2. О.Довженко. Огляд життя і творчості.

Однією з найяскравіших постатей у мистецтві ХХ ст. був Олек­сандр Довженко. Не так багато українських фільмів називають кращими серед 12 кінобестселерів світу; далеко не кожен із видатних митців удо­стоюється того, щоб ЮНЕСКО назвало рік його ім'ям (а саме 1994 рік був роком О. Довженка); не до кожного прислухаються навіть вожді.

Американці назвали Довженка кращим поетом кіно, греки — Гомером ХХ ст., японці вважали, що найкращі їхні фільми створено під впливом українського кінорежисера. Чарлі Чаплін говорив, що слов'янство дало світові в кінематографії одного митця — О. Довженка.

Ким же він є — Олександр Петрович Довженко? Ось короткі віхи його біографії.

КОРОТКИЙ ЛІТОПИС ЖИТТЯ І ТВОРЧОСТІ О. П. ДОВЖЕНКА

1894 Народився 10 вересня в містечку Сосниця на Чернігівщині.

1903 Малого Сашка віддають до Сосницької чотирикласної парафіяльної школи. Захоплюється читанням.

1907 Зарахований до Сосницького міського чотирикласного училища. Вчиться відмінно, найбільше полюбляє креслення та малювання.

1911 Вступає до Глухівського вчительського інституту.

1914-1917 Учителює в м. Житомирі, одружується з учителькою Варварою Семенівною Криловою.

1917-1919 Вчителює і навчається у ВНЗ Києва — комерційному інсти­туті та в Академії мистецтв.

1920 Завідує партійною школою в Житомирі, потім працює секрета­рем Київського губернського відділу міської освіти, згодом — комісаром театру ім. Т. Г. Шевченка.

1921-1923 На дипломатичній роботі у Варшаві та Берліні в консуль­ствах УРСР. Вступає до приватного художнього училища професора Еккеля в Берліні.

1923-1926 Працює в Харкові в редакції газети «Вісті ВУЦВК» як художник-ілюстратор та карикатурист. Зближується з діячами літературно- мистецьких угруповань «Гарт» і «Плуг».

1926 Доля «посилає» О. Довженка до Одеси, яка в ті роки була колискою українського кіномистецтва. Ю. Яновський був тоді головним редактором й од­разу відчув та зрозумів, що саме кіно — природна стихія цього романтичного шукача мистецьких скарбів.

У новелі «Історія майстра» Ю. Яновський так скаже про це: «О. Довженко знайшов те, чого він шукав і чого йому не дала ані берлінська наука, ані перо журналіста. Він знайшов полотно, на якому постаті та образи, покладені пен­злем, рухаються, живуть, ненавидять і кохають. Його прямування довело його до правдивих шляхів і до живих обріїв».

1926-1927 Працює режисером на Одеській кінофабриці. Ставить ко­медії за власними сценаріями — «Ягідка кохання», «Вася-реформатор» (1926), пригодницький фільм «Сумка дипкур'єра» (1927).

1928 Одружується вдруге з відомою актрисою Юлією Іполитівною Солн-

цевою.

1928-1930 Творча робота на Київській кіностудії. З'являються кіно­фільми «Арсенал» (1928), «Звенигора» (1929), «Земля» (1930).

1930-1931 Туристська подорож за кордон (Франція, Німеччина, Ан­глія, Чехословаччина).

1932 Великий успіх «Землі» на фестивалі у Венеції.

1933-1935 Працює на кіностудії «Мосфільм». Виїздить у творчу подо­рож на Далекий Схід. Пише кіноповість і ставить фільм «Аероград» (1935).

1936-1938 Голова Всесоюзної творчої секції працівників кіно. Органі­зовує в Москві Будинок кіно.

1939 Ставить фільм «Щорс».

1939-1940 Працює в Галичині політпрацівником.

1941 Пише кіноповість «Тарас Бульба».

