Володимир Баскаков виділяє 4 базові проблеми, що відображають порушення балансу процесів, які відбуваються в тілі і психіці людини:

1.Окулярний сегмент: очі, мімічні м'язи навколо очей, м'язи лоба. На цьому рівні відбувається блокування контактних реакцій очей, фіксування стресових реакцій, що проявляється в реакціях"порожнього погляду", млявих очей, нерухомого напруженого лоба. Наслідком такого блокування експресивних реакцій є жорсткість і спустошеність погляду, невиразність очей і міміки у верхній третині обличчя, головний біль, погіршення зору, яке можна пов'язати з несвідомим бажанням "не бачити" проблем.

2.Оральний сегмент: нижня щелепа, м'язи рота, язик, потилична мускулатура. Цей рівень пов'язаний із пригніченням емоцій плачу та гніву криком, гримасами, регресивними оральними реакціями (смоктанням, кусанням), що супроводжують емоційні реакції та додають плотський тон вербальним контактам і виразність словесної експресії. М'язові блоки виявляються у спазматичних (судомних) реакціях у ділянці рота, різноманітних тиках, напруженості міміки. Обличчя при цьому подібне до маски або спотворене гримасами.

3. Шийний сегмент: підшкірні і глибокі м'язи шиї. Тут блокуються орієнтовні реакції, супроводжувані поворотами голови, реакції плачу, крику, вербальної агресії, печалі. Проявами блокування є відчуття "клубка в горлі", спазматичні та больові симптоми в шийній мускулатурі, дегенеративні процеси в шийно-грудному відділі хребта.

4.Грудний сегмент: грудна клітка і руки. У цій частині відбувається блокування сильних негативних (крик, плач, агресія) і позитивних (сміх, пристрасність) емоцій; на рівні рук і плечових суглобів fix іноді розглядають як окремі структурні одиниці) блокується само-стверджувальна активність і здатність до досягнення цілей (виявляється в обмеженні мануальної активності, сили рук і спроможності дотягтися до об'єкта). Основний психологічний зміст блокування на цьому рівні - прояв самоконтролю (надлишкової влади над афективними реакціями), стриманості та безконтактності. Існує думка, що воно призводить до утруднень у диханні, порушення моторики рук, викривлення постави у грудному відділі хребта.

5. Діафрагмальний сегмент: діафрагмальний м'яз, сонячне сплетіння та органи черевної порожнини. На цьому рівні блокуються імпульси, що надходять із нижніх відділів тіла (ділянка таза) до верхніх, а також тривога, страхи, відчуття образи. Цей рівень пов'язаний із розщеплюванням тілана верхні ("раціональні") частини і нижні ("ірраціональні"), що спричинює зменшення цілісності. Блокування призводить також до порушень роботи шлунково-кишкового тракту.

6. Черевний сегмент: м'язи передньої черевної стінки і спини. Пов'язаний із придушенням почуттів страху та агресії. Посилення цього сегменту спричинює труднощі реалізації вітальних функцій, зниження життєвої активності і відчуття загального дискомфорту; на рівні черевного сегменту пригнічуються (або контролюються) спонтанні імпульси.

7. Тазовий сегмент: м'язи таза і ніг (ноги також можна розглядати як самостійну структурну одиницю). На цьому рівні відбувається блокування сексуальних імпульсів, контроль тривоги (у т. ч. і генітальної), отримання фрустрованої агресивності і прагнення домінувати.

1. Тканинний (м'язовий) панцир - асоційований з моторною активністю і охоплює кістково-м'язову та судинну системи, що відповідно проявляється в їх реакціях на психотравматичний досвід. Реакції на цьому рівні можуть мати гіпотонічний (слабкість, порушення накопичення і витрати енергії) або гіпертонічний (напруженість, підвищена енергетична зарядженість) характер.

2. Вісцелярний панцир, пов'язаний із почуттями людини. Виявляється в порушеннях дихальної активності (гіпо- або гіпервентиляція) і роботи органів травлення (спастичні реакції або атонії).

3. Церебральний панцир, асоційований із ментальною активністю. Призводить до порушень роботи мозку, різних розладів взаємодії кори, підкірки і вегетативної нервової системи та ін. Найважчим виразом церебрального панцира є тенденція до шизоїдних реакцій.

За спрямованістю роботи підходи тілесної психотерапії об'єднують у такі групи:

1. Аналітичні напрями, орієнтовані на використання в практичних цілях, крім роботи-з тілом, аналізу несвідомих (витіснених) компонентів тілесного і соціального досвіду: вегетоаналітична терапія характеру (В. Райх), біоенергетичний аналіз (А. Лоуен), біосинтез (Д. Боаделла), психосоматична терапія (Г. Аммона), хакомі-терапія (Р. Курц).

2. Структурно-функціональні напрями, переважно зосереджені на активній роботі з тілом та інтеграції одержуваного в її процесі нового тілесного досвіду: вегетотерапія (О. Ракнес), техніка Ф. Александера, структурна інтеграція (І. Рольф), сенсорне усвідомлення (Ш. Сельвер, Ч. Брукс), функціональна інтеграція (М. Фельденкрайз), біодинаміка (Г. Бойсен).

3. Культурологічний напрям,, що, крім тілесних компонентів, зважає також на етико-естетичні, культуральні та екзистенційні особливості особистості: пластико-когнітивний підхід (В. Нікітін), танатотерапія (В. Баскаков), а також підходи, що ґрунтуються на театральній і танцювально-руховій техніці.

4. Духовно-тілесні напрями, які використовують у практичній ррботі нетрадиційні для західної культури технології тілесного розвитку: підходи на основі адаптації індійських, тибетських і китайських психофізичних систем (хатха-йога, янтра-йога, ці-гун, у-шу), технології етнічних (переважно шаманських) практик, акупунктура і акупресура, тілесні практики духовних традицій (чань-буддизм, буддизм Тибету, бон-по, суфізм, ісихазм тощо).