1.2 Класична адміністративна школа: а. Файоль, л. Урвік, г. Черч, Дж. Муні, а. Рейлі
Виникнення адміністративної школи управління
Метою класичної школи було створення універсальних принципів управління. При цьому вона виходила з ідеї, що дотримання цих принципів безсумнівно призведе підприємство до успіху.
Ці принципи стосувалися двох основних аспектів:
1) розробка раціональної системи управління підприємством: визначаючи основні функції бізнесу, теоретики-«класики» були впевнені в тому, що можуть визначити кращий спосіб поділу підприємства на підрозділи або робочі групи, з цим було тісно пов'язане і визначення основних функцій управління;
2) побудова структури організації й управління працівниками.
Таким чином, у розвитку адміністративної школи можна виділити два самостійних напрямки:
функціональний напрямок (А.Файоль і його послідовники);
інституціональний напрямок (бюрократія М.Вебера).
Анрі Файоль, основоположник і творець адміністративної школи управління, узагальнив свої багаторічні спостереження, а свої погляди виклав у книзі «Загальне і промислове управління» (1916 р.).
Всі операції, які зустрічаються на підприємствах, він розбив на шість наступних груп або істотних функцій:
1. Технічні операції (виробництво, вироблення й обробка).
2. Комерційні операції (покупка, продаж і обмін).
3. Фінансові операції (залучення коштів і розпорядження ними).
4. Страхові операції (страхування й охорона майна й осіб).
5. Облікові операції (бухгалтерія, калькуляція, облік, статистика і т.п.).
6. Адміністративні операції (передбачення, організація, розпорядництво, координація і контроль).
На адміністративній функції, за А. Файолем, лежить задача розробки загальної програми роботи підприємства, підбору його робочого складу, координації зусиль, гармонізації дій, тобто управління.
КЕРУВАТИ за Анрі Файолем – означає ПЕРЕДБАЧАТИ, ОРГАНІЗОВУВАТИ, РОЗПОРЯДЖАТИСЯ, КООРДИНУВАТИ І КОНТРОЛЮВАТИ.
При цьому адміністративна функція тісно пов'язана з іншими п'ятьма, вона не тільки базується на даних, що одержуються у процесі їх реалізації, але і проявляється через них. Тому учень А. Файоля – Г. Кенде зобразив класифікацію свого вчителя за допомогою наступної схеми (рис. 1.1).
Рис. 1.1 – Класифікація функцій управління А. Файоля
Анрі Файоль визначив 14 принципів управління, що і зараз залишаються корисними, незважаючи на зміни, що відбулися відтоді, як вони були сформульовані.
Принципи управління Анрі Файоля: |
1. Поділ праці. Спеціалізація є природним порядком речей. Метою поділу праці є виконання роботи, більшої за обсягом і кращої за якістю, при тих же зусиллях. Це досягається за рахунок скорочення числа цілей, на які повинні бути спрямовані увага і зусилля. |
2. Повноваження і відповідальність Повноваження – це право віддавати наказ, а відповідальність – це її складова протилежність. Де даються повноваження — там виникає відповідальність. |
3. Дисципліна. Дисципліна припускає слухняність і повагу до досягнутих угод між підприємством і його працівниками. Встановлення цих угод, що пов'язують підприємство і працівників, з яких виникають дисциплінарні формальності, повинне залишатися однією з головних задач керівників індустрії. Дисципліна також припускає справедливо застосовувані санкції. |
4. Єдиноначальність. Працівник повинен одержувати накази тільки від одного безпосереднього начальника. |
5. Єдність напрямку. Кожна група, що діє в рамках однієї мети, повинна бути об'єднана єдиним планом і мати одного керівника. |
6 Підпорядкованість особистих інтересів загальним. Інтереси одного працівника або групи працівників не повинні превалювати над інтересами підприємства. |
7. Винагорода персоналу. Для того, щоб забезпечити вірність і підтримку працівників, вони повинні одержувати справедливу зарплату за свою службу. |
8. Централізація. Як і поділ праці, централізація є природним порядком речей. Однак, відповідний ступінь централізації буде варіюватися в залежності від конкретних умов. Тому виникає питання про правильну пропорцію між централізацією і децентралізацією. Це проблема визначення міри, що забезпечить кращі можливі результати. |
9. Скалярний ланцюг. Скалярний ланцюг — це ряд осіб, що знаходяться на керівних посадах, починаючи від особи, що займає найвище положення в цьому ланцюжку, — вниз, до керівника низової ланки. Було би помилкою відмовлятися від ієрархічної системи без визначеної необхідності в цьому, але було б ще більшою помилкою підтримувати цю ієрархію, коли вона завдає шкоди інтересам бізнесу. |
10. Порядок. Місце — для усього й все на своєму місці. |
11. Справедливість. Це сполучення доброти і правосуддя. |
12. Стабільність робочого місця для персоналу. Висока плинність кадрів знижує ефективність організації. Посередній керівник, що тримається за місце, безумовно переважніше, ніж видатний, талановитий менеджер, що швидко йде і не тримається за своє місце. |
13. Ініціатива. Ініціатива означає розробку плану і забезпечення його успішної реалізації. Це додає підприємству силу й енергію. |
14. Корпоративний дух. Союз — це сила. А вона є результатом гармонії персоналу. |
Зіставлення принципів (табл. 1.1) показує, що А.Файоль приділяв управлінню персоналом не менше значення, ніж побудові організаційної структури.
