Самогубство

Явище самогубства або суїциду, набуло в сучасному світі великого поширення. Це втеча особистості від руйнуючого жаху реальності. Зневірившись, впавши у розпач, депресію, при виникненні стресової ситуації - через різноманітні життєві обставини, люди позбавляють себе життя. Недаремно кажуть: «людина пережила стрес», тобто стрес потрібно пережити і не позбавити себе життя. Найчастіше люди здійснюють самогубство через нещасливе кохання, зневіру у людях, зраду близької людини, фінансові борги, в алкогольній гарячці.

В українському суспільстві до самогубців було негативне ставлення. Їх не захоронювали на цвинтарях, а тільки поза їх межами, їх не відспівували в церкві. Такі душі вважалися загубленими.

Самогу́бство (суїцид) — свідоме самостійне позбавлення себе життя, спричинене своєю безпосередньою, умисною і бажаною дією. Медичний термін самогубства «суїцид» має коріння у латинській мові — лат. sui caedere вбивати себе.

Суїцид — акт самогубства або спроби самогубства, який здійснюється у стані сильного душевного розладу або під впливом якогось психічного захворювання.

Самовільний вихід із життя — це усвідомлений акт самоусунення з життя під впливом гострих психотравмуючих ситуацій, при яких власне життя як вища цінність втрачає сенс. [ 7]

Початок дослідження явища

Вперше увагу суіцидам із наукової точки зору приділив французький соціолог Еміль Дюркгайм, якого вважають засновником суїцидології. У своїй праці "Самогубство" (1897) він довів, що навіть такий вчинок, як самогубство, який, на перший погляд видається зумовленим лише особистими чинниками, насправді є соціальним фактом — продуктом тих значень, очікувань і угод, які виникають у процесі спілкування людей між собою. Соціолог вказав на те, що індивіди, які мають потужнішу сітку соціальних зв'язків є менше схильними до самогубств, ніж індивіди, які слабо пов'язані з життям груп (атеїсти частіше вдаються до суїциду, ніж віруючі люди, самотні — частіше, ніж сімейні, військові — частіше ніж цивільні, а під час мирного часу — частіше, ніж під час воєн і революцій). Виходить самогубство є характернішим для представників одних соціальних груп, аніж для вихідців із інших соціумів, а відтак — воно є явищем соціальним. Тобто, якщо вчинками людини керує її свідомість, а це свідчить, що значною мірою вона належить не самому індивіду, а соціальному цілому, частиною якого вона є.

Величезний статистичний матеріал дозволив ученому дійти висновку: "Склад індивідів, які утворюють певне суспільство, з року в рік змінюється, а кількість самогубств, однак, залишається постійним до того часу, доки не зміниться саме суспільство". З того часу багато держав навіть засекретили статистику самогубств як стратегічну інформацію, яка показує ступінь згуртованості нації [6].

При дослідженні самогубств Е.Дюркгайм виділяв також таке понятті як анóмія - відчуття дезінтеграції, власної непотрібності, яке виникає в індивіда при швидкій зміні суспільної ситуації та при послабленні соціальних зв`язків. Воно призводить до виникнення відхилень та соціальної девіації.