2. Психологічні властивості людини

Визначають дві найхарактерніші складові людини: організм і психіку.

Психіка – це властивість нервової системи.

Нервова система – це сукупність структур в організмі, яка об’єднує діяльність усіх органів і систем і забезпечує функціонування організму як єдиного цілого в його постійній взаємодії із зовнішнім середовищем.

Функції нервової системи :

- сприймає зовнішнє і внутрішнє подразнення;

- аналізує, відбирає і перетворює сприйняту інформацію;

- координує функції організму.

Розрізняють центральну і вегетативну нервові системи.

Центральна нервова система керує відносинами людини із зовнішнім світом. Це спинний мозок, великі півкулі головного мозку, які зв’язані з проміжним мозком, середній мозок, задній мозок, довгастий мозок, мозочок.

Якщо людина відчуває радість, роздратування чи інші стани, значить на мозок людини весь час діють різні подразники. Виникнення несподіваних і напружених ситуацій призводить до порушення рівноваги між організмом і навколишнім середовищем, наступає неспецифічна реакція організму – стрес.

Вегетативна нервова система керує діяльністю внутрішніх органів і пов’язана з центральною системою.

Великої шкоди нервовій системі завдають вживання алкоголю і куріння.

Фізичні якості сучасної людини, порівнюючи із людиною 20-30 тисяч років тому, зовні майже не змінилися, деякі з них погіршилися: знизилась гострота зору і слуху, не стало колишньої сили, витривалості. Але людина суттєво підвищила свій розвиток від кам’яної сокири до польоту в космос. Еволюційний розвиток людини відбувся в основному у психіці.

Розвиток психіки – це результат еволюції нервової системи: під впливом навколишнього середовища ускладнюється нервова система.

Психіка – це здатність мозку відображати об’єктивну дійсність у формі відчуття, уявлень, думок та інших суб’єктивних образів об’єктивного світу.

Психіка людини проявляється у таких видах: психічні явища, психічні процеси, психічні стани, психічні властивості.

Психічні процеси – це короткочасні процеси отримання, переробки інформації та обміну нею (відчуття, сприйняття, пам’ять, мислення, емоції, воля і ін.).

Психічні стани відображають порівняно тривалі душевні переживання, що впливають на життєдіяльність людини (настрій, депресія, стрес).

Психічні властивості – це сталі душевні якості. що утворюються у процесі життєдіяльності людини і характеризують її здатність відповідати на певні дії адекватними психічними діями (темперамент, досвід, характер, здібності, інтелект тощо).

Психіка людини тісно пов’язана з безпекою її життєдіяльності. У 70% нещасних випадків їх винуватцем є людина, тобто «людський фактор». Але люди, як і інші живі істоти, мають інстинкт самозахисту. Чи він не спрацьовує, коли людина сама собі завдає шкоди? Річ у тім, що на людину діють різні фактори: внутрішні (емоції, недостатній досвід і знання) і зовнішні.

Людина, на відміну від інших живих істот, має дві сигнальні системи:

1) реакція на подразнення органів чуття (дотик, нюх, смак, зір, слух);

2) реакція на слова, словосполучення, які вона чує, бачить або промовляє.

За допомогою слова передаються сигнали про подразники, слово може бути подразником. Знаємо, що слово може вилікувати, врятувати; але може і знищити, вбити, викликавши стреси, розлади нервової системи.

Типи поведінки людини: інстинкт, навички, свідома поведінка, - визначають рівні розвитку нервової системи.

Інстинктивна поведінка – це дії, вчинки, які успадковуються людиною. На цьому рівні концентрується вся інформація, нагромаджена у ході еволюції людства. Відомі дії та вчинки інстинктивної поведінки ті, які пов’язані із самозбереженням, продовженням роду.

Поведінка за навичками – це дії, які склалися і застосовуються у навчанні до автоматизму або шляхом спроб і помилок чи шляхом тренувань. Внаслідок цього людина виробляє навички, у неї формуються звички і під контролем свідомості (тренування) і без нього (спроби і помилки).

Свідома поведінка – найвищий рівень психічного відображення дійсності та взаємодії людини з навколишнім світом. що характеризує її духовну активність у конкретних історичних умовах.

Розрізняють свідомість конкретної людини і її самосвідомість. Свідомість – це знання конкретної людини про світ, а самосвідомість – це знання людини про саму себе, свої реальні та потенційні можливості. Коли сам себе не розумієш, значить – треба розвивати самосвідомість, розібратися, що ти можеш і чого не можеш. Вершиною розвитку особистості є самосвідомість, самопізнання, самоконтроль і самовдосконалення.

На свідому поведінку можуть впливати інстинкти і навички. Але свідома поведінка може керувати і навичками, і гальмувати інстинкти. Тобто, якщо ваш інстинкт до чогось вас підштовхує, але самосвідомість говорить, що цього не слід робити, або для самозбереження, або через етику, мораль, то ви себе стримуєте, докладаючи зусиль.

Отже, поведінка, дії, вчинки людини є похідними від її психіки.

Людина має безліч властивостей.

Властивості людини – це все те, що:

- зумовлює її відмінність від інших (стать, темперамент, риси);

- виявляється у взаємодіях з іншими суб’єктами або предметами навколишнього середовища (особливості поведінки, спілкування, поведінка в конфліктних ситуаціях).

