3. Слуховий аналізатор

Для сприйняття людиною довкілля і безпеки життєдіяльності служить другий за значенням слуховий аналізатор.

Вухо відчуває і сприймає механічне коливання частинок визначеної частоти у повітрі, як звуки.

Вухо складається із зовнішнього вуха (вушна раковина, зовнішня слухова і барабанна перетинки), середнього вуха (молоточок, ковадло і стремінець) і внутрішнього вуха, в якому знаходяться рецептори, що сприймають акустичні коливання.

Різні живі істоти сприймають різноманітний діапазон коливання повітря.

Частота коливання повітря за секунду оцінюється фізичною одиницею, яка називається герц (Гц). Герц чисельно рівний одному повному коливанню, що здійснюється за одну секунду. Людина може чути звуки від 16 до 20 тис. Гц.

На висоту звуку впливає сила звуку (різниця тиску між найвищою і найнижчою точками).

Для оцінки суб’єктивної гучності сприйманого звуку запропонована спеціальна шкала, одиницею виміру якої є децибел.

Деякі живі істоти видають звуки такої висоти, що людина не може їх сприймати і гине. Навіть, коли жінка кричить на високих тонах, хочеться закрити вуха. Писк на високих тонах може відлякати нападника.

4. Інші види аналізаторів

Шкірний або тактильний аналізатор сприймає тактильні, температурні, больові і рухові відчуття. Завдяки шкірному аналізатору в поєднанні із зоровим і слуховим аналізаторами людина цілісно сприймає навколишній світ. Механорецептори шкірного аналізатора реагують на механічні подразнення (дотик, тиск).

Шкіра має три прошарки: зовнішній (епідерміс), сполучно-тканинний (дерма), підшкірна жирова клітковина. Різні ділянки тіла мають різну чутливість завдяки великій кількості нервових волокон і нервових закінчень. Механічне подразнення деформує нервове закінчення, тому виникає нервовий імпульс, який з інформацією подразника подається у вищий відділ центральної нервової системи – кору головного мозку, де формуються відчуття, і людина відчуває дотик, тиск. Шкірний аналізатор має високу чутливість, бо має більшу, ніж у інших органів чуття рецепторну площу дотику.

Температурно-сенсорну систему розглядають як частину шкірного аналізатора. Вона відповідає за напрям та швидкість протікання всіх біохімічних процесів в організмі людини, бо має високу адаптаційну здатність і температурний контраст, що забезпечується процесами віддачі та поглинання тепла.

Крім вищесказаного шкірний аналізатор охороняє людину від шкідливих зовнішніх впливів; виконує секреторну, обмінну та інші функції.

Вестибулярний апарат розташований у внутрішньому вусі - крихітна, але вельми непросто влаштована система. Остаточний її розвиток завершується до 10 - 12, а то й до 15 років. Вестибулярний апарат ще недостатньо вивчений фахівцями. Він надзвичайно чуйно реагує на гравітаційне поле Землі, силу земного тяжіння. З фізіологічної точки зору цей апарат - частина складного механізму, що дозволяє нам орієнтуватися в будь-якому тривимірному, навіть у безопорному просторі, а також підтримувати рівновагу тіла. Завдяки йому із закритими очима людина може досить точно визначити своє місцезнаходження. Отже, вестибулярний апарат є органом рівноваги . Рецептори його дратуються нахилом або рухом голови, при цьому виникають рефлекторні скорочення м'язів, сприяють випрямленню тіла і збереженню пози. За допомогою рецепторів вестибулярного апарату відбувається сприйняття положення голови в просторі, а також сприйняття руху тіла.

Руйнування півколових каналів викликає втрату почуття рівноваги. Голуб після руйнування лабіринтів не може літати. Якщо у морської свинки шляхом закапування у вухо хлороформу вимкнути з одного боку лабіринт, вона починає качатися по столі, обертаючись навколо поздовжньої осі тіла.

У людини орієнтація в просторі здійснюється, крім органу рівноваги, за допомогою зору, пропріоцептивної і тактильної (шкірної) чутливості. Так, тиск на підошви ніг, сприймається тактильними рецепторами, свідчить про направлення дії сили земного тяжіння. У глухонімих вестибулярний апарат не функціонує. Нахил голови вони відчувають за допомогою проприорецепторів шиї.

Переддень зсередини вистелена плоским ендотелієм і заповнено ендолімфою (рідиною). У ньому є дві ділянки, звані цятками, де знаходяться рецепторні волоскові клітини, до яких підходять чутливі волокна вестибулярного нерва. Волоски чутливих клітин занурені в желеподібну масу, яка містить камінчики, або отоліти, що складаються з дрібних кристаликів карбонату кальцію.

У круглому мішечку плямочка розташована у вертикальній площині, а в овальному (маточка) - в горизонтальній. При нормальному положенні тіла сила тяжіння змушує отоліти чинити тиск на певні волоскові клітини. Коли голова повернута тім'ям вниз, отоліт провисає на волосках; при бічному нахилі голови один отоліт тисне на волоски, а інший провисає. Зміна тиску отолитов викликає збудження волоскових клітин, що сигналізує про положення голови в просторі.

