3. Біоетика

Біоетика — (з грецької мови βιοσ — життя, ετηοσ — звичай), нормативне знання, що охоплює моральну проблематику, пов’язану з розвитком біомедичних наук, які стосуються питань передання життя, генетики, медичних досліджень, терапії, турботи про здоров’я і життя людини.

Термін «біоетика» ввів у 1927 р. Фріц Ягр у статті «Біоетичний імператив», як поняття про моральні засади використання лабораторних тварин і рослин. Сучасне уявлення про біоетику розробив у 1971 році американський біохімік Ван Ренсселер Поттер з метою виокремлення вчення про моральність людської поведінки з позиції біологічно-медичної галузі та інших соціально-орієнтованих наук про життя, здоров’я стосовно відповідності моральним нормам та цінностям.

Значення і важливість існування біоетики, як соціального інституту, можна продемонструвати, згадавши «казус Крістіана Барнарда». 3 грудня 1967 р. південноафриканський хірург Кристіан Барнард вперше у світі пересадив сердце однієї людини іншій. Він врятував життя невиліковно хворому, вийнявши серце, що ще билося, у жінки, мозок якої був пошкоджений в результаті автомобільної катастрофи. Реакція суспільства на цю революційну подію виявилась вкрай протиречивою. Одні прославляли Барнарда як героя, що створив метод порятунку сотень тисяч невиліковно хворих. Інші звинувачували його у вбивстві, адже він вийняв серце, що ще билося, перервав одне життя, щоб врятувати інше. Чи мав він на це право? Чи вбивства не було, адже якщо у людини загинув мозок, то вона фактично уже мертва незалежно від того, б’ється чи не б’ється її серце? Питання допустимості такого роду медичних процедур з етичної, моральної, релігійної точок зору складає предмет біоетики. Виникає запитання, для чого потрібно було створювати і розвивати такий соціальний, науковий і філософський інститут як біоетика, адже протягом століть медицина і наука самостійно вирішували аналогічні проблеми?

Справді загальновідомою є клятва Гіпократа, яка багато століть служила фундаментом професійної етики лікарів, а роль ведучих фізиків в питанні заборони випробувань ядерної зброї і позицію біологів в боротьбі за охорону навколишнього середовища важко переоцінити.

Основна відмінність біоетики від традиційної гіпократівської етики полягає в тому, що остання носить сугубо корпоративний характер. Вона розглядає лікаря як єдиного морального суб’єкта, що виконує обов’язок перед пацієнтом, який пасивний і не бере участі у виробленні важливого для нього рішення, бо перебуває в ролі страждаючого індивіда.

Біоетика виходить із ідеї «активного пацієнта», який, будучи моральним суб’єктом, вступає в складні діалогічні (і навіть конкурентні) стосунки з іншими суб’єктами – лікарями і вченими. Традиційні цінності милосердя, благочинності, ненанесення шкоди пацієнту в сучасній соціальній і культурній ситуації отримують нове значення і нове звучання. Більше уваги суспільство стало приділяти моральним цінностям індивіда як унікальній і неповторній особистості. В центрі морального усвідомлення виявляється ідея автономії людини, її право, закріплене міжнародним і національним законодавством, самостійно приймати найважливіші рішення, що стосуються її особистого життя.

Слід відмітити. що якщо лікарі або біологи як експерти володіють достовірнішими знаннями, наприклад. про те, як технічно клонувати людину, то питання про моральну і правову допустимість таких дій знаходиться поза їх професійною компетенцією. Саме тому біоетику розвивають представники цілого ряду дисциплін: лікарі, біологи, філософи, богослови, психологи, соціологи, юристи, політики і багато інших

Під біоетикою розуміють дозволеність чи недозволенність медичних втручань в людський організм з точки зору права, зокрема, тих втручань, що пов’язані з розвитком біологічних і медичних наук; використання біологічних наук на службі людині з ціллю покращити умови життя. У сферу інтересів біоетики включаються також проблеми створення та інтродукції в біосферу рослин і тварин, використання генетично модифікованих харчових продуктів.

