Андрущенко

СОЦІАЛЬНА ЕКОЛОГІЯ

Один з героїв п'єси Антона Чехова «Дядя Ваня» запально вигук­нув: «У всіх вас сидить біс руйнування. Вам не шкода ні лісів, ні птахів, ні жінок, ні один одного...». Справді, «біс руйнування» зро­бив свою справу: люди неухильно йдуть до глобальної екологічної катастрофи — забруднене повітря, грунт, прісні води, спустошення, нагромадження в атмосфері газів, що дають парниковий ефект, кис­лотні дощі, порушення озонової оболонки, що оберігає Землю від космічної радіації. І між тим становище продовжує ускладнюватись особливо в країнах, де нерідко намагаються вирішувати свої еконо­мічні проблеми за рахунок виснажливого природокористування, незворотного порушення природних екологічних систем. Триває знищення тропічних лісів басейну ріки Амазонки, забруднення озе­ра Байкал, Азовського і Чорного морів, Славутича-Дніпра, дедалі ще турбують шумливі проекти спорудження греблі на річці Нармаде в Індії та ін. Та це лише сплески повсякденної буденної діяльності, для якої природоохоронні заходи нерідко просто завіса...

1. Основні поняття і предмет соціальної екології

Сучасний суспільний процес характеризується великою дина­мічністю, усвідомленням необхідності формування нових форм вза­ємодії людини і природи. Якщо недавно вчені досліджували систему глобальних проблем сучасності, що охоплювала, крім екологічної, питання війни та миру, забезпечення соціальної справедливості, наро­донаселення, енергетики тощо, і розглядали їх майже незалежними одна від одної, то в сучасних умовах чітко проглядає тенденція дос­лідження всіх проблем в контексті «людина — природа». Зростання функцій екології в життєдіяльності людини, підвищення рівня її «філо­софічності» відбувається не за рахунок розвитку внутрішньої логіки наукової спрямованості, а під тиском зовнішніх обставин, реальнос­тей сучасного екологічного становища.

У сучасну добу екологічна проблематика розглядається політика­ми, вченими, спеціалістами як найважливіша. З питаннями екології органічно зв'язані актуальні проблеми сучасності. Від їх вирішення залежить майбутнє цивілізації: проблеми війни та миру, соціального прогресу, питання демографії та харчування, економіки та енергети­ки, технології виховання. Загрозлива екологічна ситуація наполегли­во вимагає переглянути традиційні форми взаємовідносин суспіль­ства і природи, змінити погляди про місце і роль людини у світі.

Стає дивним: чому ж люди з такою упертістю діють на шкоду собі? Можливо ж, знищення природи — неминучий результат роз­витку цивілізації? Позитивний досвід ряду країн свідчить, що це не так, що сучасне технічно оснащене суспільство повністю і цілком здатне жити в злагоді з природою. Можливо ж, саме буття не роз­критої ще «таємничості» випробовує на міцність, могутність людських пізнавальних засобів? Все залежить від того, яке місце займає при­рода серед матеріальних етичних цінностей, так званих пріоритетів. Так, для здоров'я і благополуччя людей потрібні чисте повітря, чиста вода. Але треба і багато інших речей, в якийсь момент здається важ­ливішими. Якщо мова йде про зіткнення практичних інтересів, то вибір може виявитись (і виявляється!) не на користь природи. На­віть ставши звичним відображення «середовища, де живе людина», (замість природа) свідчить про те, що люди стурбовані винятково власними благами.

Кардинальне вирішення проблеми можна здійснити лише в тому випадку, якщо збереження природи стане етичним принципом, ду­ховною потребою не лише для сільських жителів, але й для міських, які проводять вихідні дні в приміському лісі, і для державного діяча, який затверджує господарські проекти вартістю в мільйони і мільяр­ди гривень. Але й тут ще треба провести значні дослідження і прос­вітництво у вивченні взаємовідносин людини і природи історично. Адже відтоді, як людина навчилася дивуватися, її не могли не вража­ти доцільність будови живих організмів. Стародавньогрецький філо­соф Протагор вважав її даром Єпометея (брата Прометея), який взявся піклуватися про те, щоб жоден вид не вимер. Отже, доцільність жи­вого веде до думки про загальну доцільність, що трактується як бо­жественний промисел, або як якась початкова властивість.

Теорія еволюції Ламарка—Дарвіна — це спроба вирішення проб­леми доцільності в дусі історичного становлення і заради справедли­вості розцінювалась як революційна не лише в біології, айв усьому природознавстві. Ще в античній філософії на відміну від християнської людина виділена, але не протиставлена світу як монопольна власни­ця душі. Відчуття злитності, взаємозв'язку, взаємозалежності всього сущого зберігалось аж до початку XIX ст. і, можливо, останнім його великим виразником став Гете. Пізніше, проте відчуття злитності дедалі втрачалось, і лише в сучасних умовах на межі екологічної катастрофи, появилась так звана глибока соціальна екологія, мета якої відновити колишню злитність, єдність людини з її біологічним оточенням.

Проблема взаємовідносин суспільства і природи полягає насампе­ред у стрімкому зростанні так званого антропного, тобто людського впливу на навколишнє середовище, що є наслідком промислової ді­яльності людства, здебільшого його споживацької психології. У 60-ті роки XX ст. спалахнула глобальна екологічна криза. З'ясування суті екологічної кризи, повніше усвідомлення усіх негативних її наслідків для існування і діяльності людини на планеті Земля сталося порівня­но недавно. З'ясування суті екологічної кризи є не лише наслідком усвідомлення реальної загрози для життя людей, але й процесів онов­лення природи, притаманних сучасності, критичний їх аналіз. Тепер суспільство має більше джерел інформації про екологічне станови­ще в світі і в окремо взятій країні. Надто зросла екологічна свідо­мість і населення України. У зростанні свідомості людей про згуб­ність псування навколишнього природного середовища, безперечно, певну роль відіграла аварія на Чорнобильській атомній електростанції. Задовго до аварії у ряді міст і окремих регіонах України через непродуманість господарської діяльності створилось непридатне для проживання людини середовище. Забрудненість навколишнього при­родного середовища у Запоріжжі, Маріуполі та інших містах досягла такого рівня, що в разі його збереження це приведе до фізичної й інтелектуальної деградації населення. Дивно те, що таке становище раніше не викликало занепокоєння ні у жителів, ні у державних органів, ні у громадських організацій. І лише після аварії на Чорно­бильській атомній електростанції органи місцевого самоврядовання замислилися над екологічною безпекою навколишнього середови­ща. Недавно парламент України оголосив територію Придніпров'я зоною екологічної небезпеки. У тяжких обставинах екологічні проб­леми стали предметом глибоких і всебічних досліджень природних та гуманітарних наук. Життя змусило створювати інститути на за­хист природного середовища. Зростає популярність галузей знань, що спеціалізуються на всебічному вивченні екологічних проблем. Сформувалася і відносно самостійна наука — соціальна екологія.