3. Взаємозалежність освіти і суспільства

Формування, функціонування і розвиток освіти — об'єктивний, Закономірний процес, обумовлений всією системою суспільних Відносин, матеріальними і духовними потребами та інтересами суспільства. Освіта завжди більш-менш повніше відображає об'єктивну реальність, дійсність, необхідність відповідності завданням суспільства, закономірність не діє автоматично. її здійснення залежить від суб'єктивного фактора, від свідомої і цілеспрямованої діяльності Працівників системи освіти на всіх рівнях, від засвоєння ними зав­дань, що стоять перед суспільством і державою в сфері освіти.

Суспільний лад і освіта

Важливе значення для системи освіти має залежність від суспільних умов і обумовленою суспільно-політичною цілеспрямованістю: кожний державний лад прагне підготувати віддану йому молодь, особливо кадри спеціалістів для апарату політичної і державної влади, народного господарс­тва, науки і освіти.

і Нерозривний зв'язок системи підготовки кадрів з державним ладом Побачили ще в XVIII ст. французькі просвітники. Філософ Клод Андріан Гельвецій відмічав, що в кожній країні мистецтво формувати людей так тісно зв'язано з формою правління, що якась значна зміна в суспільному вихован­ні навряд чи можлива без зміни в самому державному ладі. Природно, що Ножний державний лад висуває перед системою освіти свої вимоги, які відображаються в певній соціально-політичній спрямованості навчальних закладів, в навчальних програмах, планах і підручниках, в доборі керівних і Педагогічних кадрів, здатних реалізувати на практиці політичну лінію, а також в методах комплектування учнів і студентів, їх кількісного охоплення і соціального складу. Визнаючи певну залежність системи освіти від існуючого суспільного і державного ладу, необхідно водночас враховувати і її відносну самостійність від державного устрою, що виражається, насамперед, в Наступності кожної нової системи від попередньої, запозичення в ній всього Цінного, що служить новим суспільним відносинам. Можливість такого вико­ристання в інтересах дальшого розвитку освіти стає реальною, якщо урахувати, що наукові знання самі собою мають загальнолюдський, а не класово-політичний становий характер, хоча і використовуються будь-якими класами, соціальними спільностями, будь-якими системами суспільних відносин, в спе­цифічних інтересах. Зв'язок між політичним ладом і системою освіти в суспільстві наочно демонструє різні соціально-політичні системи. В царсь­кій Росії в освічених людях владні структури бачили потенціальну небезпе­ку для існуючого ладу, тим-то прагнули обмежити коло осіб, які одержують освіту, віддаючи перевагу вихідцям з заможних класів та інших лояльних верств населення, створюючи нездоланні перешкоди на шляху до освіти для вихідців з народу. Один з відомих діячів царизму в Росії Костянтин Побєдоносцев говорив, що російському народу не потрібна освіта, тому що освіта навчає людину логічно мислити. А логічне мислення може привести до з'ясування існуючих соціально-політичних умов розвитку самосвідомості пригноблених і знедолених людей.

У сучасних умовах в багатьох країнах Азії, Африки, Близького Сходу, Латинської Америки та й в самих розвинутих країнах Європи, США, Канаді, Японії на шляху до освіти широким масам стоїть багато перешкод, більшість населення таких країн не мають змоги одержати освіту та правлячі кола не прагнуть розширювати мережу освітніх закладів. Соціологічний аналіз проблем розвитку освіти підтверджує, що освіта виступає як інтегральна, узагальнююча цінність духовної культури. Поряд з політичною і правовою кулі турою освіта формує естетичні і моральні риси особи в нерозривному зв'язку з життям суспільства. В зарубіжній соціології освіти, за даними дискусій Всесвітнього соціологічного конгресу, дедалі більше пробивають собі шлях ідеї автономізації і приватизації школи, її незалежності від держави, політики панівної ідеології — однаково якої, світської чи релігійної, прогресивної чи консервативної.

Досягнення народної освіти в період Радянської влади, що тепер дехто необґрунтовано шельмує, полягали, по-перше, в рівноправної ті всіх громадян в одержанні освіти; по-друге, в обов'язковості не повної, а потім і середньої освіти; по-третє, в безкоштовності навчання в середніх і вищих навчальних закладах; по-четверте, и державному забезпеченні і утриманні більшості тих, хто навчається, по-п'яте, в поєднанні освіти з виробничою працею, з потребами народного господарства і культури. При всіх недоліках радянської сік теми народної освіти уже до 50-х років система освіти оцінювалась п світі як одна з найдосконаліших і ефективних. Вихід Радянського Союзу в середині 50-х років в космос розцінений як перемога радянської освіти, тріумф передової науки, що значно випереджали тоді високорозвинуті країни Європи і США, Японії. Реальні зміни и Україні в кінці 80-х —першій половині 90-х років в системі народної освіти виявили певні зрушення, що є важливим етапом в пошуках нових теорій розвитку освіти.

