Даоська етика

Основні її принципи – "природність" (цзи жань) і "недіяння" (у вэй), що знаменують собою прагнення до спонтанного слідування природному єству аж до повного злиття з ним у вигляді самоототожнення з пануючим в світі нецілеспрямованим Шляхом – дао. Розкрита при такому підході відносність всіх людських цінностей обумовлює релятивістську "рівність" добра і зла, життя і смерті: «Справжня людина старовини не знала ні любові до життя, ні ненависті до смерті; не раділа своїй появі [на світ] і не опиралася відходу [з життя]; байдуже покидала [цей світ] і байдуже приходила в нього, і це все».

Основні принципи даоської етики: природність і невтручання.

Епікурейська етика

Епікурейська етика стверджує, що метою людського життя є відсутність страждань та наявність розумної (тобто безпечної) насолоди. Ідеалом її є атараксія – стан повного задоволення та відсутності душевних та тілесних страждань. Згідно Епікуру щастя – це свобода від фізичних і душевних страждань, самодостатність індивіда, свобода від зовнішнього світу.

Умови, необхідні для щастя:

• правильне відношення до задоволень;

• позбавлення від страхів;

• байдужість до зовнішнього;

• дружба.

Епікурейці вважали, що людина повинна:

• віддавати перевагу духовним задоволенням;

• дотримувати міру в задоволеннях;

• уникати неприродних задоволень.

Епікур виділяв задоволення:

• природні, необхідні (їжа, пиття, одяг і ін.);

• природні, не необхідні (смачна їжа і тому подібне);

• неприродні, не необхідні (влада, слава, багатство).

Природні потреби (на відміну від неприродних) легко задовольняються, їх задоволення не зв'язане з небезпеками, порушенням душевної рівноваги. Для щастя і спокою людині необхідні тільки природні задоволення. Епікур говорив: «Живи непомітно».

У ієрархії задоволень вищими є духовні задоволення, зокрема заняття філософією. Філософія допомагає людям позбавитися від страхів:

• перед богами: боги, досягнувши вищого блаженства, замкнуті на собі і не виявляють ніякої цікавості до світу людей, не втручаються в їх життя;

• страху смерті: смерть не зло, а перехід в небуття, відсутність всяких відчуттів (зокрема страждань). Щастя визначається якістю життя, а не її тривалістю;

• страху перед необхідністю, перед долею: людині надана свобода вибору поведінки (і долі), ця свобода – прояв загальноприродної закономірності.

Досягненню щастя сприяє дружба. Це міжособове спілкування, що відбувається по добрій волі, взаємному бажанню і що приносить учасникам спілкування задоволення.

Людина, на думку Епікура, повинна дотримувати закони (що дозволить уникати страждань), не займатися політичною активністю, оскільки вона веде до бажання неприродних задоволень (власті і ін.).

Людина, що живе в суспільстві, може відхилитися від всього негативного, такого, що відбувається ззовні, сам стати джерелом моральних цінностей. Незалежність – одна з умов щастя.

Основним принципом епікурейської етики є «четверний засіб»: «богів боятися нетреба. Смерті боятися нетреба. Страждання можна витерпіти. Щастя можна досягти». «Мудрець не ухиляється від життя і не боїться смерті, тому що життя йому не заважає, а смерть не здається злом».