31

Мелітопольський державний педагогічний університет імені Богдана Хмельницького

Кафедра філософії

Конспект лекцій

з дисципліни : „Релігієзнавство"

для студентів ІІ курсу

спеціальності: 6.020303 Філологія

Розроблені:

к.пед.н., доцент Тараненко Г. Г.

Лекція 1.

Тема: РЕЛІГІЄЗНАВСТВО ЯК НАУКА. ФЕНОМЕН РЕЛІГІЇ

Мета: подати основні відомості про специфіку розвитку релігієзнавства, про його об’єкт, предмет і місце в сучасному соціогуманітарному знанні.

План

1. Поняття релігієзнавства. Предмет, об’єкт та структура релігієзнавства.

2. Методи релігієзнавства

3. Поняття «релігії». Форми релігієзнавчого знання.

4. Структура релігії: релігійна свідомість, релігійний культ, релігійні організації.

5. Функції і роль релігії в суспільстві.

Література

1. Лобовик Б.А. Религиозное сознание и его особенности. – К., 1989.

2. Калінін Ю., Харьковщенко Є. Релігієзнавство. – К.: Наукова думка, 1994.

3. Лубський В.І., Теремко В.І., Лубська М.В. Релігієзнавство. – К.: Академвидав, 2008.

4. Радугин А.А. Введение в религиоведение. – М., 1997.

5. Академічне релігієзнавство. – К., 2000.

6. Релігієзнавчий словник. – К., 1996.

7. Релігієзнавство: предмет, структура, методологія. – К., 1996.

Основний зміст

Лекцію присвячено специфіці розвитку релігієзнавства, його предмету і місцю в сучасному соціогуманітарному знанні. Розглядаються основні соціальні функції й соціальна роль релігії, основні поняття. Зосереджено увагу на закономірностях розвитку й історичних типах релігії.

Релігієзнавство – галузь гуманітарного знання, що вивчає закономірності виникнення, розвитку й функціонування релігії.

Релігія (благочестя, побожність, святиня, предмет культу) - комплекс уявлень, вірувань, доктрин, елементів культу, ритуалів і інших форм практики, що базується на переживанні й очікуванні людини.

Інтегративною рисою релігійної свідомості є релігійна віра. Віра – стан душі людини, що дозволяє їй перебороти життєві випробування, знаходити опору в життєвому бутті. Вона виростає із глибин людського єства. У ній людина черпає свої життєві сили. Віра становить багатство особистості, характеризує глибину її почуттів і помислів.

Основою віри є духовний досвід людини. Релігійний досвід – усяке зіткнення наших почуттів і свідомості із чимось, що перебуває за її межами. Коли досвід основоположників став надбанням широких мас людей, виникли стабільні форми й способи поклоніння Богу (богам). Склалася системи культів, виникла теологія – наука про Бога і його характерні риси (атрибути), що стала теоретичною надбудовою над релігійним досвідом.

Традиційно виділяють два види релігійної діяльності: позакультова й культова.

Культ (відхід, шанування) – соціальна форма об'єктивації релігійної свідомості, реалізація релігійної віри в діях соціальної групи або окремих індивідів.

Обряд – сукупність стереотипних дій, установлюваних звичаєм або традицією тієї чи іншої соціальної спільності, що символізують певні ідеї, норми, ідеали й уявлення. Релігійні обряди – сильний засіб емоційного впливу, ретельно продуманий ритуал, супроводжуваний молитвами, музикою, хоровим співом і т.д. Найважливіша ознака обряду – символічний характер. Символ – знак, образ, що представляє якусь іншу річ, а найчастіше втілює яку-небудь ідею. Вершиною розвитку обрядів – молитва – найбільш чиста форма вираження сутності релігії.

На базі культових дій і відносин формується релігія як соціальний інститут, первинною ланкою якої виступає релігійна група.

М. Вебер розрізняв наступні типи релігійних груп: церква (звернена до всіх членів суспільства) і секта (відповідає за всіх членів, більше обов'язків, потрапляють обрані).

Е. Трельч виділяє церковний (завоювати світ для Христа), сектантський (відновити турботу про соціальну несправедливість і рівність) і містичний (прагне до досягнення почуття єдності з Богом) типи релігійних груп.

А. Радугін виділив поряд з названими вище ще один тип – харизматичний культ – створюється на основі об'єднання прихильників якоїсь особистості, що визнає себе сама й зізнається іншими як носій особливих божественних якостей (харизми).

Релігія виконує ряд функцій: світоглядна, значення, соціальна, інтегративна, легітимізуюча, регулятивна й ін.

Релігієзнавство використовує наступні методи:

1. діалектичний – розглядає процеси і явища релігії в динаміці їхнього становлення й розвитку;

2. феноменологічний – за допомогою певних засобів виявлення змістів, він дає можливість співвіднести мотиви, уявлення, ідеї, ціль віруючих;

3. герменевтичний – система різних засобів пояснення сакральних текстів.

Усі релігії, що існували й існують, традиційно поділяють на чотири групи.

1. Первісні «чуттєво-надчуттєві вірування» (родоплемінні релігії): фетишизм, тотемізм, магія, анімізм.

2. Етнонаціональні (національні, етнічні, локальні) релігії: іудаїзм, індуїзм, конфуціанство, даосизм, синтоїзм, зороастризм.

3. Світові релігії: буддизм, християнство, іслам.

4. Неорелігії (нетрадиційний, нові, модернові) релігії: релігії орієнтального напрямку, неохристиянство, синтетичні неорелігії, езотеричні об'єднання, саєнтологічні рухи, неоязичництво, демонічні культи.