Правила проведення реанімаційних заходів

І стадія – Елементарну серцево-легеневу реанімацію ( ЕСЛР) здійснюють у такому порядку :

1. Постановка діагнозу «клінічна смерть»

2. Укладання хворого або потерпілого на тверду поверхню на спині

3. (А) - забезпечення прохідності дихальних шляхів за допомогою прийому Сафара :

• максимальне розгинання голови в шийному зчленуванні,

• висовування вперед нижньої щелепи,

• відкривання рота .

4. (B) -штучна вентиляція легень за методом з рота до рота, або до носа (ШВЛ).

Реаніматор (тобто тій, хто проводить реанімаційні заходи) робить глибокий вдих, а потім щільно притискається своїми губами до відкритого рота потерпілого і вдуває повітря в його легені. Ніс хворого закривають пальцями. На початку реанімації завжди проводиться підряд 3-5 глибоких вдувань , а потім переходять на ритм : 1 вдування через 5 секунд, тобто 12 вдувань за 1 хвилину у дорослих, у дітей 20 дихань, у новонароджених - 30 вдувань .

При цьому методі дихання повітря може потрапити в шлунок, що визначається здуттям епігастральної області . Треба виконати ще раз прийом Сафара.

Для запобігання регургітації - пасивного затікання вмісту шлунка у порожнину рота, застосовують прийом Селлика – стиснення стравоходу натискуванням на перснеподібний хрящ в напрямку до хребта ( перекривається отвір стравоходу) .Об'єм повітря, необхідний для адекватної ШВЛ способом з рота до рота та з рота в носа дорослому становіть 600-700-1000 мл (Об'єм повітря, що вдувається залежить від віку , конституціальних особливостей ) . Для дитини він становіть 300-500 мл; немовля - 50-60 мл . Склад повітря , що поступає до легень, забезпечує достатню оксигенацію крові потерпілого , він складається з трьох порцій :

• повітря порожнини рота , що за складом відповідає атмосферному (кисень 20,9% , вуглекислота - 0,04 % ).

• повітря анатомічного « мертвого простору» , за складом проміжне між атмосферним та альвеолярним,

• альвеолярне повітря ( кисень 16 об % , вуглекислота - 4 об %').

Правильність виконання реаніматор перевіряє шляхом спостереження – чи підіймається грудна клітка в момент його вдування в рот потерпілого.

5. (C) - підтримка штучного кровообігу - масаж серця.

Перед масажем серця треба ударити ребром долоні по ділянці серця – прекардіальний удар – удар тильною стороною долоні в нижню частину груднини з висоти 15 см ( якщо з моменту зупинки серця пройшло не більше 30 секунд).

Існують 2 види масажу серця : закритий (непрямий, зовнішній) і відкритий (прямий).

Суть закритого масажу полягає в тому, що серце, зафіксоване в середостінні між грудниною і хребтом, при натисканні на груднину в передньозадньому напрямку стискається і з його порожнин кров виганяється в судини великого і малого кола кровообігу . Після припинення натискання на груднину, грудна клітка розправляється і серце знову заповнюється кров'ю 1.

Відкритий масаж серця проводять коли іде операція на органах грудної клітки.

ПРОВЕДЕННЯ ЗОВНІШНЬОГО МАСАЖУ СЕРЦЯ: Натискують на груднину дорослої людини двома долонями; дитині – однією долонею ; новонародженому – двома пальцями. Частота натискування на груднину дорівнює за одну хвилину : дорослім 100 натискувань; дитині 80 натискувань; новонародженому – 90. Глибина натискувань: дорослому дорівнює 4-5 с;. дитині – 2-3 см, новонародженому – 1-1,5 см.

При проведенні реанімації ШВЛ і МАСАЖ СЕРЦЯ чергують у такій послідовності:

• Коли заходи виконує один РЕАНІМАТОР, то співвідношення вдувань та натискувань становить 2 вдихи : 15 компресій.

• Коли заходи виконує два РЕАНІМАТОРИ, то співвідношення вдувань та натискувань становить 1 вдих : 5 компресій.

Правильність виконання контролю реаніматор, який виконує ШВЛ -– при правильному виконання по сонній артерії повинна пройти пульсова хвиля, яка синхронна з натискуванням на груднину .

Ознаки ефективності реанімаційних заходів, які перевіряють кожні дві хвилини:

1. Звуження зіниць.

2. Зміна кольору шкіри і слизових оболонок оживлюваного ( їх порожевіння, зменшення ціанозу).

3. Наявність пульсу на центральних артеріях.

Реанімаційні заходи продовжують до відновлення діяльності дихальної і серцевої системи. Тривалість проведення, якщо немає ніяких ознак ефективності і неможливо перейти до спеціалізованої стадії реанімації – до 30 хвилин.