Предмет біоетики вивчає охорону здоров’я і життя людини від моменту запліднення до природної смерті, яка виражається через різні форми лікування; моральні аспекти війни, вбивства, аборту, самогубства, евтаназії.

Біоетика або етика життя — це розділ прикладної етики, філософської дисципліни, що вивчає проблеми моралі насамперед стосовно людини, визначає, які дії щодо морального погляду є припустимими, а які — неприпустимими. Або іншими словами: біоетика — це органічне поєднання новітніх досягнень біологічної науки та медицини з духовністю. У сучасному суспільстві вона стала ознакою цивілізованості.

Утвердження засад біоетики внесе відповідну частку в практичну реалізацію в суспільстві основних засад християнського буття, побудову цивілізації любові та формування здорового способу життя громадян. Дані біоетики є додатковим імпульсом для поглиблення богословського розуміння гідності людської особи, бо висвітлюють досі невідомі аспекти людського існування .

Біоетика як біологія духовності застерігає молодь перед загрозами для життя, які часто проявляються як егоїстичні задоволення.

Біоетика — це сукупність понять і принципів, направлених на моральне вдосконалення людства, охорону прав і достоїнств людини у зв’язку з революційними досягненнями сучасної біології, особливо молекулярної генетики, генетичної інженерії, розшифрування генома людини і тварин.

Біоетика старається визначити рубежі медичного втручання людини, а також визначити моральну вартість медичних діянь, які розглядаються. Становлення і все ширший розвиток біоетики сприяє рефлексії і діалогу — між віруючими і невіруючими, а також між прихильниками різних релігій — про основні етичні проблеми, пов’язані з людським життям. Біоетика закладає глибокий фундамент «цивілізації любові та життя», без якої існування осіб і суспільства втрачає свій найбільш людський сенс.

Біоетика спричиняється до зростання інтересу до якості життя, а також до екології, що особливо актуально в суспільствах з високим ступенем розвитку, в яких люди прагнуть вже не стільки до забезпечення себе основними засобами до життя, скільки до глобалістичного покращення умов життя. В сучасному суспільстві людство стоїть перед надлюдським, драматичним змаганням між злом і добром, між смертю і життям, між «культурою смерті» і «культурою життя». Всі ми беремо участь у цьому, а отже, не можемо ухилятися від безумовного обов’язку відповідальності за життя . Біоетика — це наука, яка займається відношеннями, які етика має із проблемою пов’язаною з життям, як наприклад: штучне запліднення, генетична маніпуляція, розмноження — invitro, тощо. Це наука, яка ставить у стисле співвідношення такі науки, як наприклад, біологія, біомедицина, технологія; яка з ними пов’язана, природа якої не тільки етична, але юридична і соціальна. Щоправда, дебати дуже відкриті між науковими працівниками, економістами, політиками і церковної владою, з наміром уникнути розділення і відокремлення наукового дослідження щодо філософсько-моральної рефлексії.

Біоетика і психіатрія. Біоетика являє собою важливу точку філософського знання. Формування і розвиток біоетики пов’язане з процесом трансформації традиційної етики взагалі і медичної етики зокрема. Воно обумовлене перш за все різко посиленою увагою до прав людини в медицині – це права пацієнта, і створенням нових медичних технологій, що породжують безліч найгостріших проблем, що вимагають юридичного і морального регулювання.

Етика життя або біоетика. Формування біоетики обумовлено насамперед тими грандіозними змінами, які відбулися в технологічному переозброєнні сучасної медицини, кардинальними зрушеннями в медикоклінічній практиці, які знайшли своє вираження в успіхах генної інженерії, трансплантації органів, біотехнології, підтримці життя пацієнта. Всі ці процеси загострили моральні проблеми, що постають перед лікарем, перед родичами хворих, перед медперсоналом.

