Андрущенко

4. Соціологія засобів масової інформації

Матеріал підготовлено кандидатом історичних наук В. І. Жиленковим.

Специфіка засобів масової інформації

Засоби масової інформації - сукупність сучасних каналів зв'язку (преса, телебачення, радіомовлення, кіно та ін.), з допомогою яких доводиться різноманітна інформація до широкої громадськості суспільства. Засоби масової інформації — відносно самостійна система, що характеризується багатоманітністю компонентів (зміст, засоби, форми методи, кадри та ін.) і певними рівнями організації та формування (в країні, регіоні, на виробництві тощо). Цілісність системи засобів масової інформації — не її природна властивість, а наслідок відображення інформа­ційних потоків у суспільстві, що виражаються в прямому і зворотно­му зв'язку, Існуючі канали одержання інформації, що стосується зворотного зв'язку, тобто акумулюючи відомості про аудиторії не зав­жди спроможні дати повноцінні дані. Канали інформації або не до­сить репрезентативні (редакційна пошта), або спорадичні і багатофункціональні (масова робота з читачами, слухачами, глядачами та ін.).

Засоби масової інформації забезпечують суб'єктам політики великі можливості для реалізації мети політики, служать певним соціаль­ним силам, виступають могутнім фактором обґрунтування необхід­них для лідерів бази політичних відносин, пропаганди вироблених політичних і правових норм, правил і принципів, внесення суттєвої сторони пропагованих норм і правил, потрібне ставлення до суспіль­ного договору з приводу політичної влади. Засоби масової інформа­ції можуть бути або залежними від якихось соціальних сил, «обслу­говувати» тільки їх політичний інтерес, або незалежними від конкретних соціальних сил, але вони не можуть бути або політично, або ідеологічно нейтральні. Навіть нейтральна позиція, зайнята ко­лективом якихось засобів масової інформації, відповідає політичним інтересам певних соціальних сил і може бути добре ними використа­на. Нема нейтральної політичної свідомості і нема нейтральних засо­бів масової інформації. В сучасних умовах часто можна зустріти ха­рактеристику засобів масової інформації як «четверта влада». І це, з певною умовністю, справедливо. Засоби масової інформації — мо­гутнє знаряддя влади і тих сил, що здійснюють владу, або її опозиції.

Соціологія засобів масової інформації ставить метою всебічно і ґрунтовно розкрити методи і способи найрізноманітнішого впливу засобів масової інформації на суспільну свідомість і в силу свого впливу засоби масової інформації набагато переважають інші кана­ли інформації. Саме тому при вивченні діяльності журналістів особ­ливе значення надається об'єктивності факторів впливу засобів масової інформації. Соціологічні дослідження засобів масової інфор­мації не просто доповнюють традиційну статистику, але й стають одним з важливих факторів формування свідомості і поведінки лю­дей. Соціологічні дослідження не тільки довели багатоманітність, су­перечливість ролі, а й розкрили великий вплив засобів масової ін­формації на суспільне життя. Безумовно, характерною особливістю соціології засобів масової інформації виступає встановлення законо­мірностей і визначення меж впливу преси, телебачення, радіо. Дос­лідження ж є по суті соціально-політичними, їх результати широко використовуються для аналізу життя суспільства. Та здебільшого со­ціологічні дослідження засобів масової інформації мали випадковий характер, були ініціативою окремих творчих працівників, які праг­нули з'ясувати методи поширення інформації і реакції на неї різно­манітних верств населення. Тим-то, розмежування науки і практики, відсутність бази підвищення теоретичного, методологічного і методичного рівня соціологічних розробок у галузі засобів масової ін­формації, невикористання їх у прогнозуванні суспільних процесів, в поглибленні демократизації і гласності зводили соціологію засобів масової інформації до якогось наукового хоббі. Ось чому варто про­вести роботу, щоб спрямувати на інституалізацію соціологічних дос­ліджень, тобто на надання їм певного суспільного статусу. З ураху­ванням пропозицій, що їх має вирішувати соціологія засобів масової інформації, сучасні соціологічні дослідження мають органічно увій­ти у повсякденне, політичне життя України. їм варто надати репре­зентативний характер, а в їх плануванні доцільно застосовувати обліково-контрольні і власне соціологічні показники, В сучасних умовах формування ринкових відносин і демократизації політичного життя України дедалі більше газет і журналів, засобів телебачення широко використовують методи соціології для вивчення суспільного життя, що хвилює читачів і взагалі громадськість, часто засоби масової ін­формації для вивчення тих чи інших проблем, соціально-економіч­них і політичних, вдаються за допомогою академічних соціологічних структур і тимчасових наукових колективів. Очевидно, тут певною мірою сприяла потреба у визначенні ступеня включенності аудиторії в інформаційні канали, а також в оцінці характеру їх впливу на гро­мадськість. Та, на жаль, у сучасних умовах в Україні зміст соціологічних досліджень самих засобів масової інформації досить спірний, бо нерідко самі засоби масової інформації починають плутати соціоло­гію як науку і соціологічні методи вивчення проблем. З усією певніс­тю можна сказати, що використання соціологічних даних в статтях, випусках радіо і телеінформації — це журналістика, а не соціологія. Некоректність у додержанні відмінностей між журналістикою і соці­ологією здатна дискредитувати соціологію як науку. Але й недооцін­ка потреб практики приводить до протиставлення соціологічних ме­тодів методам повсякденного аналізу, до явищ наївного академізму.