Безперечно, що гуманізація освіти, пріоритет загальнолюдського, зв'язок з світовою культурою — це той ключ, що зможе забезпечити ефективність підготовки молоді до життя, стане опорою кожній людині на все життя. На початку 90-х років майже 90% працівників народного господарства України мали середню, середню спеціальну і вищу освіту. Сама собою цифра вразлива, особливо якщо порівнювати з попередніми етапами розвитку суспільства. Разом з тим вона не задовольняє, бо якість навчання, якість підготовки молоді до життя перебуває в кричущій суперечності з потребами науково-технічного прогресу. Ті досягнення в освіті, що їх мала Україна и кінці 50-х — до початку 80-х років, втрачені, що привело до необхідності усвідомити нову історичну реальність і визначити форми і методи вирішення проблем. Основи вихованості людини, її працелюбність та багато інших моральних якостей закладаються ще в дитинстві. В сучасних умовах зростає роль дошкільних закладів. На жаль, з другої половини 90-х років в Україні почалось через фінансові труднощі масове закриття дошкільних закладів, що веде до пагубних наслідків у вихованні дітей. Дещо ускладнилось і навчання в школах, хоча шкільне навчання є загальним і обов'язковим, що підтверджується і Конституцією України. До речі, система середньої освіти може бути ефективною, якщо буде максимально гнучкою, враховуючи національні, регіональні особливості населення, індивідуальні схильності і інтереси тих, хто вчиться. Та це не означає відмову від принципу загальної ті середньої освіти, від єдності її мети і завдань, що забезпечить молоді «рій ний старт» при вступу до самостійного трудового життя. Дещо хвилює факт зниження якості навчання. Вибірковий опит, проведений соціологами серед населення Харкова, Дніпропетровська, Запоріжжя, Донецька та ін. про знання ними географії за схемою Національного географічного товариства (Вашингтон) на прохання показати на контурній карті ряд країн, Тихий океан, Персидську затоку, Чорне, Азовське, Каспійське моря, Латинську Америку, Близький Схід, Середню Азію — всього 18 назв — правильно відповіли лише 6,3% Опитаних. Лише 28% опитаних знайшли на карті Афганістан, 9,2% не змогли правильно показати Україну. За знанням контурної карти громадяни Украї­ни виявились серед замикаючих десятку (поряд з мексиканцями, аргентин­цями та італійцями), а, отже, без географічної письменності важко уявити невідому людину — учасника демократичного політичного процесу.

В сучасних умовах школа України розширює сферу своєї самос­тійності, збільшилась багатоманітність форм її діяльності, появились Незвичні і, здавалось, давно відійшли в минуле гімназії, ліцеї, колед­жі тощо, що зустрінуті громадськістю надто позитивно. Та оптимум Поєднання загальноосвітньої і професійної підготовки молоді ще не знайдено. Адже професійна освіта — важливий етап у моральному становленні особи, в її гармонійному розвитку. Професія, спеціаль­ність — не антипод, а істотна характеристика особи. Особливе місце в збагаченні інтелектуального потенціалу належить і вищій школі. Проте необхідні серйозні зміни і в змісті, і в напрямках, і в структурі її діяльності, але тільки не механічне злиття різних інститутів, скоро­чення курсів лекційних занять тощо. Така реформа вищої школи не дасть позитивних результатів, а приведе лише до значних невіднов­люваних втрат. У сучасних умовах в Україні немає якоїсь офіційної ідеології, якої всі зобов'язані дотримуватись. Та це, отже, не означає, що освіта вільна від всякої ідеології. В суспільстві, що поділено на різноманітні соціальні спільності, верстви, стани, прошарки це немож­ливо. На роль провідних претендують різні політичні партії, насам­перед, націоналістичні і ліберальні, що змагаються за тверде місце в законодавчих і виконавчих органах влади, в засобах масової інфор­мації, проти блоку лівих сил, в матеріальному духовному житті. Май­же всі політичні партії різноманітної орієнтації декларують прихиль­ність загальнолюдським цінностям, але кожна з них сприймає їх по-своєму, надаючи їм певний класово-політичний сенс. Але, мабуть, для них загальнолюдські цінності не щось інше як завіса для прик­риття антигуманістичної і антинародної політики і ідеології, праг­нення внести її в сферу освіти і інші галузі духовного життя.