Властивості людини класифікують за трьома основними ознаками:

1) атрибути – це невід’ємні властивості, без яких людину не можна уявити і без яких вона не може існувати (стать, вік, темперамент, здоров’я, мова. спрямованість);

2) риси – це стійкі властивості, які проявляються постійно, (їх дуже багато: розум, наполегливість, сміливість, ніжність, самостійність тощо);

3) якості – це ті властивості, які мають різний ступінь вияву залежно від умов, ситуації (здібності, сприйняття, пам’ять, мислення тощо).

Стать – це сукупність анатомо-фізіологічних ознак організму, яка забезпечує продовження роду і дає змогу розрізнити у більшості організмів жіночі і чоловічі особливості. Відмінності статей: генетичні, морфологічні, фізіологічні, психологічні.

Багато вчених проводили і проводять дослідження в області статі людини. Доведено, що мужчини і жінки відрізняються одне від одного не тільки зовнішньо, але й своїм внутрішнім світом. Вони інакше мислять, інакше поводяться, інакше бачать і сприймають навколишній світ. Жінки критикують мужчин за те, що вони нечутливі, неуважні, не вміють слухати, не проявляють тепла, недостатньо люблять, в ліжку займаються сексом, а не любов’ю і залишають піднятою кришку унітазу. Мужчини критикують жінок за те, що вони погано керують машиною, не вміють розібратися в дорожній карті і намагаються прочитати її в перевернутому вигляді, за відсутність почуття скерування, за балакучість і невміння відділити головне від другорядного в розповіді і за постійно опущену кришку унітазу. Мужчина ніколи не може розшукати свою річ, але постійно ставить комп’ютерні диски в алфавітному порядку. Жінка завжди розшукає загублені ключі від машини, але рідко знайде найкоротшу дорогу до пункту призначення. Мужчини думають, що належать до статі, яка відрізняється надзвичайно здоровим глуздом. Жінки ж знають, що саме вони мають найбільш здоровий глузд.

Мужчини захоплюються тим, як жінка, тільки-но увійшовши в кімнату, може відразу ж охарактеризувати кожного з присутніх; жінки просто не можуть повірити. що мужчина може бути настільки неспостережливим, яким «притворяється». Мужчини дивуються, як може жінка не помітити мигаючого на приборній панелі машини червоного сигналу тривоги, але моментально знаходить брудну шкарпетку, яка валяється в темному кутку на віддалі 50 м від неї. Жінок дивує той факт, що мужчина, здатний загнати машину у вузьку щілину, але, дивлячись в дзеркало заднього ходу, не може розшукати двері з табличкою «М» у просторому залі. Якщо жінка заблудилася, вона зупинить машину і попросить показати дорогу. З точки зору мужчини – це прояв слабкості. Він годинами буде кружляти по місту, бурмочучи про себе: «Я знайду туди новий маршрут» або «Схоже, десь тут».

Все це зумовлено тим, що у жінок більш розвинута і активна ліва півкуля мозку, а у мужчин – права. Відомо, що ліва і права частини мозку відповідають за різні дії. Жінки мають кращу пам’ять, лінгвістичні функції, аналітичні здібності. Жінка завжди була берегинею роду, повинна була народжувати дітей. Для цього мусила обов’язково вижити, щоб продовжувався рід людський. Тому вона орієнтована на збереження вже існуючих ознак, тому психічна стійкість жінок більша, жінка витриваліша, живучіша, легко пристосовується до зовнішнього світу. Але жінка з початку свого існування берегла сімейне вогнище, сиділа дома, а чоловік – полював, мандрував лісами, полями, шукав здобич, забезпечував родину. Тому чоловіки легко орієнтуються на місцевості, добре керують автомобілем, краще орієнтуються в просторі, переважно володіють творчими здібностями, але серед них частіше трапляються не лише талановиті, а й психічно хворі особи. У чоловіків значно менші здібності до виживання у несприятливих умовах, вони агресивніші.

Міжпівкульні зв’язки у жінок численніші, тому вони краще синтезують інформацію обох півкуль і жіночу інтуїцію називають феноменальною. Жінка - як радарний детектор. Те, що називають жіночою інтуїцією, насправді загострена здатність помічати найдрібніші деталі і зміни у зовнішності і поведінці оточуючих. Ця здатність протягом усієї історії дивувала мужчин, які були поряд, і їх обов’язково ловили «на гарячому». Один із мужчин повідомив, що зір його дружини стає дуже гострим, коли йому треба щось сховати, але якщо потрібно загнати машину в гараж заднім ходом, то вона чомусь стає близорукою. Оцінка віддалі між бампером машини і стінкою гаража в процесі руху відноситься до області просторової орієнтації, якою завідує фронтальна частина правої півкулі мозку. Просторова орієнтація у більшості жінок розвинута слабо.

