2. Взаємодія між суспільством, особою та вихованням

Учення про цінності в соціології виховання

Соціологія вивчає людину як носія суспільних відносин і соціальних функцій, прав і обов’язків. Без соціологічного підходу неможливо розкрити складний механізм соціального визначення людсь­кої свідомості і поведінки, що реалізуються в процесі соціалізації особи. Дослідження функціональних зв'язків людини з різними сфе­рами соціального життя — необхідна передумова для розкриття та з'ясування об'єктивних факторів і механізмів духовного світу особи, що допомагає регулювати вплив середовища, звужуючи в певній мі­рі стихійну соціалізуючу дію і розширяючи зону соціальних діянь особи. Соціологія впливає на процес виховання переважно зовні, між тим соціологічні знання можуть і мають функціонувати в контексті виховного процесу. Виховний же процес носить схоластич­ний характер, тобто значна частина причин і факторів, що вплива­ють на кінцеві результати виховання, не піддаються ефективному контролю або просто залишаються невідомими. Сучасна теорія ви­ховання надає великого значення вченню про цінності — основні і часткові, тобто цінності, що стають предметом оксіологічних та деонтологічних досліджень, які ведуться в сфері соціології.

Оксіологія — вчення про цінності і деонтологія — особливий вид ду­ховних явищ, не є самостійними науковими галузями знань, а становлять суміжні проблемні галузі наукового знання, що допомагають перекладати загальні теорії на мову конкретніших понять. Специфічне значення цінніс­ної сфери в різних її формах — політичній, моральній, релігійній, право­вій — для нормального функціонування суспільного організму зумовлює необхідність розглядати її з ширших позицій соціології, теорії культури і соціального управління. Ці багатоаспектні і одночасно цілісні теоретичні напрямки виникають на базі об'єктивної потреби розглядати ціннісні і зна­чущі явища в межах всього суспільства, а не лише в окремих його сферах. Якщо в оксіологічній галузі на перший план виступають взаємини «цін­ність-цінитель», які знаходять відображення в оцінювальному акті, то в деонтологічній сфері найважливіше значення набувають взаємини між нор­мою (вимогою) та виконавцем. Оскільки соціальна норма відображує пот­реби, інтерес та волю суспільства у формі синтезованих вимог і зобов'я­зань, адресованих до особи, то головним питанням деонтології є взаємини між особою і суспільством. Ця теорія, насамперед, досліджує, з'ясовує і обґрунтовує лише ті соціальні стосунки між особою та суспільством, що мають значущий характер, тобто вимагають від особи способу життя від­повідно до потреб та інтересів суспільства. Деонтологічну сферу можна було б уявити як складну мережу взаємних вимог та обов'язків особи і суспільства, суспільства і колективу, колективу і особи. Деонтологічні цін­ності — особливий вид духовних явищ, що задовольняють потреби сус­пільства в регулюванні соціальних стосунків та вчинків людей, мають ви­няткове значення для створення, підтримки і стабілізації соціального порядку. Виховний аспект деонтологічних цінностей зв'язаний з механіз­мом перетворення суспільних вимог у свідомість і поведінку особи.