Основні об'єкти соціологічних досліджень засобів масової інформації

Об'єктом соціології засобів масової інформації є, насамперед, читачі, слухачі, глядачі, їх інтереси, їх потреби. Аудиторії засобів масової інформації повсяк­денно змінюються: то скорочуються, зменшуються, то зростають, збільшуються. Такі тенденції пояснюються каналами, програмами пе­редач та їх змістом, що викликають то відливи, то приливи. Так, в кінці 70-х років майже 90% читачів «Правда Украины», що виступала тоді з різкою критикою застійних явищ, були радіослухачами, і 86/6 — телеглядачами. На 100 примірників «Правда Украины» її аудиторія в кінці 70-х років мала: 12 примірників «Правди», 9 — «Известий», 10 — «Труда», 18 — «Комсомольской правды», 10 — «Робітничої га­зети», 9 — «Радянської України» та ін. Якщо ж урахувати, що біль­шість сімей одержували ще журнали, то стає очевидним наскільки складне поєднання різних каналів і органів інформації. Засоби масової інформації формували певну свідомість у людей. Та, на жаль, редакції газет і радіо тоді слабо прагнули до індивідуальності у вис­вітленні подій, явищ, економічних, соціальних і політичних процесів. Часто бувало так, що хоч різні газети, а інформативність однакова.

Це викликало нарікання читачів, байдуже ставлення та ін. Починаю­чи з 90-х років, у період розгортання демократизації появляється величезна кількість незалежних газет, теле- і радіокомпаній. їх ти­раж набагато скоротився. Біда в тому, що в 2 —3 рази, а в деяких районах України майже в 6 — 8 разів зменшилась кількість сімей, які виписували періодичні видання. В середині 90-х років «Правда Украины» мала майже в 5 разів менший тираж, аніж на початку 90-х років. Та в сучасних умовах газета здебільшого вирішує багато питань індивідуально. Злободенні, насущні публікації відтворюють реальну картину в економіці, соціальній і політичній сферах.

Проведені в Україні, на початку 90-х років, соціологічні дослід­ження засобів масової інформації показують, що результати вивчен­ня аудиторії як специфічної соціальної спільності звичайно відобра­жаються в соціально-демографічних і соціально-професійних показниках. У різних ситуаціях роботи того чи іншого каналу інфор­мації на основі одержаних соціологічних даних встановлено, що пев­ні інформації про економіку відіграють важливу роль у формуванні свідомості і позитивних поглядів на події і явища економічного ха­рактеру, що відображають ті чи інші зрушення, стагнацію та ін. Ана­ліз сукупних аудиторій і внутрішньоаудиторних утворень показує на необхідність з'ясування механізмів формування інформаційного ін­тересу. Момент того, що має бути, розглядається соціологами як важ­ливий для тієї або іншої аудиторії, але поки що не став усвідомленим для задоволення потреб. Звідси — правомірна критика тих поглядів, коли зафіксована структура інтересів догматизується і навіть пода­ється як головний аргумент, що виправдовує нестримну комерціалі­зацію преси. Соціологічні дослідження інформаційних інтересів да­ли можливість виявити їх громадянську основу, їх зв'язок з проблемами сучасності. Так, проведений у 1995 році в Харківській області опит більше ґ,5 тис. респондентів показав, що лише 30,6% жителів змогли з певністю схвально сказати про посилення уваги розвитку подій в Україні, області, місті, районі в порівнянні з тим, як було рік назад. Близько ж 50% — становили інертні люди: з меншою увагою (22,2%) і зовсім без інтересу (32,8%) стежать за тим, що відбу­вається в світі. Серед інертних 41 —45% становлять робітники, селя­ни. Дуже різноманітний склад інертних людей в інших професійних категоріях. Якщо серед інженерно-технічних працівників і службов­ців питома вага інертних людей, що перевищує 36 — 37%, то серед учнів та студентів — майже 70%, тоді як їх позиція особливо важлива для майбутнього України. Наявність людей з деформованим інфор­маційним споживанням свідчення відчуженості у відносинах між владними структурами і населенням. Так, в Харкові, Дніпропетровсь­ку, Запоріжжі і Донецьку опитані на питання, чи вважають вони себе досить добре інформованими про діяльність обласної адмініс­трації і її загальну політику, більшість (70,3%) сформулювали свої оцінки так: щось знаю, але в основному не знайомі (43,5%), зовсім нічого не знають (20,8%) і ті, які не цікавились взагалі (12,5). Це свідчення, про недостатню включеність людей у масові інформацій­ні канали. Джерела з яких населення черпає основну інформацію про події в області, місті, районі, на селі — частково місцеві періодич­ні видання, а переважно радіо, телебачення. Та, на жаль, мета і мето­ди одних джерел інформації не завжди співпадають з метою і метода­ми інших джерел. Нерідко інформації висвітлюють події, явища не з об'єктивних позицій, суперечливо з тим, що буває в реальному житті.