Ось приклад. Коли вечірка була в розпалі, жінка, не ворушачи губами, сказала чоловікові: «Поглянь на ту пару, що стоїть біля вікна». Чоловік почав повертати голову, та жінка засичала, щоб не витріщався так, це непристойно. Вона не могла зрозуміти. чому чоловікові потрібно було так відкрито обертатися, а йому не вірилось, що жінка може бачити інших людей в кімнаті, не дивлячись на них. Це тому, що сенсорне сприйняття жінки і мужчини різне. Мужчина і жінка бачать неоднаково. Око є продовженням мозку, розміщене на поверхні голови. Око має фоторецептори – це 30 млн. клітин у вигляді палички кожна. Вони забезпечують чорно-біле зображення. Існують також 7 млн. конічних клітин, які сприймають кольорову гамму. Джерелом конічних клітин є Х-хромосома. У жінки дві Х-хромосоми, тому вона має більшу кількість конічних клітин, ніж мужчина. Ця відмінність має значення в кількості деталей, які використовуються при описуванні кольорової гамми. Мужчини зазвичай говорять про базові елементи спектру: про червоний, синій, зелений кольори. Жінки, переважно, використовують такі терміни, як кольори слонової кості, морської хвилі, рожево-ліловий, яблучно-зелений. Людські очі мають помітні білки, яких не мають інші примати, і це дозволяє їм слідкувати за рухом очей і напрямком погляду, що дуже важливо при спілкуванні «віч на віч». У оці жінки більше білка, ніж у мужчини, оскільки близьке «віч на віч» спілкування є невід’ємною частиною зв’язків між жінками, а більша площа білка очей розширює можливість як при відправленні, так і при сприйнятті сигналу. При більшій площі білка легше зрозуміти, на чому затримався погляд. Такого роду обмін інформацією за допомогою поглядів несуттєвий для більшості інших приматів, і тому у них білок або скритий, або видно дуже малу його площу. Як основний засіб спілкування вони використовують неусвідомлену жестикуляцію і міміку.

Кажуть, в жінки ніби очі на потилиці. Вона не тільки має більше конічних клітин в оболонці ока, а й ширший периферійний зір, ніж мужчина. В неї, як у берегині вогнища, закладена в мозок програма, що дозволяє чітко бачити сектор щонайменше в 45 градусів з кожної сторони голови, тобто вправо-вліво, а також вгору і вниз. Ефективний периферійний зір багатьох жінок досягає повних 180 град. Очі мужчини більші, ніж у жінки, і його мозок забезпечує йому «тунельне» бачення, що означає здатність бачити чітко і ясно прямо перед собою, але на велику віддаль, тобто його очі схожі до бінокля. Мужчині як мисливцю необхідно спіймати оком ціль і не випускати її з поля зору, причому на досить далекій віддалі. Його зір еволюціонував до майже обмеженого бачення, оскільки нічого не повинно було відволікати його від цілі. Одночасно жінка повинна була володіти широким полем зору, щоб, наприклад, негайно побачити змію, що проникла в житло. Ось чому сучасний мужчина легко відшукає віддалений пивбар, розміщений десь-там, але не може відшукати річ у шафі, або холодильнику.

При переході вулиці нещасні випадки в більшості трапляються з хлопчиками. Вони більш схильні ризикнути при переході, ніж дівчатка, що разом із вужчим полем їх периферійного обзору призводить до підвищеного травматизму.

Крім цього жінка моментально розуміє, що інша жінка стривожена або ображена; мужчині для усвідомлення цього потрібні солідні фізичні докази: потік сліз, биття посуду або ляпас. Без цього він ніяк не здогадається про те, що діється. Пов’язано це з тим, що наподобі більшості жіночих екземплярів ссавців, жінка озброєна чутливим сприйняттям з набагато тоншою настройкою, ніж у мужчин.

Берегиня вогнища, що забезпечує виживання сім”ї, не може бути іншою. Вона повинна помічати незначні зміни в поведінці своїх дітей, які можуть сигналізувати про біль, голод, поранення, агресію або депресію. Мужчини - здобувальники, ніколи не затримувались в печері настільки довго, щоб навчитися безсловесної сигналізації або альтернативним способом міжособового спілкування. Нейропсихолог професор Рубен Гур із університету штату Пенсильтванія провів дослідження за допомогою сканування мозку. Він встановив, що у відпочиваючого мужчини активність падає найменше на 70%. Сканування мозку жінки в тому ж стані відпочинку показало тільки 10-% падіння активності, що підтверджує важливі обставини: жінка безперервно отримує і аналізує інформацію, що поступає з навколишнього середовища. Жінка знає, хто дружить з її дитиною, про її надії, мрії, романи, скриті страхи, здогадується, про що вона думає, що відчуває і які каверзи задумує. Мужчина смутно усвідомлює, що в будинку крім нього є ще якісь невеликі чоловічки.

Жінки можуть одночасно робити багато робіт: розмовляти по телефону, перевіряти уроки в дітей, варити їсти, давати вказівки чоловікові і т.д. Як приклад можна взяти роботу секретаря. Часто одночасно приходиться відповідати на телефонні дзвінки, реєструвати документи, відповідати відвідувачам або співробітникам, вручати документи за призначенням під особистий підпис і т.д. Навіть, розмовляючи між собою, жінки одночасно порушують декілька тем і прекрасно розуміють одна одну, перескакуючи з теми на тему і повертаючись знову до попередньої. Чоловік не може ані слухати ані розуміти, що йому говорить жінка, якщо він зайнятий якоюсь однією справою. Від чоловіків не треба цього вимагати, бо вони просто неспроможні робити одночасно декілька робіт. За всю історію існування людства тільки Юлій Цезар робив одночасно декілька справ, і його прославляють у віках Жінки ж роблять безліч справ одночасно щоденно і ні в кого це не викликає захоплення чи здивування.