Ідеологи заможних верств на Заході і в Україні люблять посилати­ся на ту вигадану свободу, що нібито є в демократичних розвинутих раїнах Заходу, інтелігенції, яка не піддається ніякому ідеологічному контролю держави. Фактично ж в жодній країні Заходу, Сходу панівна верхівка не відмовляється від керівної ролі, в тому числі і в сфері інтелектуальної праці. Відомий колишній радянський дисидент професор Олександр Зінов'єв, який майже двадцять років тому емігрував На Захід через незгоду з панівною ідеологією марксизму, категорично заперечує ходячі легенди, що «ніякої особливої ідеології на Заході не­має і західне суспільство на відміну від радянського не є ідеологічним. На Заході насправді існує могутня ідеологічна сфера. Західні люди піддаються такій ідеологічній обробці, що важко уявити». Антикапіталістична орієнтація лівих сил, що підтримується народом, привела до того, що в Україні встановилась і зберігається хоча і хитка, але все ж певна політична рівновага. І хоча йде наростаючими темпами приватизація, все ж зберігають переважаючу роль в промисловості суспіль ні форми, наростають, розширюються капіталістичні і дрібновласницькі цілі відносини в сільському господарстві, хоча поряд міцно зберігають и і колективні форми. Формується і середній клас — нові українці і близька до них інтелігенція. Існує і розростається і тіньова економіка.

Загальна політична ситуація в Україні знаходить відображення н сфері народної освіти, де формальна і здебільшого фальшива єдність мислення педагогічного і адміністративного складу змінилась їх явною політичною диференціацією. Не вільні тому від впливу ідеології і навчання і виховання молоді. Багато викладачів і шкіл, і вищи» навчальних закладів є членами політичних партій або поділяють позиції тієї чи іншої політичної партії. А це не виключає, а передбачає внесення ними елементів ідеології в навчальний процес, в виховання молоді, яка навчається, тим більше, що право педагога на вільне викладання, на ініціативу в педагогічному процесі визначено законодавчо. Політичний плюралізм думок відчувається і в середовищі молоді, яка вчиться: старших школярів, студентів, що відображанні вплив не лише педагогів, а й здебільшого сім'ї. Позитивне явище н освіті України — відмова від показного, нав'язаного зверху однодумства і реальна можливість самостійного вибору молоддю, яка вчити н, світогляду і політичної орієнтації. Тим самим долається однобокість і обмеженість у вихованні, відкривається можливість плюралізму поглядів, ідей, до змагання різних ідеологій. В умовах демократизації України жодна з ідеологій не повинна обмежувати свободу переконань, поглядів, думок, ідей. Конституцією України проголошує їм и рівність всіх ідеологій, що є в суспільстві, але обґрунтована обмеженість тих ідеологій, які пропагують війну, насилля, розпалюють національну, релігійну ворожнечу між людьми. Виховання молоді, що сприймає, вивчає національну історію і народні традиції, вільне під будь-якої національної обмеженості і винятковості, поєднується і інтернаціональною солідарністю з усіма національностями, які населяють Україну, з усіма народами світу.

Стратегія освіти

Україна має широку сітку навчальних закладів всіх рівнів. В середині 90-х років функціонує 9,8 тис. дошкільних закладів, 21,3 тис. загальноосвітніх шкіл, 1180 професійно-технічних училищ, майже 360 вищих навчальних закладів, які готують не тільки спеціалістів, але й черг і аспірантуру і докторантуру — учених. Є майже 550 навчальних закладів післядипломної освіти і 1645 позанавчальних виховних закладів. На жаль, у другій половині 90-х років сітка і дошкільних і середніх загальноосвітніх шкіл та вищих навчальних закладів значно скоротилась. Все ж системою освіти охоплено близько 5 млн. молоді, яка вчиться, а їх навчання і виховання здійснюють близько 900 тис. педагогів, серед яких майже 25 тис. мають учені ступені і звання докторів і кандидатів наук, професорів і доцентів. В системі освіти відбуваються складні процеси, йде перебудова методологічних і навчально-методичних і організаційних основ, що склалися в поєднанні спадкоємності, новаторства, усвоєння прогресивних зразків освіти за кордоном. Узагальнення і критична оцінка становища осві­ти дозволяє підвищення рівня керівництва навчальними закладами, науково-дослідні підрозділи, розгорнулось докорінне реформування системи навчання і виховання молоді, прагнучи зблизити теоретичні знання з реальною практикою життя, задоволення запитів особи і суспільства. Визначається стратегія та тактика розвитку освіти на Перспективу, курс на створення життєздатної системи безперервно­го навчання і виховання, забезпечення можливості постійного ду­ховного самоудосконалення особи.