Саме перераховані вище питання, які в суспільстві є спірними, дискусійними – аборти, ГМО, евтаназія, пересадка органів, сурогатне материнство, клонування, досліди над тваринами і інші – відносяться до сфери біоетики.

Аборти, сурогатне материнство, евтаназія, пересадка органів, клонування, досліди над тваринами відносять до питань моральності людської поведінки в медичній сфері; ГМО,– в біологічній сфері .

Заперечити, що алкоголізм, наркоманія, проституція, самогубство - негативні явища, важко, адже це аргументовано доведено. А з питань біоетики існують різні думки.

Аборти. Вчені довели, що зародок боїться перші 3 місяці, боїться знищення.

На користь аборту приводять такі доводи:

- потрібно зробити кар’єру, «стати на ноги»;

- потрібно пожити для себе;

- для чого народжувати жебраків;

- потрібно планувати сім”ю;

- хочу, щоб у моєї дитини було все, а коли їх буде більше,то я не зможу їх забезпечити як слід;

- в деяких країнах не вистачає продуктів харчування;

- Китай перенаселений, тож там існує обмеження на народжуваність

Протилежна думка: аборт – це гріх, бо це вбивство людини.

Народ, який вбиває своїх дітей – не має майбуття!

Допустимість аборту - гостра біоетична проблема. Історія суспільних рухів і організацій, які боролися проти штучного переривання життя ембріона, відома вже в XVI столітті. Але глобальніші масштаби вона мала у другій половини XIX ст., коли в США виник загальнонаціональний рух за заборону абортів. Ведучу роль в ньому мало керівництво авторитетної американської медичної асоціації. Спираючись на ембріологічні відкриття, лікарі доказували, що плід - жива істота з моменту зачаття, а не з моменту відчуття матір’ю рухів його тіла (цей момент отримав назву «оживлення плоду»). Тому медики наполягали, що аборт, навіть на початку вагітності, є вбивством плоду. В результаті до 1880 р. аборти в США, якщо річ не йшла про спасіння життя жінки, були заборонені. Прийняті тоді закони в основному зберігались до 60-х років XX ст. Також в цьому аспекті показовий правовий досвід європейських держав. У 1869 г. британський парламент прийняв «Акт про злочини проти особи», згідно якому аборт, починаючи з моменту зачаття, став рахуватися тяжким злочином. Аборт, здійснений самою жінкою, карався строгіше, якщо був здійснений після появи рухів плоду. В Німеччині вже у 1874 г. здійснення аборту за гроші мало обтяжуючі обставини. У Франції було узаконено тяжку кару для лікарів за здійснення або сприяння аборту, причому в той же час (з 1791 по 1810 р.) сама жінка від кари звільнялась повністю. В дореволюційному законодавстві Росії чітко розрізнялись дозволений законодавством штучний аборт, що здійснював лікар з метою порятунку життя жінки, і аборт, здійснений самою жінкою або будь-якою сторонньою особою із злочинною метою переривання вагітності. Належність особи, що здійснювала кримінальний аборт, до медичної професії (сюди відносились і повивальні бабки) рахувалось обтяжуючими обставинами. В професійному медичному середовищі моральна оцінка штучного аборту не співпадала з юридичною кваліфікацією. У XX ст.. в дискусії про допустимість абортів активно включаються феміністські рухи. Протест сторонників фемінізму проти традиційного стану жінки стосувався і її сексуальної ролі, тобто обов’язково зачіпав і питання статевої моралі. У 50-і роки XIX в. одна з перших американських феміністок С. Гримке, в статті «Супружество» писала про «право жінки вирішувати, коли вона буде матір’ю, як часто і при яких обставинах». Напочатку XX ст. американська феміністка М. Сангер вперше вжила поняття «контроль над народжуваністю», яке спочатку мало зміст пропаганди використання засобів контрацепції, а пізніше стало розглядатися і в контексті євгенічних ідей.

