2. Роман-спалах Уласа Самчука Марія

За структурою роман-застереження «Марія» — відцентро­вий, тобто події розгортаються довкола головної героїні. Твір також має ознаки роману-хроніки. Незважаючи на лаконізм розповіді, цьому творові властиві всі ознаки романного^днру: кілька сюжетних ліній, чимало персонажхвТтв^б^атопроблем- ний, а художній час вимірюється довжиною людського життя головної героїні Марії. Твір має ряд художніх осо^бл^р^ей. По-перше, це роман з обрамленнямГ^ШТатанаєтася і закінчу­ється він лічбою днів життя Марії. По-друге, вперше в україн¹- ській літературі постає сильний тип жінки: Марія — мужній борець, їй чужі сльозоточивість і жалісливість, вона вміє робити логічні висновки навіть стосовно державної політики. Роман Уласа Самчука дає змогу побачити історичну добу Маріїними очима. Головна героїня твору змальована всебічно, панорамно. Письменник наголошує, що жодної години Марія не змарну­вала, гідно «зустріла й провела двадцять шість п'ятдесят вісім 9щв>>, отже, прожила майже(72 роки. Оскільки померлавонав 1933, то народилася в 1861 роЦігХочце людина другої половини XIX — початку XX століття, але мислить і діє вона як представниця другої половини. XX століття. Раннє сирітство, юність у наймах за умови сильного характеру Марії витворило з неї людину-борця. Улас Самчук підкреслює, що Марія здатна піти супроти думки суспільства, поміняти доста­ток, добробут і життя у злагодгіз Гнатом Кухарчуком на існу­вання в нестатках з коханим Корнієм. Марія терпить і мучиться, але водночас бореться й виховує. Завдяки її зусиллям Корній стає взірцевим хліборобом, сім'я спромагається на достаток, а згодом і багатство. По-третє, вперше в українській літературі з'являється образ багатого хуторянина (Максим Заруба, в якого наймитувала Марія), що не є ні визискувачем, ні жмикрутом, лише добрим господарем і порядною людиною.

3. Сюжетно-композиційні особливості.

Змальовуючи сильний тип україн­ської жінки, Самчук ніде не перехо­дить межі «неповернення». Якби у шлюбі з Гнатом залишилися жити діти, Марія ніколи б не зруйнувала свою першу сім'ю. Межа «непо­вернення», що розділяє добро і зло, помилку і злочин, функціонує » також у сюжетній лінії Корнія та в / сюжетній лінії Гната. Якщо колиш-І ній матрос, нероба й п'яниця, зму-І шує Марію позбутися їхньої першої ненародженої дитини, то надалі він* тішиться появою всіх своїх дітей, бо це продовжувачі його роду,^3"ШлюГ^ розпачу та через переконання, що Корній загинув на фронті Першої світової війни, Гнат зважується підпалити Маріїне обійстя, щоб таким чином повернути її, без­помічну в злиднях, разом з трьома Корнієвими дітьми. Невдовзі після пожежі він пропонує Марії гроші, за які можна підняти господарство, а коли вона відмовляється від допомоги, Кухарчук постригається в монахи. Гнат наділений екстрасенсорними зді­бностями, бачить пророчі сни, знаходить утіху в читанні Біблії, Він приходить до умираючої Марії, щоб морально підтримати й полегшити її відхід за останню межу. Як не дивно, дуже близьким до Кухарчука в другій частині роману стає Корній Перепутька. З моменту повернення фронтовика Улас Самчук зосереджується в основному вже на цьому образі-персонажі. Перепутька стає авто­рові цікавішим за Гната і Марію, яка з'являється в романі уже тільки епізодично: коли втрачає Демка, коли стикається з неспра­ведливістю радянської влади й розчаровується в Максимі, коли сама помирає на руках у Гната. Побожність Корнія стає його звич­ним станом. Тому, коли після революції «два матроси в шапках під час служби» в церкві запалили цигарки, Перепутька перший обурився, підняв громаду проти осквернителів і вигнав їх з храму.. Якби не Марія, Корній схопився б у двобої з сином-яничаром, і хтозна, чи не дійшло б до кровопролиття. Батькові важко терпіти сина-більшовика, тому Марія на самоті переживає той факт, що Максим порозстрілював у батьківській хаті ікони. Вона боїться не за себе, а за Лавріна й Корнія, коли вмовляє чоловіка поступи­тися Максимові власною хатою. Щоб не приголомшити страш­ною новиною хвору дружину, Корній поводиться по-лицарськи, приховавши публікацію в газеті «Пролетарська правда», де Максим публічно зрікається батьків-«кулаків» і свого брата Лавріна, який став петлюрівцем. Кор­ній відмовляється вступити до кол­госпу, а після трагічної смерті дочки й внучки без жалю розправляється з Максимом. У той же час гуманне ядро в душі Перепутьки навіть у день страшного батьківського суду над сином збереглося: убити власного собаку Корній не може, бо пес диви­ться на нього людським поглядом.

Перша частина роману стосується дореволюційних часів. Вона опти­містична, вітаїстична. Події другої Віктор Коровчинський. частини твору розгортаються з часу Селяни. 1927 встановлення радянської влади.

Хаос, бажання українського плебсу опинитися при владі письмен­ник змальовує як потворні явища. Ниви, які давали щедрі уро­жаї, заростають бур'яном, порядку в колгоспах немає, керівники пиячать. Улас Самчук лаконічно, але вражаюче описує 1932 рік, зашзнілу посівну — за вказівкою зверху, передчасний збір вро­жаю і злочинну політику більшовиків: коли в монастирі пріє і гниє зсипане в одну величезну купу невисушене зерно, пильноване воя­ками, село вимирає. Водночас у батьківській хаті живе на широку ногу, в достатках і бенкетах, Максим. Так письменник наголошує на тому, що націю нищили свої ж перевертні.