Екологічні вимоги

сучасного виробництва На початку 90-х років Генеральна Екологічні вимоги Асамблея ООН, а також Глобальний форум релігійних лідерів, парламентаріїв і вчених по захисту навколишнього середовища і розвитку відмічали, що ядерна загроза відходить на другий план. У стратегії виживання люд­ства дедалі пріорітетнішою стає екологічна проблема. У створенні такої ситуації провідна роль, безумовно, належить продуктивним силам суспільства.

Розвинувши виробничі потужності, людина уже в середині XX ст. виявилася певною мірою їх заручником. Фахівці відмічають, що екологічна криза н Україні в сучасних умовах торкнулась і вразила всі сфери навколишнього середовища. За оцінками деяких зарубіжних учених, щорічні втрати України внаслідок неефективного нераціонального природокористування складають від 15 до 20 відсотків її національного доходу і є чи не найбільшими у світі. У документі «Навколишнє середовище і розвиток», поданому Україною в ООН, відмічається, що економічна політика в країні десятиліттями велася без урахування можливостей і потреб окремих регіонів. Сформувалася одна з найважчих екологічно економік, перенасичена хімічними, металургійними, гірничими виробництвами та застарілими технологіями. Трагедією у долі українського народу стала аварія на Чорнобильській атомній електростанції — перша у світовій історії глобальна екологічна катастрофа. Внаслідок аварії в навколишнє середовище викинуто 50 мільйонів кюрі раді о нуклідів різних типів. Катастрофа завдала значного удару навколишньому середовищу не лише України, Білорусі, Росії, але й більш віддалених країн — Швеції, Німеччини, Італії, Австрії, Бельгії та ін. Економіка України та інших країн зазнали великих втрат. За оцінками спеціалістів витрати на ліквідацію наслідків катастрофи до 2000 року складуть 180 — 200 мільярдів доларів. Але справа не лише в економіці. Народу Україні завдано морально-психологічного удару: під загрозою унікальна культура тих районів, звідки переселено людей (переміщено 200 тисяч людей з 2 тисяч населених пунктів). У зараженій місцевості ще мешкає 2,4 мільйона населення, серед них 500 тисяч дітей віком до 14 років. Несприятлива екологічна обстановка характерна не лише для країн з низьким технологічним рівнем і техноло­гічною дисципліною виробництва, ненадійною технікою, але й в технічно розвинених. Сучасне виробництво з кожних узятих від природи 100 оди ниць речовини використовує лише 3 —4, а решту викидає в навколишнє середовище як отруйні речовини і технічні відходи.

Як діяти в такій складній екологічній ситуації? Зовсім заборонити виробництво, повернутися до природи, як закликають деякі представники ру­ху «зелених»? Соціальна екологія дає відповідь. Сучасне людство може значно послабити, або й повністю уникнути техногенної дії на природу, якщо створюватиме екологічно чисте виробництво. Аварія на Чорнобильській атомній електростанції викликала чимало дебатів. Виникла проблема дальшої її долі, і взагалі атомної енергетики. Лунають не поодинокі голоси про закриття Чорнобильської АЕС — одного з важливих джерел енергоресурсів України. Тенденцією розвитку світової економіки є заміна нафти вугіллям, а в ряді країн — ядерною енергією і природним газом. Це свідчить про те, що мова йтиме не про вичерпаність енергоресурсів, а про ломку традиційних про­порцій світової енергетики. У вирішенні проблеми енергоресурсів важливо не тільки помірне витрачання їх, але й розумна ощадливість. Часто не звер­тають уваги на нову техніку і технологію, а науково-технічний прогрес для декого — це відеомагнітофони і супертелевізори, що є у «них» і немає у «нас». В одних випадках над людьми тяжіє страх (це можна пояснити і зро­зуміти — адже в минулому чорнобильська трагедія), в інших — занепокоєн­ня екологічною обстановкою. Вчені ніколи не приховували дійсного стану: саме вчені першими забили на сполох, розпочали «штурм» державних і мі­журядових інститутів — існує серйозна загроза життю людства. А тепер ви явилося — вчені головні «винуватці» екологічної кризи. Та це ж демагогія.

Візьмемо Японію. її розквіт став можливим саме тому, що країна стала на шлях стрімкого прискорення науково-технічного прогресу, зокрема, і в галузі ядерної енергетики. Атомні електростанції Японії працюють у межах великих міст, розташовуються у курортних місцевостях. І це — у сейсмічно небезпечній зоні! Народ, який пережив страхіття ядерних бомбардувань, здавалося б, повинен ставитися з підозрою до атомної енергії, розвиває її бурхливими темпами! І справа не тільки у якості спорудження і обладнання атомних електростанцій, хоча і це важливо, але й у високій підготовці персоналу, який знає і, що важливіше, виконує вимоги правил безпеки, і в широкій поінформованості населення. На кожному атомному об'єкті є спеціальні центри, куди може прийти будь-хто і отримати вичерпну інформацію тільки про атомну електростанцію, але й про роботу кожного агрегата; кожен може зустрітися з вченими і фахівцями, йому пояснять, покажуть усе, що тільки забажає. В Україні, Білорусі, Росії й інших країнах Співдружності — десятки атомних електростанцій і на кожній з них немає такого центру. Хіба можна докоряти людям, звинувачувати їх у неграмотності сто­совно ядерної енергетики? Ні, необхідно давати їм повну інформацію про Те, що відбувається, знайомити з досягненнями науки і техніки (Див.: Введение в политологию. ч.2, Харьков,1995, с.444).

У сучасних умовах в Україні спеціалісти різного профілю актив­но вивчають вплив конкретних технологій на природу, сформулюва­ли ряд екологічних обмежень у різних галузях, обґрунтовують нові стратегії екологічно чистих напрямків виробництва: заміна техноло­гій на такі, що не впливають на природу, створення виробництв без підходів або з невеликою їх кількістю, використання сонячної енер­гії та ін. Здійснюються окремі або навіть комплексні природоохо­ронні заходи, опрацьовуються і реалізуються концепції всебічної еко­логізації суспільного виробництва; формується науково-технічна інвестиційна політика, спрямована на вирішення екологічних проб­лем, створення ефективної системи державного і громадського кон­тролю за регулюванням взаємодії виробництва і природи; створюється надійний економічний механізм ринкового типу в природокористу­ванні та охороні навколишнього середовища. Найважливіший на­прям екологізації суспільного виробництва — структурна перебудо­ва. Йдеться про екологічну оптимізацію і раціоналізацію суспільного виробництва та окремих галузей. Ця проблема актуальна і для укра­їнської промисловості. Проте такий напрям успішно реалізується на практиці лише за умов екологізації науки і техніки.