліфікації, перепідготовку;

♦ вища освіта — забезпечує фундаментальну наукову та загальнокультурну, практичну підготовку, одержання громадянами спе-ціальності відповідно до покликання, інтересів, здібностей, підвищення їхньої кваліфікації, вдосконалення професійної підготовки, перепідготовку наукових і науково-педагогічних кадрів;

♦ післядипломна підготовка — забезпечує систематичне поновлення набутих у вузі знань, перепідготовку людей з вищою освітою з метою опанування нових спеціальностей та професій.

* аспірантура і докторантура забезпечують наукову та педагогічну підготовку кандидатів і докторів наук;

♦ самоосвіта — система набуття і підвищення рівня знань шляхом самостійного опанування знань та вмінь, одержання професії і спеціальності. Самоосвіта набуває легітимності шляхом перевірки та оцінки знань за системою екстернату.

Система освіти в Україні переживає радикальні зміни, які торкаються всіх її елементів і ланок. Поруч з традиційною школою з'явились ліцеї, гімназії, коледжі, школи і класи з поглибленим вивченням предметів, профільні класи і т.д. Паралельно з системою безоплатної освіти існує платна (комерційна) освіта у всіх ланках - від дитячих садків до університетів.

Змінюється система відносин між інститутом освіти і церквою, яка розвиває свої семінарії, відкриває богословні факультети та університети, недільні школи тощо.

Ще на початку 90-х рр. XX ст. в монолітній системі державної освіти України виникли окремі недержавні (приватні) навчальні заклади,які значно розширюють можливості вибору варіативних форм освіти. На сьогодні чапстка недержавного сектору освіти України становить приблизно 17%.

Необхідність і можливість появи приватних навчальних закладів на початку 90 -х рр. XX ст. в Україні обумовили такі фактори:

> надання особистості права на варіантність вибору в отриманні освіти і кваліфікації відповідно до власних нахилів і інтересів;

> неможливість для держави забезпечувати зростаючі потреби населення в отриманні освіти з причини обмеженості бюджетних джерел ф іна псування;

>■ необхідність удосконалення існуючої мережі навчальних закладів у різних регіонах;

> зміна ринкового попиту на окремі спеціальності, напрямит освіти і види освітніх послуг;

> входження закладів освіти в систему ринкових відносин, коли освітні послуги стають товаром на ринку послуг;

^ необхідність надання матеріальної підтримки науково-педагогічному персоналу закладів освіти з метою запобігання відтоку кадрів за межі

освітньої системи.

У 2002 р. в Україні функціонувало 200 недержавних вищих навчальних закладів. В цілому вони довели доцільність свого існування. Провідними з них Харківський гуманітарний інститут"Народна Українська академія" Європейський університет фінансів, інформаційних систем, менеджменту і бізнесу, накопичено певний досвід іноваційної діяльності відпрацьовано форми і методи навчально-виховного процесу, створена досить солідна матеріальна база і добрий кадровий потенціал, що уможливує їх стабільний розвиток.

На функціонування освіти як системи значний вплив здійснює економіка, політика, культура та інші сфери суспільного життя.

Економіка визначає матеріальну базу сфери освіти, обумовлює її зміст в плані структури дисциплін, спектра спеціальностей і професій.

Політична сфера також здійснює найбезпосередніший вплив на систему освіти. В залежності від того, демократичний режим у суспільстві чи тоталітарний, відкрите суспільство чи закрите, формуються і відповідна структура і зміст системи освіти.

Соціокультурна сфера як на макро і так і на мікрорівні також впливає на всю систему освіти. Тут мова йде про релігійні і моральні цінності суспільства і сім'ї традиції, приналежності до тієї чи іншої верстви і групи і т.д.

В той же час освіта - автономна система, має відносну самостійність. Вона здатна активно впливати на функціонування і розвиток суспільства. Від рівня освіти безпосередньо залежить якість трудових ресурсів, а отже, і стан економіки суспільства. Саме модернізуючи систему освіти, Японія змогла досягнути якісного прориву в економічній сфері.

Система освіти, формуючи громадянина, тим самим здійснює вплив на політичну сферу суспільного життя. Зрозуміло, освіта через культурно-виховну функцію впливає на духовне життя суспільства, є одним із факторів прогресу культури.

9.4. Тенденції і проблеми модернізації сучасної вітчизняної освіти

Увага!