З наведених вище причин бувають часті розлучення, сварки між подружжям. Чоловіки часто вважають слова і дії жінок абсурдними. Знаючи це, жінка, будучи гнучкішою в поведінці, мусить підтримувати рівновагу у сімейному житті і не старатися тупо переробити чоловіка на свій лад. Адже чоловіки «негнучкі» в поведінці. Існує народний вислів: «Якщо сильно гнути, можна і зламати». Жінка буде витрачати значно менше нервів, якщо зрозуміє проблеми мужчини, пов’язані з його особливостями. А для мужчини буде менше причин нервувати, якщо після слів, наприклад, «ця річ в шафі» він повірить їй і продовжить пошуки.

З наведеного вище видно, що мужчини і жінки відрізняються одні від одних. Американські вчені Аллан і Барбара Піз у своїй праці «Мова взаємостосунків (Мужчина і жінка)» чітко показують, що мужчини і жінки не гірші і не кращі – вони різні., що вчені, антропологи і соціобіологи знають це давним-давно, але їм відомо також, що тільки-но вони проголосять це відкрито, вони стануть ізгоями. В сучасному суспільстві склалось переконання, що потенційні можливості мужчини і жінки однакові, вони в однаковому ступені талановиті і можуть здобути будь-яку професію. І визріло це переконання якраз тоді, коли наука – яка іронія! – зібрала достатньо доказів, що мужчини і жінки різко відрізняються одне від одного. Чим нам загрожує така ситуація?

Хто народився до 1960 року, той виріс у сім”ї, де основою поведінки батьків по відношенню одне до одного були стародавні правила, які забезпечували виживання мужчин і жінок. Батьки копіювали поведінку, яку спостерігали у своїх батьків, запозичену в свою чергу у їхніх батьків і так далі до печерних прародичів з їх чітким розподілом життєвих ролей. В сучасному світі правила повністю змінилися і ваші батьки не знають, як вам допомогти. Рівень юридично оформлених розлучень серед новостворених сімей досяг 50%, а якщо взяти до уваги фактичний розпад пар, то ця цифра перевищила 70%. Нам необхідно усвідомити нові правила поведінки, щоб стати емоційно врівноваженими у двадцять першому столітті. Тільки усвідомивши наші особливості, ми зможемо укріпити нашу колективну силу.

Вік – поняття, яке характеризує період (тривалість) життя людини, а також стадії її життя. Відлік віку ведеться від народження до фізичної смерті. Можна виділити чотири підвиди віку: хронологічний, біологічний, соціальний і психологічний.

Психологічний вік показує, як людина сама оцінює свій вік у внутрішньому світі. Молоді люди ( від 20 до 40 років) оцінюють себе старшими, а старші (після 40 р.) – молодшими. Чим старші, тим більше «молодшають», тільки біологічний вік нагадує про справжні роки. Часто можна почути таке: «Ще молодий, міг би ще жити», а людині вже 60-70 років.

Головна особливість психологічного віку – це взаємний вплив минулого, сьогодення та майбутнього на сприйняття сучасного. Якщо людина весь час буде думати про минуле, жалкувати, що зробила саме так, а не інакше, що життя тоді у неї було б іншим, якби вона обрала інший шлях, то це призведе до деформації поведінки у сьогоденні. Якщо людина буде мріяти тільки про майбутнє, то це може знизити її відповідальність у сьогоденні і призвести до поганих наслідків.

Вікова психологія визначає, що дорослою людина стає після 25 років.

Існує:

- рання зрілість (25-35 років);

- середня зрілість (35-45 р.);

- пізня зрілість (45-60 р.);

- в 50-60 років спостерігається висока продуктивність, наявність другого піку творчості;

- похилий вік (60-70 р.);

- старість (70-90 р.);

- довгожитель (після 90 р.).

Мова властива тільки людині, тобто людина є єдиною істотою на планеті Земля, яка володіє мовою. Кожен народ, кожна нація має свою мову. Роль рідної мови в житті людини величезна. Мова — це душа народу. Питання мови в Україні складне. Навколо мови постійно відбувається боротьба протягом багатьох століть, адже кожен народ береже свою мову. Якби національна мова не мала великого значення у суспільстві, Росія протягом століть не русифіковувала б українців, не вивозила б в Сибір, не знищувала б голодомором.

У 1995 році в Україні побував китайський філософ і мудрець Ці Он. Він вивчав історію і культуру нашого народу. Покидаючи Київ, залишив для українців своєрідний маніфест, духовну настанову, план дій. Цитую в перекладі за тодішньою публікацією в "Интересной газете":

" Українці,! Космос послав вам грізне попередження - Чорнобиль, але ви так нічого і не зрозуміли. Як і століття тому, ви продовжуєте мавпувати й шукати істину в чужих землях; ви, знайшовши рятівну незалежність, продовжуєте перебувати в духовному рабстві.

І якщо три століття тому умами вашої інтелектуальної еліти володіла Варшава, то сьогодні її погляди звернені на Москву чи ще далі - за океан, на Нью-Йорк ...

Як і раніше, ви люто нехтуєте і знищуєте все рідне і материнське: мову, культуру, звичаї і звички. А ВАША Ж МОВА - ЦЕ ЧАРІВНИЙ КЛЮЧ ДО ВІЧНОСТІ, своєрідний звуковий пароль "Сезам", за допомогою якого ви зможете відкрити потайні двері Всесвіту.

