5.1.5. Забруднення ґрунтів стічними водами
Безперервний ріст кількості населених пунктів,
промислових підприємств, створення великих тваринницьких
комплексів супроводжуються збільшенням обсягів
побутових, промислових і сільськогосподарських стічних вод.
Останні містять значну кількість шкідливих речовин
(табл. 5.2.). Тому скиди стічних вод призводять до значного
забруднення поверхневих і підземних вод, а при зрошуванні
полів – до забруднення та інших негативних змін ґрунтового
покриву.
Сильно мінералізовані води, що містять токсичні
речовини і патогенну мікрофлору, потрапляють на
зрошувальні поля. Тут забруднюючі речовини
поглинаються ґрунтом і рослинами, мігрують у підземні
води, частково повертаються у водойми з поверхневим
стоком. Таким чином, стічні води спричиняють
забруднення усього навколишнього природного
середовища.
Найнебезпечнішими для ґрунтового покриву є стічні води хімічної промисловості, що містять цинк, хром, сполуки меркурію, плюмбум, флуор, формальдегіди,
метанол, бутан, меланін та інші речовини. Мінералізація
цих вод досягає 10 – 18 г/л.
Стоки коксохімічних заводів містять феноли,
роданіди, різні олії. Для шахтних і кар’єрних вод
характерний високий вміст суспензованих речовин та
мікроелементів. Стоки підприємств харчової
промисловості містять біогенні речовини. Міські стоки,
стічні води тваринницьких комплексів і птахофабрик
нерідко забруднені яйцями гельмінтів, кишковою
паличкою та іншими збудниками інфекційних
захворювань.
Застосування радіонуклідів у промисловості та
інших галузях народного господарства створює небезпеку
радіоактивного забруднення. Основними джерелами
радіоактивних відходів у водних об’єктах та ґрунтах є
підприємства, що видобувають радіоактивну сировину,
збагачувальні фабрики радіоактивних руд, атомні
електростанції та інші підприємства, що використовують
у своїй роботі радіонукліди.
5.1.6. Забруднення ґрунтів радіонуклідами
Нині масштаби та інтенсивність забруднення
ґрунтів радіонуклідами різко зросли. У другій половині
XX ст. радіоактивні випадання антропогенного походження були пов’язані з бомбардуванням атомними
бомбами міст Хіросіма і Наґасакі, а також – з
випробовуваннями США, колишнім СРСР, Великою
Британією та іншими країнами ядерної зброї. Разом з тим
з’явилось багато джерел, що використовують атомну
енергію у мирних цілях. Бурхливий розвиток атомної
енергетики вимагає великої кількості ядерного палива.
Його видобуток і використання призвели до порушень
навколишнього природного середовища.
Ядерно-енергетичний цикл охоплює видобування
уранової руди, вилучення з неї урану, збагачення уранового
палива, використання його у реакторах, транспортування,
очищення та поховання відходів. Практично в усіх ланках
циклу можливе витікання радіонуклідів та забруднення
ними довкілля. Особливо небезпечні забруднення
радіонуклідами з катастрофічними еконаслідками
виникають через ядерні вибухи та аварії на об’єктах
атомної промисловості. І сьогодні шкоду природі та
людству від аварії на четвертому енергоблоці ЧАЕС
26 квітня 1986 р. ще до кінця не оцінено.
За 15 діб аварії (з 26 квітня по 10 травня 1986 р.)
радіоактивні випадання були зареєстровані у Швеції,
Фінляндії, Великій Британії, Польщі, Угорщині, Румунії,
Туреччині, Канаді та інших країнах світу. Але найбільше
забруднення 90Sr, 137Сs, 240Pu, 239Pu було виявлено на територіях України, Білорусі та окремих областей Росії.
За оцінками експертів, лише в Україні забруднено
3,7 млн. га землі. Унаслідок цього води Дніпра, Прип’яті,
Південного Бугу, Дністра і багатьох малих річок несуть у
собі радіонукліди 106Ru, 90Ir, 137Сs, 239Pu тощо.
Спочатку, потрапивши в атмосферу, радіонукліди
випали на ґрунт, рослини, воду. У ряді районів тварини і
люди зазнали радіоактивного опромінювання. Висока
міграційна здатність у харчовому ланцюзі «ґрунт –
рослина – тварина – продукти тваринництва» обумовила
їх надходження до організму людини. До зовнішнього
опромінювання додалось внутрішнє.
Особливість радіоактивного забруднення
ґрунтового покриву полягає в тому, що маса радіоактивних
домішок дуже мала і вони не призводять до кількісних
змін основних властивостей ґрунту. Вміст гумусу,
елементів живлення, ємність катіонного обміну, рН, Еh
та інші показники не змінюються.
Істотне значення мають розподіл радіонуклідів по
ґрунтовому профілю, їх концентрація у ґрунтовому
розчині, ступінь рухомості та доступність рослинам.
Ґрунти важкого гранулометричного складу з високим
вмістом гумусу здатні вбирати велику кількість
радіонуклідів, протидіяти їх надходженню у рослини.
Однак рівень радіоактивного забруднення в цих ґрунтах може з часом зростати. У легких ґрунтах із низьким
вмістом органічної речовини (дерново-підзолисті, сірі
лісові) в умовах промивного водного режиму
спостерігається значна міграція радіонуклідів по профілю,
існує небезпека забруднення підземних вод.
За умов жорсткого вітрового режиму, при зниженій
вологості ґрунту та відсутності рослинності існує
небезпека перенесення радіонуклідів потоками вітру. Вони
також можуть змиватися зі схилів і з водами поверхневого
стоку потрапляти у водойми.
Забруднення рослин триває досить довгий період
часу, оскільки ґрунт досить міцно утримує радіонукліди.
Тому забруднений ґрунт слід вважати основним джерелом
радіонуклідів, що потрапляють до харчових
ланцюгів (рис. 5.1.).
Велику небезпеку представляють собою стронцій-90
та цезій-137. Вони можуть накопичуватись і тривалий час
зберігатися у ґрунтах. Маючи подібні до кальцію і калію
хімічні властивості, стронцій-90 та цезій-137 інтенсивно
поглинаються рослинами. Потім з продуктами рослинного
чи тваринного походження вони потрапляють до
людського організму, де стронцій накопичується у
кісткових, цезій – у м’язових тканинах. Маючи період
напіврозпаду відповідно 28,6 та 30,2 року, ці радіонукліди
тривалий час зберігаються в зараженому організмі і
нерідко накопичуються у кількостях, що спричиняють
шкоду здоров’ю людини. У людей, які проживають на
забруднених територіях, спостерігається цілковита жіноча
та часткова чоловіча стерильність, збільшується кількість
хворих на лейкоз і рак, підвищується смертність.