Ставиться завдання виведення освіти на рівень розвинутих країн Світу, суттєво реформуючи її концепції, структурні організаційні ос­нови. Сформульовані важливі принципи реформи системи освіти. По-перше, демократизація освіти і розширення автономії навчаль­них закладів з урахуванням розвитку партнерства учнів, студентів і їх педагогів — гуманітарна освіта, що утверджує людину як вищу Соціальну цінність, гармонії у відносинах людини і навколишніх її умов. По-друге, гуманізація освіти, покликана формувати у свідо­мості учнів, студентів цілісну наукову картину світу, їх духовність і Творче мислення. По-третє, національна спрямованість освіти, її ор­ганічне поєднання з національною історією і народними традиціями, непереривність освіти, перетворення її в процес, що діє протягом всього життя людини, нероздільність навчання і виховання, їх органічну єдність. Практична реалізація програми реформування освіти сер­йозно гальмується внаслідок кризи економіки, падіння рівня вироб­ництва, гострих фінансових труднощів, гостроти соціальної сфери Тощо. Розробляються науково обґрунтовані методики вивчення пот­реб держави в спеціалістах різних профілів і визначення певних на­борів студентів з урахуванням розвитку народного господарства.

В сучасних умовах школа стоїть перед непростим вибором — знай­ти оптимальні шляхи дальшого розвитку. Оцінка становища освіти і змін, що відбуваються, неоднозначна, бо в громадських настроях, суспільній думці є найрізноманітніші, в тому числі і протилежні суд­ження. Соціальна ефективність освіти (освітньої і кваліфікаційної підготовки) залежить не тільки від обсягу і якості одержаних праців­никами знань, але й від ступеня їх застосування, практичної реаліза­ції в праці, суспільній діяльності. Істотну роль у становленні особи відіграють гуманізація освіти, трудове виховання і професійна орі­єнтація, розвиток самоврядування, формування у молоді практичних навиків організаторської, суспільно-політичної діяльності. Зростання національної самосвідомості з великою гостротою ставить питан­ня формування у молоді правильних орієнтирів у житті при сучасній відсутності активного протистояння будь-яким проявам націоналіз­му і шовінізму, національної обмеженості, зарозумілості і чванства Та ін. Система освіти ще непогано формує високі духовні запити і естетичні смаки, стійкий імунітет до бездуховності, «масової куль­тури» тощо.

Історична свідомість у поєднанні з національною самосвідомістю набуває вирішальну роль у громадянській поведінці молоді. Варто задуматись над формуванням нової моделі школи, що має усунути три перешкоди: одноманітність школи, масовий духовний відхід учнів і студентів від школи, вищого навчального закладу, соціальні апатію і безправність педагогів. Зрозуміло, що пошук найраціональніших шляхів оновлення всіх ступенів народної освіти вимагає від соціології ще більших зусиль всебічного аналізу реального становити визначення тенденцій розвитку освіти. Стратегія розвитку системи освіти України не виключає підвищення рівня освіти народу, а оми раючись на досвід, враховує запити життя і реальні умови.

Література

Бестужев-Лада И. В. К школе XXI века. М., 1988.

Воспитательный процесс в высшей школе, его эффективность. М., 1988.

Высшая школа: испытание рынком. М., 1993.

Регель. Труды разных лет. т. II, М., 1951.

Гельвеций К л о д. О человеке. М., 1931.

Государственная национальная программа Образование. Украина ХХ1 век. К., 1994.

Дистервег Сухомлинский В. А . О воспитании. М., 1988.

Сух о мл и н с к и й В. А . О воспитании. М., 1988.

С ухо мли н с к и й В А . Избранные педагогические сочинения. М, 1986.

Крупская Н. К. Трудовое и политехническое обучение. М., 1962.

Ле д н е в В. С. Содержание образования: сущность, структура, перспективы. М., 1991.

Макаренко А. С. О воспитании молодежи. М., 1951.

Материалисты Древней Греции. М., 1955.

Н е ч а е в В. Я. Социология образования. М., 1992.

С а й м о н Д ж . Общество и образование. М., 1989.

Смельзер Н. Социология, гл. 14. М., 1996.

Сухомлинский В. А. О воспитании. М., 1988.

Питання для повторення

Чому навчання є соціокультурна діяльність? Які основні ознаки інституту освіти?

В чому суть соціалізації освіти? Які основи функції освіти?

Основні етапи становлення соціального інституту-школи. Ям шляхи дальшого вдосконалення освіти?

В чому суть духовності освіти? В чому суть соціальних функцій і мети освіти?

Яку роль відіграє освіта в житті суспільства? В чому взаємозв'язок ш між навчанням і вихованням?

В чому суть стратегії і тактики освіти?