Невже ви досі не звернули увагу на те, що підкорені кимось народи, що користуються в побуті нерідними мовами, складають країни так званого третього світу - Африканський континент, Латинська Америка.

Якщо сон розуму триватиме - вас чекає сумна доля - тих, що відреклися від Великого Материнського Начала - спочатку духовна, а потім повільна, тягуча віками, фізична смерть.

Вихід один - нарешті припинити займатися самогубством. Ви, українці, повинні нарешті подолати згубну для вас тягу Московської цивілізації і вийти на власну орбіту з центром тяжіння в Києві... Не сподівайтеся на добробут і процвітання вашої країни до тих пір, поки в Полтаві і Харкові, Черкасах і Запоріжжі звучить неукраїнська мова ... "

Що ж, краще не скажеш. Залишається тільки дивуватися, як людина "зі сторони" дала такий точний аналіз нашої дійсності. Коли ж у нас з'явиться своя мудрість?

«Тож чому кожній успішній нації і кожній нормальній людині зокрема дано так свято берегти свою мову - на рівні свідомості і підсвідомості, на рівні особистої та колективної моралі, на рівні звичаєвого і державного права, на інстинктивно - рефлекторному рівні, тощо? Які причини?.» ( [6] ст.58 ). Для відповіді на це запитання насамперед розглянемо функції мови. Це:

1) комунікативна (мова як засіб спілкування);

2) гносеологічна ( пізнавальна) ;

3) експресивна (енергетично-почуттєво-емоційна);

4) творча, зокрема мислетворча;

5) номінативна (називна);

6) ідентифікаційна;

7) культурогенеративна;

8) естетична.

Доведено, що у названих функціях мови втілені найважливіші психоемоційні, когнітивні (пов’язані із свідомістю) механізми розвитку людини та нації. Із сказаного вище пам’ятаємо, що мова основна ознака – атрибут психологічних властивостей людини, іншими словами – мова тісно пов’язана із психікою людини.

Для кращого розуміння цього питання розглянемо психіку людини, яка оперує не своєю національною мовою. Наприклад, якщо б вірменин вирішив, що йому «удобнєє» користуватися в’єтнамською мовою і почав на своїй землі вєтнамізувати своїх дітей. Тут розглянемо декілька функцій мови.

1. Розглядаючи комунікативну функцію мови, звернемо увагу на словесний запас середньостатичного російськомовного українця (вірменина, узбека) порівнюючи з рідномовним росіянином, українцем (вірменином, узбеком). Дослідження показали, що словесний запас російськомовного росіянина і україномовного українця приблизно однаковий, а російськомовного українця у порівнянні з ними у кращому разі сягає 75% ( [6] ст..62). І це зрозуміло, адже російськомовний українець свою російську мову змушений «перекодовувати» з рідної української, навіть якщо він впевнений у своїй абсолютній російськомовності.

2. Чи може чужа мова виконувати пізнавальну функцію? Звичайно, ні, бо щоб пізнати нове, потрібно спиратися на вже пізнане, а це пізнане обов’язково спирається на звичаї і традиції народу. Доктор Л.Пархонюк, дослідивши це питання, довела, що використання нерідної національної мови впливає негативно в пізнавальному, а найбільше в морально-етичному плані на народ і на особистість зокрема.

3. Чужа мова не може повністю виконувати і енергетично-почуттєво-емоційну функцію, «бо національний характер, біоенергетика, темперамент, психоемоційний спектр є унікальними для кожного народу» ( ст..59 ) і втілені тільки в його мові. Яскравим прикладом є діяльність багатьох письменників і поетів, яких називають російськими, бо вони творили російською мовою, зокрема, М. Гоголь. Цей талановитий письменник російською мовою писав про запорожців, Дніпро і інші речі, пов’язані з Україною, він писав про любиму Русь, вважаючи її Росією. Його єство роздирали протиріччя через нерозуміння того факту, що душа його була українською.

4. Розглядаючи творчу і культурогенеративну функції мови, згадаємо видатного мовознавця О.Потебеню, який в своїй праці «Мова і народність» довів, що мова творить думку, а також мова творить культуру народу. Якщо мова, якою розмовляє і творить людина, є її рідною мовою, така людина черпає в ній сили, вона є повноцінною творчою особистістю. Найкращі композитори, письменники та інші творчі особистості – це люди, сформовані в рідномовному середовищі.

5. Ідентифікаційна функція розкривається згідно з висловом Г.Сковороди: «Кожен повинен пізнати свій народ і в народі пізнати себе. Якщо ти українець, будь ним... Ти француз? Будь французом. Татарин? Татарствуй! Все добре на своєю місці і своєю мірою. І все прекрасне, що чисте, природне ¸ тобто непідробне». Втрачаючи мову свого народу, людина втрачає свій народ, а народ втрачає цю людину. «Втрата ріднонаціпнальної мови – суть денаціоналізаці...» ( [6] ст..60 )« Нації не вмирають від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову» (Л.Булаховський). Денаціоналізована людина втрачає зовсім або значно послаблює національну свідомість і гідність, а також пов'язаний з ними патріотизм. ([6] ст. 60) .Як приклад багато російськомовних українців не є патріотами України. Вони вболівають за Росію. «Втрачаючи національну гідність, така людина позбавляє основи гідність особисту, дестабілізуючи її, роблячи більш вразливою до негативу». ( [6] ст.. 61).