Щодо законодавчого врегулювання цього питання, то зараз як і у випадку з евтаназією, думки різних держав в цьому питанні неоднозначні. В одних країнах, таких, як Ангола, Єгипет і Індонезія, аборти категорично недопустимі. В других, в числі яких Марокко, Саудівська Аравія і Південна Корея, штучне переривання вагітності допустиме лише тоді, коли плід загрожує життю і здоров’ю матері, або виявлені невиправні порушення в розвитку ембріону, здатні призвести до погіршенні здоров’я або смерті жінки. В інших країнах аборти дозволені по просьбі жінки (Росія, Румунія, Франція). Але у зв’язку з дуже високою статистикою здійснення абортів на території Російської Федерації постало питанні про прийняття дієвіших механізмів захисту життя ненароджених дітей. Згідно Пояснюючої записки до проекту федерального закону «О внесении изменений и дополнений в отдельные законодательные акты Российской Федерации, направленных на защиту жизни нерожденных детей», внесеного на розгляд в Державну Думу Федеральних Зборів РФ ще в липні 2011 р., згідно преамбули Конвенції про права дитини, схваленої Генеральною Асамблеєю ООН (ратифікована Постановою Верховної Ради СРСР від 13.06.90 N 1559-1, Росія офіційно визнала себе правонаступницею СРСР), «дитина через її фізичну і розумову незрілість, потребує спеціальної охорони і турботи , включаючи належний правовий захист, як до, так і після народження». В той же час в нашому суспільстві поширюється погляд на аборт (штучне переривання вагітності ) як на звичайну медичну процедуру, єдиною негативною стороною якої може бути шкода здоров’ю жінки. Питання про право ненароджених дітей на життя при цьому практично залишається поза увагою законодавця. Але даний законопроект так і не був прийнятий.

Таким чином, нічого дивного в тому, що в Єгипті Індонезії і Анголі лікарі йдуть на ризик і проводять операцію по штучному перериванню життя плоду. Природно, що такі дії розцінюються владою цих країн, збудованих на жорстких релігійних догматах, не тільки як злочин, але і як грубе порушення канонів етики і моралі.

На основі наростаючих протиріч по оцінці допустимості евтаназії і аборту, а також інших медичних процедур, що складають основні проблеми біоетики, світове співтовариство в особі ЮНЕСКО спланувало проведення ряду міжнародних форумів і конференцій, присвячених даним питанням. 2-5 вересня 2012 р. в м. Тверія (Ізраїль) відбулась 8-ма Міжнародна конференція з освіти в області біоетики: контент, методи, тренди. В рамках конференції були винесені на обговорення правові проблеми захисту прав пацієнтів і надання допомоги умираючим пацієнтам (хоспіси і організації паиіативної допомоги ). 23–25 вересня 2012 р. на базі Медичного факультету Університету м. Ріеки (Хорватія) відбулася IX конференція Міжнародного товариства клінічної біоетики «Глобальна і фундаментальна біоетика» і «Від нової медичної етики до інтегративної біоетики. Інтерес до правових питань біоетики послужити подальшому прогресивному розвитку законодавства багатьох держав у сфері біомедицини.

Сурогатне материнство.

Внаслідок проблем зі здоров'ям не кожна жінка може реалізуватися як мати у всебічному розумінні цього слова. З тієї ж причини не кожний чоловік може стати батьком. Щодня значна кількість подружніх пар не залишають без уваги щонайменшу надію пролікуватися з метою народити дитину. Звичайно, в Україні значна кількість дітей потребує усиновлення. Але, зокрема, відсутність точних відомостей про генотип батьків, невпевненість щодо стану здоров'я дитини в найніжнішому віці та психологічна травма у зв'язку зі зміною оточуючого середовища породжують небезпідставні сумніви щодо цього.

