3. Методи і засоби контролю повітряного середовища

Для дотримання оптимального мікроклімату в приміщеннях, встановленого санітарними нормами, контролюють повітряне середовище.

Для визначення температури повітря користуються звичайними ртутними і спиртовими термометрами;

для визначення відносної вологості використовують гідрометри.

У виробничих приміщеннях із значним надходженням тепла для визначення енергетичної освітленості, що створюється за рахунок нагрітих поверхонь обладнання, опалювальних та освітлювальних приладів, сонячного випромінювання, що проникає крізь віконні прорізи, застосовують прилади радіометри, спектрорадіометри та інспекторські дозиметри.

Усунути джерело тепловиділення можна зміною технологічного процесу, наприклад заміною пічного обігріву на електричний, заміною розмірів тепло випромінюючих поверхонь та ін.

Контролювати надмірне радіаційне та конвективне тепло, що поступає від нагрітих поверхонь обладнання, можна за рахунок теплоізоляції цих поверхонь.

В приміщеннях, де є небезпека ураження людини електричним струмом і температура повітря досягає 30 ⁰С і вище (приміщення особливо небезпечні і підвищеної небезпеки по класифікації Правил будови електроустановок – ПБЕ), температура на поверхні теплоізоляції контролюється, щоб не допустити її вище 45 ⁰С.

З точки зору техніки безпеки, щоб уникнути опіків людини, температура гарячих поверхонь у виробничій зоні дії працюючих не повинна перевищувати 45 ⁰С.

Захист від прямої дії теплового випромінювання здійснюється екрануванням – встановленням термічного опору на шляху теплового потоку. Екрани досить різноманітні. За принципом дії бувають поглинаючими і відбиваючими променеве тепло. Можуть бути стаціонарними і пересувними. Захищають людину не тільки від теплових променів, а й оберігають від дії іскор і розжарених та гарячих бризок, виплесків рідини і викидів шлаків та окалини.

Для зменшення вологості повітря у виробничих приміщеннях потрібно уникати технологічних процесів, де є відкриті поверхні рідини, з яких вона випаровується. Технологічне обладнання повинно бути герметизоване, а для видалення пари – обладнане витяжками. Як засіб видалення вологи із повітря використовують вентиляційні системи, а в побутових приміщеннях – ще й провітрювання. В приміщеннях, де діють оптимальні норми мікроклімату, слід встановлювати кондиціонери повітря.

На виробництві при виконанні робіт в зоні підвищеної температури повітря або в гарячих реактивних зонах обладнання користуються засобами індивідуального захисту – термозахисним одягом, ізолюючими апаратами органів дихання, спеціальними рукавичками та ін .

Запиленість повітря вимірюють гравіметричним (ваговим), розрахунковим (мікроскопічним), фотометричним та деякими іншими методами.

Видалити пил з повітря можна аспіраційним (просмоктування повітря через фільтр), седиментаційним (природне осідання пилу на скляні пластинки або банки з подальшим підрахунком маси пилу, що осів на 1 кв. м поверхні за допомогою електроосадження. Створюється електричне поле великої напруги, в якому пилові частки електризуються і притягуються до електродів).

Для відокремлення пилу від повітря в Україні застосовують фільтри АФА (аналітичний фільтр аерозольний).

В побутових приміщеннях, як і у виробничих, для боротьби з пилом потрібно здійснювати часте вологе прибирання, провітрювання, тобто дотримуватись чистоти в приміщеннях.

Запитання для самоконтролю:

1. Що таке оптимальний мікроклімат і допустимі мікрокліматичні умови?

2. Назвіть параметри метеорологічних умов.

3. Назвіть види освітлення.

4. На які види поділяється природне освітлення? Розкажіть про кожен вид цього освітлення.

5. Які Ви знаєте види штучного освітлення? Розкажіть про кожен вид.

6. Охарактеризуйте аварійне, евакуаційне та охоронне освітлення.

7. Назвіть джерела освітлення. Розкажіть про переваги і недоліки ламп розжарювання.

8. Що Ви знаєте про газорозрядні лампи?

9. Методи контролю повітряного середовища.

10. Які Ви знаєте засоби контролю повітряного середовища? Розкажіть про них.

Рекомендована література:

1. Закон України «Про охорону праці».

2. Санітарні норми і правила (Сніп).

2. Закон України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення».

3. Желібо Є.П., Завірюха Н.М., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти України І-ІV рівнів акредитації – Київ: «Каравела», 2002. Львів «Новий Світ -2000»

4. Яким Р.С. Безпека життєдіяльності людини. Видавництво «Бескид Біт», 2005.

5. Гандзюк М.П., Желібо Є.П., Халімовський М.О. Основи охорони праці - Підручник для студентів вищих навчальних закладів – Львів «Новий Світ -2000» Київ: «Каравела»

6. В.П. Кучерявий, Ю.Є. Павлюк, А.Д. Кузик, С.В. Кучерявий «Охорона праці». Навч. посібник за ред. В. Кучерявого. – Львів. Видавництво «Оріана-Нова. 2007.