Для прикладу. На майдані у листопаді-лютому 2014 р. українці показали свою національну гідність. Це було потужним посилом для суспільства. В результаті навіть ті, хто в житті не послуговувався українською мовою. стали розмовляти українською, тому що вони відчули - розмовляти українською - престижно, це – мова борців, мова героїв.

Зрозуміло, що в денаціоналізованих людей одночасно відчутні і моральні цінності і моральні табу. Не дивно, що Україна з її російськомовними українцями займає перші місця із захворювань на СНіД, з наркоманії, бандитизму і т .д. , тому що єдиний «смисл жизні» - красти, споживати, «ловити кайф», збагачуватися. «Великий О.Потебеня сто років тому передбачив причини і наслідки наших проблем, дослідивши, що денаціоналізація «зводиться до поганого виховання, до моральної недуги: на неповне використання наявних засобів сприймання, засвоєння чи ослаблення енергії думки, на гидоту запустіння на місці витіснених, але нічим не замінених форм свідомості, на ослаблення зв’язку підростаючих поколінь з дорослими, що замінюються лише кволим зв’язком із чужими, на дезорганізацію суспільства, аморальність, спідлення» ([6] ст. 61). Згадаймо, якими залишили за собою Маріїнський пар Києва антимайданівці і це тільки один приклад, що свідчить про втрату культури поведінки людей, прагнення до нищення створеного іншими.

6. Естетична функція. Виникає запитання, чи є російська або будь-яка інша мова конкретної особи з домішками, інтонаціями, акцентом і т.д. української чи будь-якої іншої такою ж естетично цілісною російською мовою? У відповідь на це запитання А.П. Мовчан чітко сказав: «Слово творить світ, спотворене слово спотворює його» ([6] ст.. 61) І це чи відчуваємо на вулицях Донецька, Кривого рогу і інших міст та сіл. Та тут є важлива проблема, що дуже ревно і непродумано борючись за мову, приносимо шкоду саме тим, що люди, які може б і заговорили українською, бояться, що вони не зможуть розмовляти правильно і вирішують краще «нє ковєркать» мову.

7. Номінативна (називна) функція мови. «Кожен народ називає, позначає предмет чи явище так. як він його відчуває, сприймає.» «Різні мови – це не різні позначення одного й того самого предмета, в різні бачення його», - писав ще В. фон Гумбольтд. ([6] ст..62). Тому українське «дружина» - це не зовсім російське «жена», наше «ліжко» - не зовсім те, що російська «кровать» і т.д.

Часто слово позначає подію або цілу історичну епоху народу. В мові кожного народу відображені властиві лише йому особливості культурно-історичної долі, світобачення, світовідчуття, світосприйняття і світотворення. Для прикладу. Деякі люди середнього покоління говорять саме так, як говорили їхні батьки і не погоджуються змінювати слова, кажучи, що так говорив батько чи мати. Тут проявляється не якась незрозуміла впертість, а саме на підсвідомому рівні вони зберігають генетично закодоване світобачення, що проявляється в конкретних словах. Це має свій сенс. адже з нашої мови зникає цілий ряд слів, через те, що молоде покоління їх не вживає і уже не знає.

«Мова – явище космічне ( див. працю П.Мовчана). Але вона - явище іще й генетичне.

Генофонд кожного народу формувався одночасно з особливостями його питомої ментальності. темпераменту. вищої нервової діяльності. І – мови. Ці особливості закладалися в генах, а психоемоційно, біоенергетично втілювалися в мові та визначалися в тому числі й унікальними для даного ареалу хімічними, фізичними властивостями довкілля. Особливо – характером взаємодії космічної енергії з рельєфом даної місцевості. знову ж таки. неповторним для кожного етносу ...» ([6] ст..63)

Ян Парандовський, видатний гуманіст, дослідив, що дитина починає розуміти і говорити так рано тому, що успадковує від батьків та попередніх поколінь цю здатність. Тому, якщо людина не розмовляє рідною мовою, вона втрачає сама, втрачають її нащадки «багатовікові надбання рідного народу: історію, культуру, звичаї, генетичну інформацію». Тому вона мусить починати все спочатку, бо не може реалізувати цілком свої природні здібності, стає неповноцінною ([6] ст..63)

Висновок.

«Втрата рідної національної мови, денаціоналізація (чито русифікація, чи американізація тощо) є передумовою і механізмом деградації людини і народу». Ця втрата суперечить самій природі людини і закономірностям її розвитку. Базова функціональна сфера людини – це мова. Якщо вона виконує усі належні їй функції, людина і нація – повністю функціональні. І цією базовою мовою може бути тільки національна мова. «В іншому випадку, така людина і нація самі собі створюють штучні перепони до прогресу і ніколи не реалізують себе повністю.» ([6] ст..63).

Саме тому протягом століть Росія веде русифікацію українців, створюючи протиборство іншої ідентичності. Останні десятиліття влада України, догоджаючи тим, хто піднімає питання двомовності, з подачі Російських можновладців, прирікає суспільство на розкол, який загрожує розпадом держави. «Насаджуючи» іншому народу свою мову, легко завоювати без пострілів цей народ і його державу. Адже мова – це дух народу, душа народу, його генетичний код. А там, де розквітає національна мова, - нація є успішною.

