В процесі гештальт-терапії на шляху до розкриття своєї істинної індивідуальності клієнт проходить через п'ять рівнів, які Перлз називає рівнями неврозу:

ХАРАКТЕРНІ ДЛЯ ГРУПОВОЇ ГЕШТАЛЬТ-ТЕРАПІЇ ПРОЦЕДУРИ:

Розвиток здатності усвідомлення. Вправи на розвиток усвідомлення фокусують увагу на поточному моменті. Керівник пропонує закрити очі і сконцентруватися на соматичних відчуттях, при цьому учасники повторюють «зараз я усвідомлюю ....». Потім - зосередити увагу на зовнішній зоні, повторюючи ту саму фразу. Так можна навчитися справлятися з емоційними переживаннями, що не знайшли завершення в минулому і не відчувати при цьому почуття внутрішнього опору.

Інтеграція полярностей представляє собою формування та завершення гештальтів, залежить від нашої здатності чітко визначати свої потреби і вступати в контакт з оточенням. Кожний контакт становить два аспекти:

1) здатність чітко розмежовувати оточення і своє Я

2) здатність виділяти різні боки свого Я.

Своє оточення і самих себе ми сприймаємо як полярності, що відображає подібний конфлікт всередині нас. Вправа «порожнього стільця» або «двох стільців» під час перебування в гарячому стільці. Гештальт-терапевти спонукають учасника виділити обидві сторони свого внутрішнього конфлікту і встановити між ними діалог. Як тільки обидва полюси полярності виявляються усвідомленими особистістю, їй стає легше інтегрувати їх.

В результаті можна навчитися відрізняти реальні події від фантазій і проекцій. Методика двох стільців - індивідуальна, але полярності можна дослідити і на рівні всієї групи, коли в ній виникають міжособистісні конфлікти. Для того, щоб виявити спектр почуттів, кожному з членів групи можна обійти всіх інших і висловити їм своє незадоволення або схвалення. (Ходіння по колу).

Концентрація уваги на почуттях. Основна мета вправ такого роду - проаналізувати свої почуття. Щоб формування гештальту завершилося, старі почуття повинні знайти своє повне вираження.

1) та енергія, яка витрачається на придушення негативних емоцій, може бути спрямована на досягнення позитивних цілей;

2) при відкритому вираженні почуттів оголюються крайні сторони будь-якого внутрішнього конфлікту;

3) можливо інтегрувати різні аспекти особистості.

Одна з методик - розігрування ролей. Така робота може спонукати людину до програвання нових форм поведінки. Кожна форма поведінки, яку учасник вибирає з метою подолати скруту, відображає реальний аспект його Я. Ця методика допомагає виявляти проекції у своєму Я. Часто бувають корисними навмисні невідповідності, перебільшення. Окремі почуття можна виділити із загального емоційного фону, якщо почати перебільшувати їх невербальні вираження. Про приховані емоції можна судити і з інтонації.

Аналіз сновидінь і фантазій. Теоретично, образи сновидіння - фрагменти особистості, які були нею відірвані. У груповій ГТ не приписують сновидінням того символічного значення, як у психоаналізі. Робота зі сновидіннями і фантазіями включає два процеси: перенесення їх на реальний грунт і повернення особистості тих її фрагментів, які були спроектовані на вигадані образи.

Перенесення на реальний грунт - учасник описує сон (фантазію) в теперішньому часі. Описуючи сон таким чином, людина знову поринає в сновидіння і повторно переживає всі його події, але вже в умовах групи. Кожен об'єкт або фігура сновидіння представляє собою відчужений фрагмент особистості. Учасника можна попросити представити себе гірським піком і описати свої відчуття від першої особи. Коли людина по черзі програє ролі всіх бачених у сні живих істот і неживих об'єктів, вона виявляє ті аспекти своєї особистості, які до цих пір ніколи не усвідомлювала повною мірою.

Інший варіант цієї вправи передбачає опис сну з позицій присутніх у ньому істот або об'єктів. При цьому не обов'язково розглядати весь сон повністю, достатня кількість інформації може міститися навіть у його невеличкому фрагменті. Якщо відтворення снів по пам'яті викликає труднощі, можна дослідити фантазії або мрії наяву. Якщо основу сновидіння складає обговорення або спір, можна скористатися методикою порожнього стільця. Для наочності роль фігур з сновидіння можна доручити комусь з групи. Це потрібно, щоб позначати взаємне положення фігур з сновидіння, їх пози або, щоб відтворювати почуті фрази.

Прийняття відповідальності. Механізми розвитку будь-якого невротичного стану пов'язані з нездатністю індивідуума повністю відповідати за себе, тому важливо,щоб кожен учасник групи прямо звертався до іншого, а не обговорював його в третій особі. При зміні конструктів: «мені не можна, мені необхідно, мені слід» на «я не буду, я хочу, я вирішив» члени групи беруть на себе відповідальність за свої думки тощо. Керівник також спонукає до заміни союзу «але» на «і», рекомендує міняти питальні речення на стверджувальні, щоб учасники могли виявити власні ресурси, а не намагалися мобілізувати інших.

Подолання опору. У груповій ГТ опір проявляється у відмові виконувати запропоновані вправи. Керівник групи використовує опір для розширення самосвідомості клієнта, аналізу причин небажання чи здавалося б нездатності клієнта щось зробити. Керівник може запропонувати наполягати на своєму опорі, наприклад, повторюючи фразу: «Я не буду цього робити!» чи завершуючи розпочату фразу: «Якщо я чогось і хочу уникнути, то це ....». Опір може знаходити вираз і в м'язовій напрузі - керівник може привернути увагу учасника до його здавлення голосу тощо. Захисні функції можуть виявлятися у формі ослаблення гостроти сенсорного сприйняття (людина може не чути того, що їй говорять, не бачити того, що вона робить ...). Придушення пережитих почуттів може позначитися на характері дихання. З фізіологічними проявами опору можна працювати, використовуючи методику порожнього стільця (діалог з напруженою ділянкою тіла). У гештальт-групах немає установки на те, щоб зводити повністю опір. Члени групи повинні визнати наявність у себе опору і зрозуміти, що вони не хочуть усвідомлювати. Часто усвідомлення стимулює до подальшого просування, яке може бути пов'язане з ризиком пережити заблоковані почуття.

ГТ не передбачає надання вже готового набору методик роботи в групі. Кращими керівниками гештальт-груп є ті, хто постійно експериментує з методиками, шукає нові підходи.