Якщо для XIX ст критерієм оцінювання знань був принцип "знаєш - не знаєш", для XX ст. - "розумієш - не розумієш", то для XXI ст. визначальним буде не тільки вміння засвоювати вже набуті знання, а й вміння використовувати їх на практиці та продукувати нові.

Сучасні соціологи {А. Печчеї, Ф. Кумбас та ін.) звертають увагу на перебіг в останній чверті XX ст. глобальної кризи освіти і прагнуть виявити основні шляхи її подолання. Вказується, зокрема, на такі ознаки цієї кризи:

♦ зростання "функціональноїнеосвіченості", у світі, яка охоплює 1 млрд. чоловік;

^розрив міме освітою та культурою;

♦ відставання освіти від науки;

♦ збереження дисфункцій сучасних освітянських систем, що обумовлює зниження якості освіти;

Ф послаблення впливу освіти на соціалізацію молоді;

♦ зростаюча диспропозиція між: потенціями людської культури, досягненнями суспільства і культури мас;

^низький кофецієнт корисної дії використання людством своїх могутніх

ресурсів, наукових відкриттів, нових технологій, інформаційних систем;

^постійно зростаючий розрив між: вищими досягненнями, професійною майстерністю окремих видатних особистостей і діями в цій галузі основної маси працівників та ін.

Слід відмітити, що й Україна не запобігла освітянській кризі, наслідуючи як набутки й досягнення, так й невирішені проблеми й супфечності радянської системи навчання і виховання. Освітянська криза у нашій державі була зумовлена не тільки глобальними, а й деякими національними факторами.

, крахом головних принципів та догм радянської освіти, спричинений падінням минулої політико-ідеопогічної системи;

одержавленням та бюрократизацією освітянської системи; . викривленням цілеспрямованості та соціальних функцій школи; ■ залишковим принципом фінансування освіти і культури;

відсутністю нових моделей освіти, наукової та формальної альтернативи;

соціальним та етичним розривом між викладацьким корпусом, студентами та учнями;

зниженням соціального престижу освіченості й інтелекту у кризовому соц­іумі, яким залишається українське суспільство.

Спроби подолання кризи освіти в нашій державі сконцентровані у Державній національній програмі "Україна XXI століття: стратегія освіти", що визначила інноваційні цілі, напрями й антикризові завдання модернізації національної освіти. Цей комплекс дій та заходів концептуально відповідає світовій практиці, що понад 10-15 років впроваджує реформацію освітянських систем, як найважливіший засіб подолання глобальної кризи: міжнародні проекти "Освіта для 2000року" (ФРН); "Освіта американців для XXI сторіччя" та "Нація у небезпеці" (США); "Освіта майбутнього" (Франція); "Модель освіти для XXIст." (Японія) та ін.

Серед загальних тенденцій, що характеризують вихід освіти із кризи, спеціалісти називають такі:

1. Демократизація всієї змістовної системи навчання і виховання та інституційної структури освіти шляхом залучення до загальнолюдських цінностей та дійсна реалізація прав особистості.

2. Структурне оновлення: демонополізація та роздержавлення монопольних систем освіти; формування альтернативного (позабюджетного) сектора та передумов "вільного освітянського середовища "; диверсифікація (вертикальна та горизонтальна} освітніх систем.

3. Прагнення змістовно оновити освіту підвищенням фундаменталізації, гуманізації та гуманітаризації, посиленням екологічного й психологічного компонента в освіті, впро­вадженням комплексної інформації.

4. Використання провідних, ішйповітгпших технологій навчання, що насамперед роз­вивають методологію пізнання, саморефлексію та мотивують подальше і поглиблене навчання.

5. Інтеграція та глобалізація освіти як па національному, так і на світовому рівні. Збільшується міжнародна освітня мобільність, йдеться про сумісність різних форм і систем навчання, що гарантує, з одного боку, його спадкоємність, а з другого - найефек­тивніші комплексні рішення інформаційно-методичного забезпечення.

6. Нарешті, провідною ідеєю модернізації освіти є її розвиток за принципом безперер­вності, створення єдиної системи неперервної освіти, що становитиме органічний комп­лекс державних і громадських (приватних) освітніх установ, який забезпечить організа­ційну єдність додержання змістових стандартів в освіті, буде здатний відтворювати інтелектуальний потенціал та духовність суспільства у всьому розмаїтті громадських потреб.