Заяви керівників Росії щодо захисту російськомовного населення не нові і у 2014 році лунають не вперше протягом століть. Їх судження зводяться до формули: російськомовний – значить росіянин (ідентифікаційна функція мови). Отже, де більшість населення російськомовне, там і Росія. Тому фактор мови в політиці – важливий фактор. Мова – важливий державотворчий фактор. Найточніше це висловили ще древні римляни: «чия мова – того і влада»..

Отже, відберіть у народу все – і він усе може повернути; але відберіть мову – і він ніколи вже більш не створить її; вимерла мова в устах народу – вимер і народ.

Темперамент – це риса, яка визначає нашу індивідуальність.

Типи темпераменту: сангвінік, холерик, флегматик, меланхолік.

Але практично не існує людини тільки з одним типом темпераменту, в людях поєднуються декілька типів темпераменту, тільки один з них виражений найбільше.

На базі темпераменту в людини формуються її риси і багато в чому –життя.

Інтелект (глузд, розум, розсудливість) – це мислительні здібності людини.

Відповідальність – це поняття, яке відбиває об’єктивний, конкретно-історичний характер взаємин між особистістю, колективом, суспільством з погляду свідомого здійснення висунутих взаємних вимог. Відповідальність визначає ставлення людини до обов’язку і до наслідків своєї поведінки.

Для осіб чоловічої статі характерними є такі риси: суворість, реалістичність, наполегливість, відповідальність, точність, базова готовність до зростання змін, високий самоконтроль поведінки, формальність у контактах. Для жіночої статі – сердечність, гнучкість, низький самоконтроль поведінки, інтерес до участі в суспільних справах, низький рівень самостійності. доброта.

Можна почути, як чоловік вимагає від дружини чітко і ясно формулювати запитання і відповіді, та жінка хоче пояснити все досконало. Такі риси притаманні більшості жінок і мужчин. Та буває, що жінки є суворими і мають чоловічі риси. Про таких говорять, що вони мужоподібні. А чоловіки інколи є душевними і м’якими, не можуть накричати на іншого, образити. Про таких говорять, що вони «мямля», «ні риба, ні м’ясо».

Характер – це сталі риси особистості, що формуються і проявляються в її діяльності і спілкуванні та зумовлюють типові для неї способи поведінки. Характер є сукупністю певних рис особистості.

Класифікація характеру за ставленням до певних аспектів діяльності така:

- до праці: працелюбство, старанність, відповідальність, ініціативність, настійливість, схильність до творчості або протилежні: пасивність, безвідповідальність, лінощі;

- до інших людей, колективу: товариськість, чуйність, уважність, колективізм і замкненість, презирство, індивідуалізм;

- до самого себе: самоповага, гордість, самокритичність, самолюбство. самовпевненість, егоїзм;

- до речей: акуратність, бережливість, щедрість, неохайність, недбалість, скупість.

Якості людини – це ті її властивості, які виявляються по різному, залежно від умов, ситуації.

Розглянемо основні властивості людини, які впливають на життєдіяльність людини: здібності, емоційні та вольові якості.

Здібності – це психофізіологічні властивості людини, які реалізують функції відображення існуючого світу і регуляції поведінки: відчуття, сприйняття, пам’ять, увага, мислення, психомоторика (рухи, довільні реакції, дії, увага).

Природні можливості розвитку здібностей кожної людини – це задатки.

Відчуття – це основа знань людини про навколишній світ, це відображення властивостей предметів. що виникають у людини при безпосередній дії на її органи чуття.

Сприйняття – це відображення у свідомості людини предметів, як цілісних образів при їхній безпосередній дії на органи чуття.

Існує три види сприйняття за кількома ознаками:

- за провідним аналізатором (зорове. слухове, дотикове тощо);

- за формою існування матерії (простір, час, рух);

- за активністю (сприйняття мимоволі і навмисне).

Сприйняття має важливе значення для пам’яті.

Говорячи про людину і людство, ми завжди говоримо про такі поняття, як "пам'ять", "спогади". Людина завжди прагнула до розвитку, до прогресу, до нових знань, а пам'ять - це абсолютно необхідна умова для навчання і здобуття знань. Без пам'яті неможливо накопичення і збереження досвіду людини, його нормальне функціонування у суспільстві, тому так важливо вивчення механізмів пам'яті, особливо для таких областей як педагогіка та виховання. Психолог С. Л. Рубінштейн якось сказав: «Без пам'яті ми були б істотами на мить. Наше минуле було б мертвим для нашого майбутнього, а сьогодення ... безповоротно зникало б у минулому».

Пам’ять – це здатність людини фіксувати, зберігати і відтворювати інформацію, досвід (знання, навички, вміння, звички). Людська пам’ять утримує два види інформації: генетичну (видову) та набуту (прижиттєву).

«Пам'ять є комора розуму», - сказав Локк.

Перш за все, слід відзначити, що пам'ять, в тій чи іншій мірі, є у всіх живих істот. У організмів, що стоять на щаблях еволюційної драбини раніше людини, є тільки два види пам'яті: генетична і механічна.

Генетична пам'ять - зберігається в генотипі, передається у спадок і відтворюється в потомстві. Механічна пам'ять - накопичується протягом життя окремого організму і зникає разом з ним. Дані види пам'яті є у різних організмів на різних рівнях розвитку. Але людина складніший організм. Перш за все, у людини є мова, як сильний інструмент запам'ятовування; людина також володіє довільною, логічною та опосередкованою пам'яттю.