1942-1945 Живе в Москві. Виїздить на фронт. Працює спецкором газе­ти «Красная звезда» та співпрацює в газетах Південно-Західного фронту. Пише нариси й оповідання — «Ніч перед боєм», «На колючому дроті», «Відступник», «Стій, смерть, зупинись», «Народні рицарі» та ін. Створює документальні кіно­стрічки «Битва за нашу Радянську Україну» (1943), «Перемога на Правобереж­ній Україні» (1944). Пише кіноповісті «Україна в огні» та «Повість полум'яних літ» (1944-1945), веде щоденник.

1943 О. Довженко завершує кіноповість «Україна в огні», яку Сталін за­боронив друкувати і ставити за нею фільм тому, що автор у ній не прославляв «вождя народів», а намагався з'ясувати причини ганебного відступу і колосаль­них утрат радянського народу у війні. Це був страшенний удар для митця.

1946-1948 Працює на студії «Мосфільм». Пише кіноповість «Мічурін» (1946), потім переробляє її на п'єсу «Життя в цвіту». Ставить документальний фільм «Країна рідна». Готує нотатки епопеї «Золоті ворота».

1949-1952 Читає лекції у Всесоюзному державному інституті кінемато­графії. Написав кіносценарій «Прощай, Америко» (1949), низку статей з кіно­мистецтва. Закінчує кіноповість «Антарктида» (1952).

1952-1956 Виїзди на будівництво Каховської ГЕС. Пише кіноповісті «Зачарована Десна» (1954-1955) та «Поема про море» (1955-1956), за останню посмертно (1959) удостоєний найвищої державної премії. Розпочинає писати низку інших кіносценаріїв.

1956 Помер 25 листопада в Москві. Похований на Новодівичому кладо­вищі.

1958-1964 Ю. Солнцева здійснює постановку широкоформатних філь­мів за кіноповістями О. Довженка — «Повість полум'яних літ», «Поема про море», «Зачарована Десна» і «Незабутнє».

ВІДГУКИ КРИТИКІВ ПРО ЛІТЕРАТУРНУ СПАДЩИНУ

О. ДОВЖЕНКА

«Олександр Довженко був напрочуд широко обдарованою людиною, на­гадуючи цим художників доби Ренесансу. З художниками Відродження, з мит­цями романтичної школи чи романтичного характеру, із усіма співцями живого, повнокровного життя його споріднювала і любов до яскравих тонів, до виразних контрастів, любов до видимого світу з його безмежною грою кольорів і світлоті- ней, з його трепетною й теплою красою. .Був він письменником високої сили й високої своєрідності, з глибоким почуттям драматургічного.

Він був цільним художником, новатором з голови до ніг.

Його "Зачарована Десна" — це задушевна лірична сповідь, по вінця на­поєна любов'ю до рідного краю, до трудового народу, до України з її великим, але скорбним минулим.» (М. Рильський)

«Сьогочасна світова культура небагато може назвати митців такого ши­рокого дихання, такої дерзновенної мислі й сміливості шукань, які були при­таманні Довженкові. Самою своєю природою він відкривач, експериментатор, утверджувач нового, митець, чиї твори, будучи гостро сучасними, водночас були мовби призначені для майбутніх поколінь — до них, до найдальших прагнув він донести пристрасті людей свого часу, шквали епохи, її грози, інтелектуально- філософську напругу.

З тих він митців, які, осягаючи поглядом життя народів і людство в ці­лому, не гублять у ньому окрему особистість, понад усе ставлять самоцінність і вершинну красу людини.

Мистецьку самобутність його творів не зрозуміти у відірваності від того національного народного ґрунту, соками якого вони живились, з якого так буйно виростали.

Світ дитячої чистоти і святості, що з такою силою вибухнув у "Зачаро­ваній Десні", він носив його, виявляється, в собі ціле життя, від батьківської Со- сниці починалась його дорога до планети, до людства, про яке він так напружено думав, для якого так самовіддано й натхненно творив». (О. Гончар)