Спеціалісти вважають, що в сучасній Україні реалізація наведених провідних тенденцій поки що гальмується дією визначальних об'єктивних і суб'єктивних факторів.

Фактові що гальмують штифт* > діяльність в Україні

-► катастрофічне матеріальне та фінансове становище освітніх установ на фоні загальної соціальної кризи в державі;

^ втрачання інтелектуалів та загальної якості кадрового потенціалу викла­дацького корпусу української освіти, спричинене дією розбійницьких законів ринку епохи "початкового нагромадження капіталу"; -► нерозвиненість соціологічних механізмів та правового забезпечення само-

стшності, ініціативи и експериментування в освіті;

---► слабкість альтернативного сектора освіти як в організаційних формах та стабільності, так і (у більшості випадків) є якості набуття державних освітніх стандартів;

---► відсутність у навчальних закладів свободи, необхідної для реалізації власних моделей підготовки фахівців, систем оплати праці тощо.

Для формування зрілого суспільства, до якого ми прагнемо, потрібний ви­сокий економічний і освітній потенціал. Хоча ми й говоримо про наш освітній потенціал, він нижчий, ніж у високорозвинених країнах. Приміром, у них се­редні терміни навчання становлять 18-20 років, а в нас - 14, а можливо, і 13 років. А головне,у нас немає системи цінностей, відповідної суспільству зрілого капіталізму.

Сьогодні у нас тільки 27 відсотків молоді може здобути вищу освіту, тоді журозвиншихіфашах-США,Японії-80% молодих людей навчаютьсяу вищих навчальних закладах.

Голос Укреши, 3 листопада 2(Ю1р.

*Отже, вітчизняна соціологія разом із освітянськими спеціалістами покликана шукати і розробляти оптимальні моделі структури освіти в масштабах не лише країни, а йрегіонів, міст іт.п. Відсутність на місцях науково розроблених освітянських структур призводить до того, що в одних сферах через надмірність високоосвіче­них працівників відбувається девальвація освіти (наприклад, інженерної) як соціальної якості людини, а в інших, навпаки, через дефіцит спеціалістів спостерігається незадоволеність функціонуван­ням освітньої системи. В масштабі регіонів і міст визначальне значення має структура виробничого комплексу, їх матеріально-речова і соціальна база. Нині, наприклад, є очевидною зайвість, скажімо, у м. Тернополі, відносно невеликому місті, функціонування шести вищих навчальних закладів, випускники яких з року в рік поповнюють армію безробітних або працюють не за спеціальністю. Або ж наявність в стінах державного університету "Львівська політехніка" понад двадцять тисяч студентів, яких після одержання диплому майже нікуди не розподіляють.

Вважається, що неможливо раз і назавжди створити постійно діючу ефек­тивну систему освіти. Вона має безперервно вдосконалюватися, розвивати­ся, змінюватися під впливом вимог часу. А все це неможливо забезпечити без належного соціологічного аналізу, в тому числі без розробки соціальних прогнозів розвитку освіти і діагностики негативних явищ, які гальмують процес поступу освіти. Це завдання повинно розв'язуватися диференційовано соціологією загальноосвітньої школи, соціологією професійної школи і соц­іологією вищої школи, але висновки і рекомендації, тенденції і закономірності повинні все ж таки зводитися до єдиного соціального знаменника: визна­чення перспектив розвитку цілісної системи безперервної освіти.

Увага! Безпосереднє завдання вітчизняної овіти - не докорінне реформування, а адаптація до нових соціально-економічних умов.

Розв'язання проблем, що постали у вітчизняній освіті, вимагатиме від соціології ще більших зусиль по всебічному аналізу її реального стану, визначених тенденцій і проблем розвитку і участі в забезпеченні інтеграції України з Європейстькою спільнотою.

Ключовим елементом розвитку освіти України в XXI ст. є розробка національної концепції освіти. Вона має включати систему взаємопов'язаних принципів розвитку на найближчі 20-30 років початкової і середньої освіти, професійної підготовки, розвитку вищої школи, системи підготовки наукових кадрів з відповідними організаційно-правовими формами установ і організацій. Розробка саме такої концепції, визначення пріоритетів і напрямків діяльності окремих підсистем та контроль за забезпеченням конституційних прав громадян України на отримання освітніх і наукових послуг має бути, на думку спеціалістів, головною формою державного регулювання системи освіти і науки.

