2. Провідні мотиви лірики.

Мета: і допомогти учням усвідомити ідейно-художнє багатство, естетичність, філософічність по­езії Л. Костенко; розвивати усне зв'язне мовлення, образне, асоціативне мислення, уміння аналізувати ліричні твори, висловлювати власні враження та думки; виховувати кращі людські якості, любов до поезії, естетичний смак.

«Поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі»,— пише Л. Костенко. І це дійсно так. Сьогодні ми спробуємо насолодитися справжньою поезією та поділитися своїми враженнями від неї й думками та асоціаціями, що виникли у нас під час читання.

Велика відповідальність митця перед людьми за свої слова, тво­ріння, адже до нього прислухаються, йому вірять. Як важливо казати щось своє, неповторне, вагоме, яке б зачепило душу людини, підтрима­ло її, розрадило. Ліна Костенко переконана: якщо ти справжній поет, то твоя поезія має бути «завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі». Хай буде велика праця душі, муки творчості, аби зна­йти оте єдине, неповторне слово, яке залишиться в пам'яті й у серцях людей.

Виразне читання поезії «Українське альфреско» вголос, потім мовчки.

Альфреско — настінний живопис водяними фарбами по сирій штукатурці.

Старі нагадують Філемона і Бавкіду — старе гостинне подружжя з давньогрецької міфології, які жили довго та дружно й захотіли по­мерти в один день. Боги перетворили їх на дуба й липу.

Поетеса в цій поезії виводить «вічні» українські фольклорні типи, по-новому переосмислює традиційну ситуацію. Її образи — архетипи (праобрази) самотніх діда з бабою, що сумують без дітей, мисляться як атрибути української свідомості (без дітей і світ немилий).

Елегійну і разом із тим зворушливу картину малює Ліна Костен­ко у своїй поезії «Українське альфреско», навіяну, очевидно, казкою, а також роздумами про людську долю. Одних вона щедро обдарувала дітьми та онуками, іншим — не дала їх. Тільки сусідським дітям можуть дід та баба подарувати свою ласку, дати гостинця. А потім — бути один для одного як «остання в світі казка», що на неї, ставши навшпиньки, задивляються жоржини.

Виразне читання поезії «Хай буде легко. Дотиком пера.».

Осмислення твору, складання есе, зачитування.

Вірш Ліни Костенко «Хай буде легко.» — філософський етюд про пам'ять, почуття, відчуття існування, в якому перемішалися чор­не й біле, добро й зло. Людині потрібне інколи не лише солодке, а й гірке, не лише світле, а й темне, щоб більше поцінувати те добре, світле, що є.

Виразне читання поезії «Я вранці голос горлиці люблю.» вголос, по­вторно мовчки.

Складання есе.

Лірична героїня — жителька міста, яка звикла до бахкання й дзве­ніння трамваїв за вікном, шуму нескінченного потоку машин. Але її корені, мабуть, десь далеко, в селі, серед тихої природи. І тільки голос горлиці, що теж уже стала жителькою міста, обравши собі для житла парк, нагадує про «несказанний камертон природи». Ніжне туркотіння горлиці заколисує. А хочеться чогось такого.

Асоціація веде ліричну героїню далі: горлиця — пташка, пташ­ка — сойка, сойка — пронизливий зойк, зойк — слово, незвичайний вигук, слово — мова, мова — «гілочка тернова» багатостраждального українського народу. І все ж, хочеться думати про краще, про щас­ливішу долю для свого слова й народу, тому «я вранці голос горлиці люблю.»

Виразне читання поезії «Недумано, негадано.», прослуховування аудіозапису пісні.

Складання есе або твору-мініатюри з називних речень — синонімів до визначення кохання в інтимній ліриці Ліни Костенко. Кохання — всепоглинаюче, всеохоплююче почуття. Вірш Ліни Костенко «Недумано, негадано.» — освідчення в коханні. Почуття лі­ричної героїні такі глибокі — «до стогону, до сліз», і хочеться ввібрати кожен промінець, що випромінює коханий: «Ловлю твоє проміння крізь музику беріз». Задушевність змальованої картини підтримується роман­тичним пейзажем на початку твору, який покладений на музику і став прекрасним романсом.