3. Теорія конвергенції (в.Штерн).

Вирішуючи надзвичайно важливе питання про співвідношення біологічного і соціального факторів розвитку. Вільям Штерн висунув принцип конвергенції двох факторів. На його думку, обидва фактори рівною мірою значимі для психічного розвитку дитини і визначають дві його лінії. Ці лінії розвитку (одна — дозрівання спадково даних здібностей і чорт характеру, інша — розвиток під впливом найближчого оточення дитини) перетинаються, тобто відбувається конвергенція.

4. Культурно-історична теорія л.С.Виготського.

Сучасні уявлення про співвідношення біологічного і соціального, прийняті у вітчизняній психології, в основному базуються на положеннях Л.С. Виготського.

Л.С. Виготський підкреслював єдність спадкових і соціальних моментів у процесі розвитку. На його думку, спадковість присутня в розвитку всіх психічних функцій дитини, але має як би різну питому вагу. Елементарні функції (починаючи з відчуттів і сприйняття) більше обумовлені спадково, чим вищі (довільна пам'ять, логічне мислення, мова). Вищі функції — продукт культурно-історичного розвитку людини, і спадкоємні задатки тут відіграють роль передумов, а не моментів, що визначають психічний розвиток. Чим складніше функція, чим довше шлях її онтогенетичного розвитку, тим менше позначається на ній вплив спадковості.

У той же час у розвитку завжди «бере участь» середовище. Ніколи ніяка ознака дитячого розвитку, у тому числі базові психічні функції, не є чисто наслідуваним. Кожна ознака, розвиваючись, здобуває щось нове, чого не було в спадкових задатках, і завдяки цьому питома вага спадкових впливів то підсилюється, то послаблюється і зміщується на задній план. Роль кожного фактору в розвитку тієї самої ознаки виявляється різною на різних вікових етапах. Наприклад, у розвитку мови значення спадкових передумов рано і різко зменшується, і мова дитини розвивається під безпосереднім впливом соціального оточення, а в розвитку психосексуальності роль спадкових моментів зростає в підлітковому віці.

Таким чином, єдність наслідуваних і соціальних впливів — це не постійна, раз і назавжди дана єдність, а диференційована, що змінюється в процесі самого розвитку. Психічний розвиток дитини не визначається механічним додаванням двох факторів. На кожному етапі розвитку стосовно кожної ознаки розвитку необхідно встановлювати конкретне сполучення біологічних і соціальних моментів, вивчати їх динаміку.

У сучасній закордонній психології підкреслюється взаємодія наслідуваних ознак і характеристик соціального середовища. Вважається, що спадково визначено діапазон розвитку якої-небудь властивості (наприклад, музичних чи спортивних здібностей), а усередині цього діапазону ступінь розвитку властивості залежить від умов середовища (Л. Первин, О. Джон).

Як уже говорилося третім фактором, що визначає розвиток є власна активність суб'єкта. Треба сказати, що ідеї Л.С. Виготського одержали розвиток у працях провідних вітчизняних психологів (Харківська школа) О.М. Леонтьєва, О.В. Запорожця, П.І. Зінченка, П.Я.Гальперіна, Л.І. Божович і ін., чиї дослідження підтвердили значення діяльності в розвитку людини. У результаті цього, процес розвитку починає розглядатися як саморух суб'єкта завдяки його діяльності з предметами, а спадковість і середовище лише як умова, що визначають різні варіації розвитку в границях норми.