Основними напрямками модернізації вітчизняної, в тому числі й вищої освіти у XXI ст. можуть бути такими:

^■реальне фінансування освіти, науки і культури в розмірі не нижчому від 5% внутрішньо

валового продукту, податкове стимулювання підприємств і фізичних осіб до

благодійництва в гуманітарній сфері;

>• розробка системи конкурснуго фінансування гуманітарних програм; У гарантії безоплатної середньої освіти та рівних умов здобуття вищої освіти за рахунок Держбюджету і безвідсоткового кредитування молоді, яка прагне й спроможна вчитись; ^фінансово забезпечене державне замовлення на підготовку спеціалістів та гарантії їхнього працевлаштування; У розміри оплати праці та пенсій вчителям, викладачам вузів, науковцям і працівникам

культури на рівні державних службовців; Уоптимізація мережі та спеціалізації навчальних закладів; У" вдосконалення державних стандартів підготовки студентів, наукових і педагогічних кадрів;

> визначення державних гарантій здобуття освіти, форм працевлаштування; Уоптимізація кількості, регіональної структури, організаційних форм і типів закладів освіти; >оптимізація контингенту студентів за формами і напрямамип підготовки;

5> вирішення проблеми спеціалізації та універсалізації закладів освіти; >реальне забезпечення єтупеиевої підготовки фахівців і можливості продовження навчання в інших закладах освіти відповідно до одержачого диплома;

> вдосконалення взаємодії вищих закладів освіти з міністерством;

> вдосконалення організаційної структури та управління закладами освіти: поєднання

централізації, децентралізації та колегіальності управління;

>розробка рейтингової оцінки вищих закладів освіти за рівнем підготовки фахівців; ^розробка механізмів реорганізації вищих закладів освіти;

>•перехід від підтримуючих та репродуктивних форм освіти до інноваційних; У розробка механізмів швидкого реагування вищої школи на потреби суспільства щодо форм, змісту, характеру та якості підготовки кадрів;

У відповідність вищої школи сучасним вимогам за рівнем матеріальної бази, науково-педагогічних кадрів, бібліотечного фонду, соціальної інфраструктури тощо; У широке запровадження і використання в навчальному процесі інформаційних технологій; У розробка механізмів запровадження наукових досліджень на практиці, їх відповідність реальним потребам економіки та суспільства; У взаємозв язок систем, якості навчання ти рівня подготовки в середній, професійній та вищій школі; забезпечення безперервної освіти;

У підвищення ролі та авторитету вчителів та викладачів у суспільстві; У стимулювання мотваційних чинників здобуття вищої освіти, підвищення наукового та професійного рівня; У забезпечення безперервної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів;

У орієнтація на новітні науковомісткі та інформаційні технології; У запоровадження нових методів, форм і технологій навчання;

У поглиблення взаємозв'язку теоретичної, фахової і практичної підготовки студентів; У розширення можливостей для студентів паралельного здобуття другої вищої освіти; У підготовка нових підручників і навчальних посібників; У створення в навчальних закладах відповідного культурного та інтелектуального середовища; У оцінювання потреби у фахівцях з вищою освітою, платоспроможного попиту на послуги

вищої школи; У забезпечення культурного та освітнього розвитку особистості на основі широкої доступності вищої освіти; У забезпечення конкуренції між закладами освіти за рівнем кадрів, матеріальної бази, підготовки кадрів; У розробка і введення системи забезпечення якості освіти та її конкурентоспроможності на світовому ринку експорту освіти.

За розв"язанням цих прблем - майбутнє освіти в Україні. Необхідно сприйняти модернізацію та адаптацію освіти до нових ринкових умов як складну соціокультурну дію, що вимагає впровадження особливої політики, державної та громадської підтримки, програмування новацій, соціальних проектів, експериментів у цілому комплексі безпосередніх соціальних дій.

Резюме

© Особливими передумовами виникнення соціології освіти були: швидкий розвиток сфери освіти і зростаючий їївплив на все суспільне життя, ускладнення соціальних проблем і відносин у сфері освіти, перетворення освіти в сталий соціальний інститут і масовий вид соціальної діяльності, а також поява соціологів, для яких сфера освіти стала предметом їх професійної діяльності.