II стадія – подальша підтримка життя .

1. На цієї стадії ШВЛ здійснюють за допомогою : S- подібних повітроводів (трубка Сафара), ручного дихального мішка Амбу. У останні роки з'явились нові прилади: ларінгеальна маска 7 , повітровід з надувною манжеткою 8; комбітьюб - стравохідно-трахеальна комбінована трубка 9. Самим ефективним є інтубація трахеї ендотрахеальною трубкою і підключення потерпілого до апарата штучної вентиляції легенів з подачею кисню.

Для поліпшення виконання непрямого масажу серця застосовують “Кардіопамп” – прилад компресийно - декомпресийної дії на грудну клітку.

2. (D)– медикаментозна терапія

• Під час реанімації вводять внутрішньовенне:

• Адреналіну гідрохлорид 0,1 % розчин. По -1 мг кожні 3 хв.

Він стимулює серцеву діяльність .

• Атропіну сульфат 0,1 % розчин. , не більш 3 мг на всю реанімацію. Знижує тонус блукаючого нерва на серце,

• Лідокаїн. 1,5 мг / кг кожні 3-5 хвилин – антиаритмічний засіб.

• Натрія гідрогенкарбонат 8,4 % розчин 50 мл для корекції метаболічного ацидозу ( ацидоз  накопичення недоокислюваних продуктів обміну організму) , при умові, що потерпілому подають кисень

Розчини вводять внутрішньовенне, ендотрахеально (крім натрію гідрогенкарбонату). Якщо ці способи неможливі, можна ввести розчини внурішньосерцево.

3. (E) – електрокардіографія для визначення виду зупинки серця .

Розрізняють чотири види зупинки кровообігу :

• Асистолія - повне припинення серцевих скорочень. На ЕКГ – пряма лінія. частіше настає в діастолі, при зупинці серця в систолі - «кам'яне серце». Асистолія буває первинна ( при подразнені блукаючого нерва) і вторинна (як ускладнення асфіксії);

• Фібриляція – асинхронні скорочення окремих м'язових волокон серця, що сприяє припиненню насосної функції серця. На ЕКГ - хвилеподібна лінія. Первинна буває ураженні електрострумом, блискавкою, утопленні. Вторинна – як ускладнення порушень ритму серця;

• Електрична активність серця без пульсу - неефективне серце - електромеханічна дисоціація. На ЕКГ визначаються окремі серцеві комплекси при відсутності наявної геодинаміки;

• Шлуночкова тахікардія без пульсу. На ЕКГ визначаються окремі шлуночкові комплекси при відсутності наявної геодинаміки.

4. (F) – лікування фібриляції шлуночків .

Для лікування фібриляції застосовують електричну дефібриляцію серця .

Для виконання дефібриляції використовують дефібрилятори різних конструкцій, основним принципом роботи яких е створення високої напруги і малої сили струму або енергії Вони забезпечені двома електродами , які розташовують на грудної клітці таким чином: один електрод справа від груднини на рівні другого міжреберного проміжку; другий – у місці перетину п'ятого міжреберного проміжку та лівої середньої ключичної лінії. Пластини електродів змазують або електродною пастою або обгортають бинтом, змоченим ізотонічним розчином Потім через серце пропускають розряд струму напругою 5000 В ( енергією 200-240 кДж). У разі необхідності здійснюють повторну дефібриляцію, кожного разу підвищуючи напругу на 500 В (50 - 60 кДж), але не вище 7000 В (360 кДж) 1.

II стадія реанімації триває до відновлення діяльності серця. Потім потерпілого лікують у відділенні інтенсивної терапії.

ІII стадія – тривала підтримка життя (післяреанімаційний період).

J – оцінка стану хворого щодо можливості його повноцінного оживлення. Визначають причини клінічної смерті; можливість врятування потерпілого, відновлення функції мозку, доцільність продовження реанімаційних заходів , дають клінічну оцінку основних життєвих систем організму. Далі проводять патогенетичну терапію виявлених порушень.

H – відновлення нормального мислення. Продовжують ШВЛ; вводять гормони; здійснюють дегідратацію, краніоцеребральную гіпотермію.

I – інтенсивна терапія ускладненого післяреанімаційного періоду.

І і II стадії реанімації медична сестра може проводити самостійно. ІII стадію проводять лікарі, медична сестра є їх помічником.

Ознаки оживлення потерпілого.

1. Поява самостійних серцевих скорочень.

2. Звуження зіниць

3. Відновлення тонусу м'язів

4. Поява окремим дихальних рухів

5. Зменшення ціанозу або блідості шкіри слизових оболонок

6. Систолічний тиск 70 - 80 мм рт. ст.

У деяких хворих після оживлення відзначається часткова або повна загибель кори головного мозку , а також “смерть мозку”