Евтаназія

Суперечки з цього проблематичного питання постійно виникають між медиками, юристами, психологами, політиками, релігійними діячами. Але чіткої відповіді на питання про виправдання практики не вдається почути.

Евтаназія. (грец. добре + грец. смерть) – припинення або скорочення лікарем життя людини, яка страждає невиліковним захворювання, відчуває нестерпні страждання, на задоволення прохання хворого в безболісній або мінімально болісній формі з метою припинення страждань.

Папа Іван Павло ІІ так визначив термін «евтаназія»: «Евтаназія» - це дія або бездіяльність, що за своєю природою чи наміром виконавця спричиняє смерть з метою уникнути будь-якого страждання».

Термін «евтаназія» вперше вжито Ф. Беконом у 16 ст. для визначення «легкої смерті». Але суть ідеї Бекона полягала в тому, щоб лікар не вілсторонювавсчя від безнадійно хворого. Бекон під евтаназією розумів не умертвіння, а надання ефективного обезболювання хворому.

Види евтаназії:

В теорії розглядають два види евтаназії: активну і пасивну – метод наповнення і відкладення шприца. Пасивна евтаназія (зумисне припинення медиками підтримуючої терапії хворого) і активна евтаназія (введення помираючому ліків або іншої дії, котрі викликають швидку смерть). Активною евтаназією часто вважають і самогубство з лікарською допомогою (надання хворому на його прохання препаратів, які вкорочують життя).

За наміром волі розрізняють добровільну, недобровільну і примусову евтаназію.

Добровільна евтаназія – це здійснення евтаназії свідомій людині на її прохання, Недобровільна евтаназія – хворий через свій важкий стан не може вислови ти прохання про евтаназію, тому воно висловлюється законним представником хворого або збігається з думкою медицини (нібито дбають про вищі інтереси хворого).

Примусова евтаназія – умертвіння наперекір волі хворого, всупереч його бажанню. Це кваліфікується як злочин проти людства.

Також виділяють пряму і непряму евтаназію.

Пряма евтаназія – коли в діяльності будь-якої людини є намір закінчити життя певної людини.

Непряма евтаназія – намагання полегшити страждання будь-якої особи, що перебуває на останній стадії важкої хвороби, призначивши їй ліки, які непрямим чином можуть пришвидшити фізіологічний процес вмирання.

Найбільше прихильників має евтаназія, яка є пасивною з боку медпрацівника і добровільною зі сторони хворого.

Існує ще автоевтаназія – це добровільне припинення пацієнтом свого життя, яке здійснено за допомогою спеціальних засобів з метою припинення своїх страждань.

Окремо виділене самогубство, асистоване лікарем – лікар допомагає невиліковно хворій людині покінчити з життям.

Сьогодні про евтаназію говорять не лише стосовно важко хворих осіб, але також у випадку появи на світ дитини із серйозними вадами розвитку – евтаназія новонароджених.

Існує ще оди вид евтаназії – соціальна евтанаія, у якій рішення позбавити когось життя залежить від суспільства, яке виходить з міркувань, що кошти, необхідні для лікування безнадійно хворих дорогими препаратами, внаслідок їх евтаназії будуть збережені для лікування тих хворих, які після одужання зможуть повернутися до нормальної робочої діяльності. Така евтаназія йде з боку економіки, яка керується критерієм «витрати-вигода».

Як певну альтернативу евтаназії можна розглядати паліативне лікування, яке використовують тоді, коли з терапевтичної точки зору вже нічого не можна вдіяти для того, щоб зупинити хворобу, в лікарів ще залишаються засоби, які вони можуть і повинні використовувати вже не заради оздоровлення, але з відчуття професійної етики та поваги стосовно пацієнта і в ім’я боротьби за якість життя, яке ще залишається в ньому.

Деякі племена в давні часи умертвляли або залишати на загибель хворих і старих, Спартанці робили те ж саме. І сьогодні люди знову повертаються до такого способу, щоб позбавитися обов’язку доглядати за старими і хворими.

Законодавче регулювання

Перший у світі закон «Про право людини на смерть» був ухвалений у 1977 р. в штаті Каліфорнія США. у 1996 р. в Австралії було прийнято «біль про право невиліковно хворих», але у 1997 р. його відмінено.

Станом на 2009 рік деякі форми добровільної евтаназії були офіційно дозволені в Бельгії, Люксембургу, Нідерландах, Швеції і в деяких штатах США. Японія перерахувала умови, за яких евтаназія може бути дозволена. У Колумбії дозволена пасивна евтаназія за деяких обставин.

Заборонена законом евтаназія у Англії, Франції, Росії, Грузії, Узбекистані і інших країнах СНД і світу.

В Україні при підготовці проекту Цивільного Кодексу у 2003 р. зроблено спробу легалізувати добровільну пасивну евтаназію. Ця спроба зазнала краху, але основними доводами було можливість лікарської помилки.

Узаконення евтаназії вкрай суперечить християнському вченню, що Бог дав людині життя і ніхто крім Бога не має права його забрати.