Згідно з відомостями, наведеними у Розпорядженні Кабінету міністрів України від 27 квітня 2006 р. № 244-р «Про схвалення Концепції Державної програми «Репродуктивне здоров'я нації на 2006–2015 роки», на сьогодні 10–15 % українських сімей страждають від безплідності, що можна віднести до прямих репродуктивних втрат. Кількість безплідних подружніх пар досягає близько 1 мільйона. За науковими даними, майже у 80 % випадків причиною безплідності в жінок є штучне переривання вагітності, у 15–25 % — запалення статевих органів. В таких випадках безплідні пари користуються послугами сурогатних матерів.

Тема застосування допоміжних репродуктивних технологій, а особливо методу так званого сурогатного материнства, за останні декілька років набула в Україні чималої популярності

. Сурогатне материнство — це одна з репродуктивних технологій, за якою здорова жінка на основі угоди (договору) після штучного запліднення виношує та народжує дитину для іншої сім'ї. Зачаття відбувається в умовах спеціалізованого медичного закладу (без статевого акту), з метою чого можуть використовуватися яйцеклітини та сперма безплідної подружньої пари або донорів . Отже, сурогатне материнство можна розділити на дві категорії: гестаційне та гендерне.

При гестаційному типі сурогатна матір не має генетичного зв'язку з дитиною., тобто жінка виношує чужу дитину як контейнер. В тих випадках, якщо в сім”і дружина не здатна виносити дитину, - в лоно сурогатної матері підсаджують запліднені клітини дружини і чоловіка з певної сім”і. У випадку, коли обоє з подружжя безплідні, штучно запліднюються клітини донорів. Якщо один із подружжя безплідний – запліднюються клітини одного з подружжя, який здатен до репродуктивної функції, і клітини донора.

При гендерному сурогатному материнстві сурогатна матір не лише виношує маля, але є й донором ооцитів.

На території СНД перша дитина від сурогатної матері з'явилася в Харкові у 1991 році. З того часу сурогатне материнство інтенсивно розвивається в країнах СНД.

Досить часто сурогатними матерями стають жінки з найближчого оточення подружньої пари, але існують також «професійні» сурогатні матері, які з тих чи інших причин, переважно заради матеріального збагачення, погоджуються на цей відповідальний крок.

Питання сурогатного материнства підлягають обов'язковому регулюванню з боку держави. Не в кожній країні ця репродуктивна технологія дозволена законом, а у випадку дозволеності існують суттєві розбіжності в правовій основі.

Сурогатне материнство заборонено законом в Австрії, Норвегії, Швеції, Франції, Італії, Швейцарії, Німеччині .

Цитуємо закони:

1) «Верховний апеляційний суд (Cour de Cassation) постановив, що воно (читати: сурогатне материнство) суперечить законодавству про усиновлення й порушує закони про невідчужуваність людського тіла» (Франція);

2) «Злочином вважається будь-яка спроба здійснити штучне запліднення жінки, яка готова відмовитися від своєї дитини після її народження (сурогатної матері), або імплантувати їй людський ембріон» (Німеччина).

При цьому відповідальність несе лікар, а не сурогатна матір чи подружжя-замовники .

В інших державах (Греція, Нідерланди, Норвегія, Швейцарія, Іспанія) заборонене лише комерційне сурогатне материнство та не допускаються судові позови за такими угодами .

У 2006 році в Китаї розпочато пропаганду проти сурогатного материнства.

Законодавство США не має єдиної правової бази на всій території США з використання цього методу. Конституція надає державним Зборам штатів право самостійно приймати законодавчі акти в галузі охорони здоров'я. Кожний штат самостійно створює законодавчу базу, у тому числі і щодо питань сурогатного материнства

У Бельгії, Ірландії, Фінляндії сурогатне материнство ніяк не регламентується законом, але існує. В Австралії, Великобританії, Данії, Ірландії, Канаді дозволене лише некомерційне сурогатне материнство. На комерційній основі воно дозволене у більшості штатів Америки, ПАР, Російській Федерації (далі — РФ), Грузії та Україні.