Ф Соціологія освіти - галузь соціологічного знання, яка вивчає освіту як соціальний інститут та його взаємодію з іншими інститутами і суспільством в цілому.

ФОсвіта є функціонально обов'язковим соціальним інститутом найвищого рівня значущості. Завдяки цьому інституту функціонує соціально-генетичний механізм, що визначає і забезпечує становлення і вдосконалення особистості, набуття, передачу

та розробку нових наукових знань, передачу надбань культури від покоління до покоління.

®Проблемно-тематичним змістом предмету соціологи освіти є освіта як соціальне явище, як система, як соціальний інститут, соціальні функції освіти та її структура, соціологічні аспекти діяльності су б 'єктів освітнього процесу, вплив сфери освіти на економічну, політичну, культурну сферу суспільного життя, зв'язок її з іншими соціальними інститутами (сім *єю, релігією тощо).

©Нині освіта надзвичайно важлива сфера соціокультурної діяльності. Масштаби освітянських проблем доводять, що і в XXI ст. освітянські тенденції глибоко вкорінюватимуться в процеси трансформації економічного, соціального та культурного життя людства.

Питання для роздуму, самоперевірки, повторення

1. Що є об'єктом і предметом соціології освіти?

2. Які об'єктивні чинники сприяли виокремленню соціології освіти в самостійну наукову дисципліну?

3. Як співвідносяться поняття "освіта" і "культура"?

4. В чому полягає зміст основних функцій освіти?

5. Що означає вираз "освіта як соціокультурний інститут"?

6. Які основні вимоги до освіти в умовах ринкової економіки?

7. Як співвідносяться поняття "освіта" і "навчання"?

8. Що ви розумієте під системою освіти?

9. Від яких факторів залежить ефективність освіти?

10. Яку роль відіграє освітня діяльність у соціалізації особи?

11. Охарактеризуйте сучасні інноваційні процеси у сфері освіти.

12. Яке місце займає освіта в системі людських цінностей?

13. У чому полягає суть принципу "випереджаючого розвитку" освіти?

14. Що передбачає гуманізація і гуманітаризація освіти?

15. Чим характеризується сучасна криза освіти?

16. У чом.у проявляється розрив між освітою і культурою?

17. Що включає в себе концепція розвитку освіти в XXI ст.

План семінарського заняття (2 год.)

1. Передумови виникнення та основні віхи розвитку соцціології освіти.

2. Поняття, предмет і об'єкт соціології освіти.

3. Структура соціології освіти.

4. Освіта як соціальний інститут.

5. Функції освіти.

6. Проблеми модернізації системи освіти вУкраїні.

Ш Теми рефератів, доповідей і контрольних робіт

1. Місце соціології освіти в системі соціологічного знання.

2. Залежність відтворення суспільного життя від ефективності функціонування системи освіти.

3. Основні параметри сучасної освіти.

4. Характеристика системи освіти в Україні.

5. Проблеми безперервної освіти.

6. Соціологічні аспекти розвитку приватної освіти в Україні.

7. Проблеми модернізації вищої освіти.

8. Взаємозв'язок соціології освіти з суміжними науковими дисциплінами.

9. Дослідження сучасних проблем шкільної і вищої освіти у вітчизняній соціології.

Завдання, вправи, тести

1. Розкрийте статус соціології освіти в системі соцціологічного знання.

2. Визначте основні положення соціологічного підходу до освіти.

3. Об'єктом соціології освіти є:

а) методи навчання; б) зміст освіти;

в) форми освіти; г) сфера освіти в цілому;

д) рівень освіти

є) технології навчальної діяльності.

4. Початок соціології освіти пов'язаний з творчістю: а) К.Маркса; б) ЕДюркгейма; в) Дж. Хоманса г) У. Томаса.

4. " Чим пащиіі рівень освіти, тим більше ймовірність добитися життєвого успіху" "Статус батьків здійснює більш вагомий вплив на мобільність і статус дітей, ніж кількість років, витрачених на навчання"

З яким з цих двох суджень Ви згідні? Поясніть чому?

5. Предметом соціології освіти є:

а) методи навчання; б) зміст виховання;

в) якість педагогічної праці; г) освіта як соціальний інститут.

6. Здійсніть інтерпретацію та операціоналізацію понять "освіта", "знання", "навчання", "наука", "культура".

