Тема 7. Етика ділового спілкування

7.1. Суть та значення етики ділового спілкування.

7.2. Ділове спілкування як комунікація та взаємодія.

7.3. Етика ділових комунікаційних процесів в організації.

7.4. Етика ділового спілкуваня з іноземними партнерами.

Ключові слова: культура спілкування, етика спілкування, ділова комунікація, жорсткі переговори.

7.1. Суть та значення етики ділового спілкування

Сучасні економічні та соціальні умови сприяють розвитку комерційної та підприємницької діяльності, що супроводжується залученням дедалі більшої кількості людей до цього процесу: у ділові відносини вступають підприємства всіх форм власності, приватні особи. Ця обставина зумовлює необхідність підвищення комунікативної компетентності, оскільки саме від неї безпосередньо залежить успіх будь-якої справи галузі науки, мистецтва, виробництва чи торгівлі. Для менеджерів, підприємців, організаторів виробництва чи управлінців комунікативна компетентність є найважливішим чинником професійної діяльності.

Для ефективного вирішення проблем діловим людям недостатньо лише професійних знань. Бувають частими випадки, коли партнери не можуть домовитися про співпрацю, хоча розуміють її необхідність, а керівникам складно ефективно управляти колективом висококваліфікованих працівників, тільки тому, що не можуть знайти спільної мови з ними. Дейл Карнегі стверджував, що успіх людини у фінансових справах на 15% залежить від професійних знань і на 85% — від уміння спілкуватися з людьми.

Спілкуючись у діловій співпраці зі своїми підлеглими, керівником або колегами, кожен так чи інакше, свідомо чи несвідомо керується етичними нормами, які є основою регулювання стосунків між людьми.

Сучасний український етик В. Малахов вважає спілкування основою людської моральності. Він наголошує, що людська моральність реально виявляється не у свідомості й навіть не в діяльності людини, а саме в її спілкуванні з іншими. Оскільки у повноцінному спілкуванні людина постає як суб’єкт, то завжди актуальною є проблема морального самовизначення партнерів один стосовно іншого. Залежно від цього вибору й самовизначення спілкування може виявитися для людини найвищою, найжаданішою розкішшю (А. де Сент-Екзюпері) і справжнім пеклом (Ж.-П. Сартр) [6, 259].

Потрібно зазначити, що в основному iз розумiння ролi й знання механiзмiв спiлкування виник менеджмент як функцiя з керiвництва людьми i галузь людського знання, що допомагає здiйснити цю функцiю. Менеджер, керiвник витрачають на спiлкування 50–90% робочого часу, аби реалiзувати свою роль у мiжособистiсних взаєминах, iнформацiйному обмiнi та процесі прийняття рiшень і виконання управлiнських функцiй планування, органiзацiї та контролю. Тому спiлкування для них — процес, який пов’язує всi основнi види управлiння. 75% американських, 63% англiйських і 85% японських пiдприємцiв вважають, що неефективне спiлкування є основною перешкодою на шляху досягнення позитивного результату в їхній дiяльностi, тобто нерезультативне спiлкування — одна з основних причин виникнення проблем у їхній роботi [4, 5].

Етика ділового спілкування передбачає відповідну культуру спiлкування, що зумовлюється характером суспiльного ладу і грунтується на здобутках минулого й сучасного. Водночас ця культура має iндивiдуальний характер і проявляється у способах спiлкування, що їх обирає суб’єкт у певних дiлових ситуацiях стосовно конкретних людей. Схематично культуру спілкування в широкому розумінні можна зобразити так [4, 13]:

КС = КУ+З+В,

де КУ – моральні та комунiкативнi установки; З – знання з етики та психології; В – вмiння застосовувати ці знання на практиці.

Інакше кажучи, культура спiлкування – це цiлiсна система, що складається iз взаємопов’язаних моральних і психологічних культур, кожна з яких вносить своє в характеристику цiлого.

У науковій літературі культура спілкування трактується в єдності як культура поведінки, мовлення і мови [4, 11]. Набутий останнім часом досвід дає можливість під культурою спілкування (за визначенням Т.К. Чмут) розуміти наявні в суспільстві і житті людини форми творіння спілкування, систематизацію та реалізацію його норм, способів та засобів відповідно до ієрархії цінностей та установок. Спілкування та його культура — це творчість, яка веде до самовдосконалення, і водночас це цінність для кожної людини і для суспільства загалом. Від усвідомлення цього залежить успіх у взаємодії людей. Цінністю культура спілкування стає тоді, коли слугує задоволенню їх актуальних потреб у спільній діяльності та духовному розвитку. При цьому творчість у спілкуванні веде до становлення сукупного суб'єкта "Ми" та розвитку одноосібного "Я", а як наслідок — до самоактуалізації та самореалізації особистості, досягнення спільної мети та втілення гуманістичних комунікативних установок. Таке поняття культури спілкування дає можливість розглядати її як володіння досконалими його нормами, які виступають у єдності з творчою та особистісною складовою [12, 212]. Балл Г.А. вважає, що нормами при цьому можуть бути знання, зокрема методологічні, вміння і теоретично обґрунтовані способи дій, а також норми-цілі, норми-ідеали, які впливають на особистість [1].

Успіх управлінської діяльності заключається не тільки у наявності в менеджера високого рівня професійних знань, умінь та навичок, а й від його здатності налагоджувати ефективні взаємостосунки з колегами по роботі, діловими партнерами, підлеглими, що можливе за умови високого рівня його комунікаційних умінь та дотримання етики ділового спілкування.

Види ділового спілкування.