Чутливі клітини гребінців в ампулах півколових каналів збуджуються при рухах ендолімфи, примусового каналу. При поворотах голови спочатку через інерцію ендолімфа відстає від цього руху, а коли воно закінчено, вона ще якийсь час рухається. Волоскові клітини подразнюються пересуванням ендолімфи. Це викликає відчуття обертання і рефлекторний рух очей і голови.

Оскільки три напівкружних канали розташовані у 3-х площинах, то рух голови в будь-якому напрямі викликає рух ендолімфи. Людина звикла до рухів у горизонтальній площині, а незвичні руху вгору і вниз або вбік при підйомі на ліфті або морському хитанні, можуть викликати запаморочення, відчуття нудоти і блювання. Тренування (гойдалки) знижує збудливість органу рівноваги і запобігає небажаним явищам синдрому заколисування. На жаль, вестибулярний апарат, як і будь-який інший орган, вразливий. Ознакою цього є синдром заколисування. Він може бути проявом того чи іншого захворювання вегетативної нервової системи або органів шлунково-кишкового тракту, запальних захворюваннях слухового апарату. У цьому випадку необхідно ретельно і наполегливо лікувати основне захворювання. У міру одужання, як правило, зникають і неприємні відчуття, що виникали під час поїздки на автобусі, в поїзді або автомобілі.

Але іноді закачує у транспорті і практично здорових людей. Часом це призводить до справжніх трагедій. Відомі випадки, коли люди, що відправилися в далеку морську подорож, закінчували життя самогубством, доведені до відчаю, майже божевілля, заколисуванням. Сумно закінчилася історія молоденької дівчини, яка пристрасно мріяла стати танцівницею, але була вимушена назавжди залишити думки про балет. При виконанні деяких па, стрімких поворотів і численних обертань їй важко було утримати рівновагу, з'являлися неприємні симптоми заколисування.

Вісцеральний аналізатор – це аналізатор внутрішніх органів.

Зовнішні аналізатори попереджають людину про явну небезпеку, а вісцеральний – визначає приховані небезпеки. Існує два середовища людини: зовнішнє та внутрішнє. Внутрішнє середовище організму (кров, лімфа, тканинна рідина, з якими контактує кожна клітина організму), незважаючи на всі зміни зовнішнього середовища зберігає відносну сталість.

Зовнішнє і внутрішнє середовище діалектично єдині. При дії на організм людини надзвичайних подразників, які порушують його сталість, спеціальний регуляторний апарат, однією із складових якого є інтероцептивний аналізатор, сприймає і передає в центральну нервову систему сигнали не тільки про стан внутрішнього середовища, але й про діяльність внутрішніх органів людини, завдяки чому координує діяльність внутрішніх органів і приводить їх у відповідність з потребами всього організму.

Існує поняття гомеостаз – це стан внутрішньої динамічної рівноваги природної системи, що підтримується регулярним поновленням основних її структур, матеріально-енергетичного складу і постійною функціональною саморегуляцією у всіх її ланках.

Адаптація –здатність організму людини пристосовуватися до умов існування в навколишньому середовищі.

Адаптація створює можливість пристосуватися до зовнішнього середовища, що змінюється, до росту і старіння, до лікування при порушеннях, стражданнях і мирного очікування смерті.

Запитання для самоконтролю:

1. Дайте визначення аналізаторів.

2. Назвіть види аналізаторів у людини.

2. Структура та принцип дії аналізаторів.

3. Основні види рецепторів.

4. Назвіть психофізіологічні властивості аналізаторів.

5. Межі чутливості аналізаторів.

6. Чому дорівнює інтенсивність (сила відчуття)?

7. Характеристики зорового аналізатора.

8. Фізіологічна дія кольорів на організм людини.

9. Охарактеризуйте слуховий аналізатор.

10. Охарактеризуйте інші види аналізаторів.

11. Що таке гомеостаз і адаптація?

Рекомендована література:

1. Желібо Є.П., Завірюха Н.М., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти України І-ІV рівнів акредитації – Київ: «Каравела», 2002. Львів «Новий Світ -2000»

2. Яким Р.С. Безпека життєдіяльності людини. Видавництво «Бескид Біт», 2005.

3. Дерибере М. Цвет в жизни и деятельности человека. М., 1965.

4. Кравков С.В. Глаз и его работа. М., 1950.

5. Кравков С.В. Цветовое зрение. М., 1951.

6. Магия цвета. Харьков 1996.

7. Переверзева И.А. Исследование некоторых особенностей восприятия цвета в связи с задачей изучения эмоциональности. //Проблемы дифференциальной психофизиологии. 1981. т. 10. с. 78-83.

8. Петренко В.Ф., Кучеренко В.В. Взаимосвязь эмоций и цвета. //Вестник МГУ. 1988. серия 14. "Психология". № 3. с. 70-82.

9. Урванцев Л.П. Психология восприятия цвета. Методическое пособие. Ярославль, 1981. 65 с.

10. Фрилинг Г., Ауер К. Человек, цвет, пространство. М., 1973.