Ще у 50-х роках минулого століття академік В Філатов в Одесі, обговорюючи цю проблему з молодими лікарями говорив, що люди «не заслужили» такого права. Люди в своїй природі злі і їм не можна надавати право такого рішення. Тобто можуть бути зловживання цим правом.

Крім того, легалізація евтаназії в Україні несе загрозу вимирання нації. Адже Україна сьогодні займає перше місце у світі за темпами вимирання населення. За останні 15 років в Україні стало на 5 млн. менше населення. Наша держава випереджає Європу за рівнем смертності в 4 рази. Люди в Україні живуть на 15 років менше.

В багатьох наукових працях евтаназію і аборт ставлять поряд, вважаючи, що одне і інше – вбивство. Саме тому окрім національного регулювання допустимості застосування евтаназії існують і міжнародні нормативно-правові документи в цій протиречивій області. Згідно положення Декларації про евтаназію (прийнята 39-й Всесвітньою медичною асамблеєю в Мадриді, жовтень 1987), евтаназія як акт навмисного позбавлення життя пацієнта, навіть на прохання самого пацієнта або на основі звернення з таким проханням його рідних, неетична. Це не виключає необхідності того, щоб лікар з повагою ставився до бажання хворого не перешкоджати природному процесу вмирання.

Ще одним цікавим документом, що відображає ставлення католицької церкви до позбавлення життя хворого на його прохання, є Декларація Конгрегації віроучення, прийнята в 1980 г. в Римі. Її положення говорять про те, що цілком необхідно об’явити зі всією рішучістю, що ніщо і ніхто не може дозволити вбивство невинної людини, хоч це ембріон або плід, або дитина, або дорослий, або людина похилого віку, невиліковно хворий, чи умираючий. Крім того, ніхто не може вимагати здійснити таке вбивство ні по відношенню до самого себе, ні по відношенню до будь-кого іншого, що знаходиться під його відповідальністю, не може також погодитися на те ні прямим, ні непрямим чином.

Православна церква має схожі судження. Виходячи із Заяви церковно-суспільної Ради по біомедичній етиці «Про сучасні тенденції легалізації евтаназії» від 1 серпня 1999 г., підписаної трьома співголовами Ради – ректором Санкт-Петербурзької духовної академії єпископом Тихвинським Костянтином, проректором Свято-Тихонівського богословського інституту протоереєм Дмитрієм Смірновим і головою Московської спільноти православних лікарів професором Олександром Недоступом, визнаючи цінність життя кожної людини, її свободу і достоїнство як унікальну властивість особистості, створену за образом і подобієм Божим, православні священнослужителі, вчені, лікарі вважають недопустимим реалізацію будь-яких спроб евтаназії як дії по наміреному умертвлінню безнадійно хворих людей, розглядаючи евтаназію як особливу форму вбивства (за рішенням лікарів або згодою рідних) або самовбивства (по просьбі пацієнта) або як поєднання того і другого. Рада виступає проти евтаназії в будь-якій формі, оскільки її застосування призведе до криміналізації медицини і втрати соціальної довіри до інституту охорони здоров’я; до наруги над безцінним даром людського життя: зменшення достоїнства лікаря і спотворенню змісту його професійного обов’язку; зниження темпів розвитку медичних знань, розробок методів реанімації, обезболюючих препаратів, засобів для лікування невиліковних захворювань; поширення в суспільстві принципів цинізму, нігілізму і моральної деградації в цілому, що неминуче при відмові від дотримання заповіді „не убий".

Таким чином, позиції деяких держав, міжнародних організацій і представників різних релігійних напрямів по відношенню до евтаназії неоднакові.

Запитання для самоконтролю:

1. Назвіть основні негативні процеси у людському суспільстві.

2. Як впливає світогляд і мораль людини на її дії і вибір занять?

3. Що таке наркотики і як вони впливають на організм людини?

4. Особливості впливу тютюну і алкоголю на організм жінки.

5. Які хвороби виникають у курців?

6. Алкоголізм і наркоманія – причина смертей і кримінальних злочинів.

7. Що таке проституція? Які особи користуються послугами проституток?

8. Назвіть хвороби. які передаються статевим шляхом.

9. Моральність людської поведінки у біологічно-медичні галузі та в сфері охорони здоров’я.

Рекомендована література:

1. Желібо Є.П., Завірюха Н.М., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти України І-ІV рівнів акредитації – Київ: «Каравела», 2002. Львів «Новий Світ -2000»

4. Яким Р.С. Безпека життєдіяльності людини. Видавництво «Бескид Біт», 2005.

5. Обер Ж.-М. Самогубство.  Українська Греко-Католицька Церква. Моральне богослов'я. Львів 1997

6. Танчин, І. З. Соціологія: навч. посібник / І. З. Танчин. — 3-е вид., перероб. і доп. — К. : Знання, 2008. — 351 с.

7. Едуар Мане. Суїцид, 1877

8. Світлана Бабич. Сурогатне материнство або виняток з правила: «Мater est gestation demonstrat» (матір'ю є та, яка народила дитину на світ)