Досвід показує, що масова інформація, всі її ланки відповідають об'єктивності і потребам тільки тоді, коли зростає. їх дієвість. Важли­ве значенні має оперативність, глибина висвітлення явищ і подій, знання життя і особливо показ життєвих ситуацій в усіх їх супереч­ливостях. Свої функції, спрямованість масова інформація реалізує повністю тоді, коли забезпечує не менше 30% нових відомостей. За такої умови масова інформація різко підвищує результативність сво­го впливу на свідомість і поведінку людей, стає можливим і уперед­жувати повідомлення з інших джерел інформації та ін. Важливого значення в соціології засобів масової інформації набуває дослідження і з'ясування самих методів, способів, механізмів формування інформації, урахування складу аудиторій, пошук нових форм і способів подан­ня інформації, вивчення кадрів засобів масової інформації тощо.

Ефективність засобів масової інформації

Соціологія значну увагу приділяє з'ясуванню ефективності засобів масової інформації. Тривалий період соціології не вдавалося з'ясувати критерії ефективності засобів масової інформа­ції. Це пояснюється тим, що ефективність засобів масової інфор­мації, як ступеня реалізації мети, випливала з розкриття всієї їх роботи як регулюючої діяльності. Не враховувалось те, що тут справа не в регулюванні, як це буває в школі, вищому навчальному закладі. Дос­від багатьох редакційних колективів показує, що їм удається в сере­дньому реалізувати 70 — 75% з наміченого в планах тем. І причини такого становища з реалізацією наміченого пояснюються не різни­ми недоліками в діяльності редакційного колективу, а саме специфі­кою журналістики як оперативної суспільно-політичної діяльності, яка щоденно коректується практикою. І це поки, на жаль, не з'ясо­вано соціологією. Певна «формула ефективності», яка чисто наво­диться в наукових публікаціях не лише у вербальній формі, потребує «поправних коефіцієнтів». А управлінська мета потребує співвідно­сити із соціальними на предмет-перевірки того, наскільки спрямова­ність роботи засобів масової інформації відповідає реальностям жит­тя (Борис Грушин). Не утвердилось у практиці соціологічних досліджень і розуміння ефективності засобів масової інформації.

У соціології різні класифікації критеріїв ефективності засобів ма­сової інформації та й то здебільшого визначення кінцевої, результа­тивної ефективності, коли оперують тільки показниками, що відобра­жають суцільні фонові і власні показники діяльності журналістів. Дехто із соціологів вдається до аналізу складових ефективності стосовно різ­них стадій та елементів інформаційного процесу. Та й сама журна­лістська діяльність — складний, постадійний процес. Звичайно, кінце­вий результат діяльності журналістів не перекриває всіх результатів, з допомогою яких же конкретних механізмів результати діяльності ви­явились саме такими. Це дещо відкриває завісу перед механізмами ефективності засобів масової інформації. Відсутність критеріїв визначення загальної ефективності засобів масової інформації в різних про­цесах формування свідомості людей, суспільної думки в різних сфе­рах життя суспільства все ж не дають соціологам можливості розкрити механізми формування інформації, що впливають на виховання лю­дей. Інформаційну ж обстановку можна обґрунтувати як поняття фун­даментальне, а поєднання її з ідеями формування інформацій про яви­ща і події суспільного життя, виховання людей створює можливість якою мірою визначити ефективність засобів масової інформації. При­родно, що недоліки в замірах ефективності показують, що реально вивчити можна лише різне становище преси чи окремих її компонен­тів, оцінки динаміки і проблем даються з досить загальних уявлень і визначень.

Література

Актуальные проблеми свободного времени. М., 1988.

Б ог о м о ло в а И. Н. Социальная психология печати, радио, телевидения. М, 1991.

Боришполец А. Т. Пресса: пути и путы. К., 1989.

Гр у ш и н Б. А. Эффективность массовой информации и пропаганды. М., 1979.

Грушин П. В. Свободное время. М., 1987.

Кр у г л и к о в а В. А. Свободное время. М., 1987.

Л о й А. Н. Социально-политическое содержание категорий «время» и «пространство». К., 1988.

М є ж у є в В. М. Культура и история. М., 1987.

Пространство, время, движение. М, 1981.

С м и р н о в А. И. Фактор времени в жизни общества. М., 1988.

Современные проблеми эволюционной теории. Л., 1987.

Ч а н гл и И. И. Философские аспекти труда. М, 1981.

Шульга Р. П. Искусство и ценностные ориентации личности. К., 1989.

Я к о в л є в В. П. Социальное время. Ростов-на-Дону, 1988.

Питання для повторення

Що таке спосіб життя? В чому суть соціології способу життя?

Що є суттю соціології засобів масової інформації?

Чи змінюється уява про час в історії людства?

В чому суть фактора часу в житті суспільства?

Яка структура вільного часу відображає суперечності суспільно­го та індивідуального?

Які основні мотиви особливої соціальної політики в сфері дозвіл­ля?

В чому специфіка визначення вільного часу?

Городяненко