Таблиця 1.1 – Класифікація принципів управління Анрі Файоля
Принципи управління, що відносяться до побудови структури організації |
Принципи управління, що відносяться до управління працівниками |
(1) Поділ праці |
(3) Дисципліна |
(2) Повноваження і відповідальність |
(6) Підпорядкованість особистих інтересів загальним |
(4) Єдиноначальність |
(7) Винагорода персоналу |
(5) Єдність напрямку |
(10) Порядок |
(8) Централізація |
(11) Справедливість |
(9) Скалярний ланцюг |
(12) Стабільність робочого місця для персоналу |
|
(13) Ініціатива |
|
(13) Корпоративний дух |
Незважаючи на універсальний характер сформульованих принципів, їх використання повинне носити гнучкий характер, враховувати ситуацію, у якій здійснюється управління. Система принципів ніколи не може бути довершеною і є відкритою для доповнень і змін з урахуванням накопиченого практичного досвіду управління підприємствами, його аналізу, усвідомлення, узагальнення.
Обґрунтовуючи необхідність і можливість адміністративної освіти, Анрі Файоль досліджував питання необхідної кваліфікації адміністративного персоналу. Для цього він увів поняття спеціальної установки (технічної, комерційної, фінансової, адміністративної і т.д.) і експертно оцінив відносну важливість спеціальних установок, якими повинен володіти персонал підприємств.
У загальному випадку під спеціальною установкою Анрі Файоль розумів сукупність якостей і знань. Відповідні якості і знання він згрупував за шістьма рубриками:
1. Фізичні якості: здоров'я, сила, спритність.
2. Розумові якості: тямущість, легке засвоєння, розважливість, сила і гнучкість розуму.
3. Моральні якості: енергія, стійкість, свідомість відповідальності, ініціатива, такт, почуття достоїнства і боргу.
4. Загальний розвиток: запас різних понять, що не відносяться винятково до сфери виконуваної функції.
5. Спеціальні знання: знання, що відносяться винятково до однієї зі спеціальних функцій (технічної, комерційної, адміністративної і т.д.).
6. Досвід: знання, що випливають із практики; спогади з уроків, особисто вилучених з фактів.
Раціональна система управління, запропонована Анрі Файолем, якщо скористатися прийнятою в наш час термінологією, описувала функції управління (Анрі Файоль говорив про «елементи управління») і представляла, власне кажучи, бюрократичну модель, призначену для виконання широкомасштабних адміністративних задач шляхом координації роботи багатьох індивідів
Розвиток адміністративної школи управління
Л. Урвік, Г.Черч, Дж. Муні, А. Рейлі й інші послідовники Анрі Файоля внесли свій внесок у розвиток теорії адміністрування.
Англієць Ліндалл Урвік надав свою класифікацію функцій адміністрування, до яких він відносив:
1) планування;
2) організацію;
3) укомплектування штату;
4) керівництво;
5) координацію;
6) звітність і складання бюджету.
Л.Урвік сформулював принципи побудови формальної організації:
відповідність людей структурі (приступати до підбору людей слід після створення структури);
створення спеціального і «генерального» штабів (спеціальний – розробляє рекомендації для керівника; «генеральний» - готує і передає накази керівника, контролює і координує поточну роботу);
порівнянність прав і відповідальності керівника;
діапазон контролю або норма керованості (у залежності від особистих якостей і здібностей керівник може безпосередньо керувати 5-6 особами);
спеціалізація (за метою, характером виконуваних операцій, типом споживача або географічною ознакою);
визначеність (за кожною посадою у письмовому вигляді необхідно визначати права, обов'язки і відповідальність).
М.Черч звернув увагу на управління виробництвом. У своїй книзі «Управління виробництвом» Г.Черч розділив виробничий процес на п'ять функцій:
проектування (технічну підготовку);
обладнання підприємства (організація складів, визначення потреби у сировині, матеріалах і напівфабрикатах, прогнозування обсягів випуску продукції, установка обладнання і т.д.);
розпорядництво, що полягає у координуванні всіх інших функцій (настановний етап припускає розробку визначеної схеми обов'язків; адміністративний етап – підбір і розміщення кадрів);
облік (технічний і рахівничий, тобто бухгалтерський);
оперування (переробка сировини і матеріалів у готову продукцію).
Дж. Муні й А. Рейлі визначили організацію як одну з форм об'єднання людей для досягнення загальної мети. Визначення загальної мети є неодмінною умовою функціонування будь-якої організації. Досягнення загальної мети припускає повне взаєморозуміння між її членами.
Задача керівництва – спрямувати зусилля працівників на досягнення загальної мети шляхом неухильного дотримання принципів ієрархії влади, поділу праці і координації.