Отже, Україна відноситься до числа небагатьох країн, де сурогатне материнство дозволено законом.

На жаль, законодавство України на сьогоднішній день не має єдиного затвердженого закону щодо репродуктивного здоров'я, який би відповідав вимогам часу..

Продовження життя в наступних поколіннях з використанням методу сурогатного материнства породжує низку не лише правових, але й морально-етичних та психологічних проблем. Кожне право, пов'язане з репродуктивним здоров'ям людини, має своїх противників та прихильників, лише незначна кількість людей залишаються осторонь.

Противники сурогатного материнства вважають, що воно перетворює дітей на товар, створюючи ситуацію, коли багаті люди можуть найняти жінок для виношування своїх нащадків, вони також стверджують, що материнство стає при цьому договірною роботою, тому прагнення збагатитися може превалювати над користю для сторін. Крім цього, деякі феміністки думають, що така практика буде сприяти експлуатації жінок, а деякі церковні групи вбачають у сурогатному материнстві дегуманізуючу, аморальну тенденцію, що посягає на святість шлюбу та сім'ї. Існує також занепокоєння, що деяких сурогатних матерів може психологічно травмувати необхідність віддати «свою» дитину .

Прихильники використання сурогатного материнства мають протилежну точку зору. Вони вказують на те, що іноді для бездітної сім'ї це єдиний спосіб отримати дитину. Вони розцінюють сурогатне материнство як гуманний акт любові та співпраці. Звичайно, цей акт пов'язаний з потенційною небезпекою для сурогатної матері, але вона може її оцінити і свідомо ризикувати. Прихильники сурогатного материнства не вважають його формою експлуатації жінок, вони стверджують, що жінка, яка добровільно вирішила стати сурогатною матір'ю, отримує за виконання цієї ролі достатню матеріальну компенсацію, а також моральне задоволення від користі, що вона приносить суспільству .

Недостатньо дослідженими є психологічні аспекти сурогатного материнства: психологія дитини, народженої сурогатною матір'ю, сурогатної матері, якій необхідно розлучитися з дитиною, що внутрішньоутробно в ній розвивалася, батьків, які не змогли реалізувати своє право на батьківство без ДРТ тощо. Не викликає сумнівів лише той факт, що сім'ї потрібна допомога кваліфікованого психолога, щоб уникнути непорозуміння та конфліктів, особливо якщо сурогатна матір — з близького оточення сім'ї, з ким дитина буде безпосередньо контактувати протягом життя.

У дитини може відбутися криза самосвідомості та надзвичайно сильна психологічна травма. Сурогатне материнство та донорство статевих клітин передбачає наявність у дитини не лише біологічних, але й генетичних батьків. З точки зору моралі, питання щодо особи справжніх батьків надзвичайно тяжке. Суб'єктивно людина сприймає себе як «відірвану від коріння». Наслідком можуть бути розлади психіки та поведінки, а також загострення вже наявних соматичних і психічних розладів. Отже, сурогатне материнство порушує традиційні уявлення про соціальну роль матері, батька та дитини; складним є юридичний аспект відношень біологічної і генетичної матері; нові технології ставлять під загрозу принцип відповідальності батьків за своїх дітей, значимість сім'ї в житті окремої людини і всього людського суспільства; комерційне сурогатне материнство несе загрозу виникнення складних моральних проблем у випадку народження дитини «на замовлення», «неякісної» (хворої або небажаної статі).

Отже, сурогатне материнство в Україні займає належне місце серед репродуктивних технологій у лікуванні безплідності, але породжує значну кількість юридичних та морально-етичних проблем, професійне та своєчасне вирішення яких безпосередньо пов'язане з його результативністю та подальшими перспективами застосування.