Генетична пам’ять виявляється безумовними рефлексами, передається спадково і зберігає інформацію, накопичену в процесі еволюції впродовж багатьох тисячоліть.

Розглядаючи генетичну пам'ять, як предмет дослідження генетичної психології, С. Д. Максименко наголошує, що це пам'ять біологічного виду. Вона забезпечує в межах біологічного простору (тіло живого організму) та біологічного часу (термін життєдіяльності організму) наслідування генетичних програм, інстинктів, безумовних рефлексів і біологічних образів, властивих певному виду живих організмів.

Генетична інформація кодується за допомогою нуклеїнових кислот (ДНК і РНК) і сукупно утворює генофонд— матеріальне уособлення генетичної пам'яті.

Та не варто розглядати генетичну пам'ять як дещо незмінне. Скажімо, під впливом радіації, агресивних хімічних сполук чи потужного електромагнітного впливу гени можуть деформуватися і продукувати чужорідні певному організмові генетичні програми. Йдеться в цьому випадку про такі небезпечні хвороби, як рак та ін. Внаслідок використання ядерної, електромагнітної, хімічної, біологічної та інших видів психотропної зброї пам'ять людини може деформуватися на всіх рівнях: генетичному, нейрофізіологічному і біохімічному.

Набута пам’ять (миттєва, короткочасна, проміжна і довготривала) виявляється через умовні рефлекси, зберігає інформацію, яку людина засвоює в процесі життя.

Відомі такі види набутої пам’яті: рухова, образна, емоційна і символічна (словесна та логічна).

Рухова пам’ять – це пам’ять на позу, положення тіла, професійні та спортивні навички, життєві звички.

Зорова та слухова пам’ять є образною пам’яттю, коли інформація сприймається і фіксується через відповідні органи чуття.

Емоційна пам’ять визначає відтворення певного чуттєвого стану при повторному впливі тієї ситуації, а якій цей емоційний стан виник уперше.

Символічна пам’ять поділяється на словесну і логічну.

Характерна риса словесної пам’яті, яка формується слідом за образною, - точність відтворення.

Логічна пам’ять виявляється у запам’ятовуванні лише смислу тексту.

Миттєва пам’ять – це форма збереження інформації впродовж незначної миті, інформацію не можна затримати в пам’яті, відтворити. Час збереження сліду інформації в миттєвій пам’яті – 10...60 сек.

Час збереження короткочасної пам’яті – декілька хвилин. До неї потрапляє частина миттєвої пам’яті.

В короткочасній пам’яті інформація перекодовується і потрапляє до проміжної пам’яті та зберігається там, поки не з’явиться можливість перевести її на довготривале утримання. Час збереження інформації у проміжній пам’яті становить години. Проміжна пам’ять очищається у сні.

Щоб пізнати таємниці навколишнього світу, потрібне мислення.

Мислення – це найвища форма відображення реальності та свідомої цілеспрямованої діяльності людини, направленої на опосередкування, абстрактне узагальнення явищ навколишнього світу, суті цих явищ і зв’язків між явищами. Найважливіше значення в процесі мислення мають слова, мова, аналізатори.

Вся розумова діяльність (судження, умовиводи, розуміння, формування понять) складається з розумових операцій: аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, абстракції і конкретизації.

Аналіз – це мислений поділ предмета, вища на складові частини, ознаки, властивості та виділення цих компонентів.

Синтез – мислене поєднання в єдине ціле окремих частин,ознак, властивостей предметів, явищ , понять.

Узагальнення – виділення на підставі порівняння головного, загального, особливого або часткового, що є характерним для певного явища, предмета, об’єкта.

Абстракція – це виділення суттєвих особливостей групи предметів, явищ, понять.

Конкретизація – це перехід від загального до часткового, зв’язок теорії з практикою, перехід до конкретної дійсності, до чуттєвого досвіду.

Увага – це спрямованість та зосередженість у свідомості н об’єктах або явищах, що сприяє підвищенню рівня сенсорної, інтелектуальної та рухової активності.

Емоційні якості людини

Емоції – це психічні процеси, які відображають особисту значущість та оцінку зовнішніх і внутрішніх ситуацій для життєдіяльності людини у формі переживання.

Емоції проявляються у таких станах: афекти, власне емоції, почуття, настрій і стрес.

Афект – це наслідок сильного потрясіння. Змінюється увага, знижується можливість переключення, забувається все, що відбувалося до події.

Власне емоції –це більш тривалі реакції, і ті, що виникають не тільки внаслідок поді, яка сталася,¸ а й ті, що передбачаються або згадуються.

Почуття – це стійкі емоційні стани, які мають чітко означений предметний характер і висловлюють ставлення як д о конкретної події або людей, так і до уявлення.

Настрій – найстійкіший емоційний стан, відображає загальне ставлення щодо сприйняття людиною світу.

Стрес – це специфічна реакція організму на несподівану та напружену ситуацію: це фізіологічна реакція, що мобілізує резерви організму і готує його до фізичної активності типу спротиву, боротьби,до втечі.

Стресова ситуація є активна і пасивна.

Емоції поділяються на первинні (страх, тривога, гнів) і вторинні (образа, провина, почуття сорому, заздрість, злорадство, пихатість тощо), негативні (лють, страх, переляк, горе тощо) і позитивні (натхнення, ентузіазм, торжество, тріумф, успіх, впевненість).