3. Методи обґрунтування управлінських рішень
У сучасній літературі з теорії прийняття рішень існують різні підходи щодо класифікації методів обґрунтування управлінських рішень. Один з найпоширеніших способів класифікації представлено на рис.
Рис. 3. Класифікація методів обґрунтування управлінських рішень
Відповідно до цього способу всі методи обґрунтування управлінських рішень поділяються на кількісні та якісні.
Кількісні методи (або методи дослідження операцій) застосовують, коли фактори, що впливають на вибір рішення, можна кількісно визначити та оцінити.
Якісні методи використовують тоді, коли фактори, що визначають прийняття рішення не можна кількісно охарактеризувати або вони взагалі не піддаються кількісному вимірюванню. До якісних методів належать в основному експертні методи.
Кількісні методи залежно від характеру інформації, яку має особа, яка приймає рішення, поділяються на:
1) методи, що застосовуються в умовах однозначної визначеності інформації про ситуацію прийняття рішення (аналітичні методи та частково методи математичного програмування);
2) методи, що застосовуються в умовах імовірностної визначеності інформації про ситуацію прийняття рішення (статистичні методи та частково методи математичного програмування);
3) методи, що застосовуються в умовах невизначеності інформації про ситуацію прийняття рішення (теоретико-ігрові методи, які залежно від того, що спричиняє невизначеність ситуації: об’єктивні обставини або свідомі дії противника, поділяються на методи теорії статистичних рішень та методи теорії ігор).
Кар’єрний зріст менеджерів середньої ланки завжди був пов’язаний із вмінням справити враження на керівництво такими якостями як швидке реагування на зміни та проблеми корпорації, оперативне прийняття рішень, що знімають проблему “вже сьогодні”, тобто у короткостроковій перспективі дають вагомі результати. Але компанії не можуть дозволити, щоб їх обманювали подібним чином. Їх повинне цікавити щось більше, ніж просто результати. Їм доводиться уважно стежити за тим, яким способом ці результати досягнуті.
Управлінське рішення, прийняте керівником, повинно відповідати таким вимогам:
● мати чітку мету, тобто рішення має формулюватися зрозуміло, аби у підлеглих не виникали подвійне тлумачення чи сумніви;
● бути обґрунтованим і несуперечливим, тобто всебічно погодженим як із внутрішніми, так і із зовнішніми обставинами, а також із попередніми й майбутніми рішеннями;
● бути правочинним, тобто спиратися на вимоги законів, вказівки й розпорядження керівника та враховувати обов'язки й права керівника та підлеглих;
● бути конкретним, тобто мати адресата, терміни виконання, відповідати на запитання: що, кому, як, коли, де і протягом якого терміну зробити;
● бути своєчасним та ефективним, тобто найкращим із можливих щодо очікуваного підсумку стосовно витрат.
Аналіз практики прийняття етично неправильних управлінських рішень, на думку дослідників цієї проблеми (наприклад, Сола Геллермана та інші), дозволяє виділити, чотири основних аргументи, які мотивують неправильну поведінку:
1. Впевненість у тому, що дана діяльність не суперечить етичним й юридичним нормам, тобто що вона насправді не являється нелегальною або аморальною.
2. Впевненість у тому, що діяльність відповідає інтересам індивіда або корпорації.
3. Впевненість у тому, що діяльність "безпечна", тому що ніколи не буде виявлена й не стане відомою широкому загалу.
4. Впевненість у тому, що оскільки дана діяльність допомагає компанії, то компанія поставиться поблажливо й навіть захистить людину, що нею займається.