7. "Рівність в освіті принципово неможлива в суспільстві, заснованому на розподілі праці" (Е. Дюркгейм).

Прокоментуйте цей вислів.

8. Назвіть чинники, які, на Ваш погляд, найбільше заважають сучасному освітньому процесу в Україні.

9. Визначте головну соціальну функцію освіти.

10. Підберіть факти, які підтверджують, що освіта впливає на соцціальну мобільність людини.

11. "Нині вже не диплом на все життя, а освіта протягом усього життя стає чинником науково-технічного прогресу, відтворення й оновлення продуктивних сил." Прокоментуйте цей вислів.

12. Проаналізуйте види і форми навчання, перелічені в схемі на стор. 220 , з'ясуйте їх особливості, переваги та недоліки, звернувши особливу увагу на самоосвіту як на форму навчання та її вплив на інші форми навчання.

13. Розкрийте специфіку самоосвіти як форми навчання.

14. На початку 70-х рр. XX ст. Іван Ілліх написав книгу названну "Суспільство, яке відмовилось від освіти". Вона в педагогічному світі була саприйнята бомба, що розірвалась. Ілліх наполягав на відмінні обов'язкового навчання і пропонував, що слід заборонити працедавцям питати потенційних працівників за наймом про їх освіту. Таким чином, розривався зв'язок між навчанням, працею й доходом, якому надавали важливе значення

прихильники функціоналізму або теорії "людського капіталу". Поясніть, чим могла бути викликана така ворожнеча до освіти?

15. Підберіть з публікацій у періодичних виданнях факти, які характеризують стан освіти за кордоном.

16. Охарактеризуйте уявлену Вами модель "Вищий навчальний заклад XXI ст."

17. Запровадження комерційних умов навчання у вищій школі є:

а) позитивним явищем;

б) негативним явищем. Поясніть свою позицію

18. Якій з рис сучасного фахівця Ви б віддали пріоритет:

а) знання однісї-двох іноземних мов;

б) вміння логічно думати, правильно аналізувати реальні процеси і приймати оптимальні рішення;

в) досконале володіння комп'ютером;

г) інформаційна грамотність;

д) високий рівень знань, вмінь та павичок. Поясніть свою позицію.

19. В якому вищому навчальному закладі Ви б бажали вчитися: в державному, чи в приватному? Поясніть свою позицію.

Додаткова література з теми

Астахова В. І. Вища школа України. X., 1991.

Астахова ВИ. Трансформация социальньіх функций вькшего образования в современньіх условиях. X., 1999.

Гавриленко І.М., Скідіи О.Л. Соціологія освіти. Запоріжжя, 1998.

Герасина Л. М. Современпая школа в условиях реформации образования. X., 1993.

Герасіна Л. М. Оновлення сучасної вищої школи в контексті глобальних проблем освіти. X., 1994.

Глоссарий совремепного образования: Слов.-справ/под общ. ред. В.И. Астаховой, А.Л.

Сидоренко. X., 1998.

Лігоцький А.О. Теоретичні основи проектування сучасних освітніх систем. К.,1997.

Лукашевич Н.П., Солодков В Т. Социология образования К., 1997.

Кумбс Ф. Г. Кризис образования в совремепном мире: Системиьїй анализ. М., 1970.

Нечсіев В. А. Социология образования. М., 1992.

Нечасв В.Я. Новьіе подходьі в социологии образования // Социологические иследования.1999. №11

Соціологія освіти // Соціологія: терміни, поняття, персонали. Навч. словник-довідник. За заг. ред. В.М. Пічі, К, Львів, 2002

Сидоренко О.Л. Приватна вища освітаб шляхи України у світовому виміру. X., 2000.

Сучасні системи вищої освіти: порівняння для України /За заг. ред. В. Зубка, К., 1997.

Филиппов Ф. Р. Социология образования. М., 1980.

Философия образоваиия для XXI века. М., 1992.

Частная вьісшая школа в обьективе времени: украинский вариант: Монография / Под ред. В.Н. Астаховой. X., 2000.

Шеремет И.И. Образование как социальньіп институт. Лекция. Харьков, 1996,

Шереги Ф.Е., Харчева В.Г. Сериков В. В. Социология образования: прикладной аспект. М., 1997.

28. Якуба 0 0 Освіта як соціальний інститут //Соціологія: навч. посібник. X., 1996.