14

Тема 2. Теорії дитячого розвитку

1. Основні чинники психічного розвитку.

2. Біогенетична та соціогенетична теорії розвитку психіки дитини.

3. Теорія конвергенції (В.Штерн).

4. Культурно-історична теорія Л.С.Виготського.

5.  Зв'язок розвитку з процесом навчання. Сенситивні періоди розвитку. Актуальний розвиток, «зона найближчого розвитку».

6. Рушійні сили психічного розвитку (Г.С. Костюк, О.В. Запорожець).

7. Провідна діяльність як чинник психічного розвитку, її характерні ознаки і розвиваюче значення.

1. Основні чинники психічного розвитку.

В наш час науковці серед основних чинників (факторів) психічного розвитку виділяють спадковість, середовище, активність. Між тим, історично склалась традиція говорити про біологічні і соціальні фактори психічного розвитку. Розглянемо це питання більш детально.

Біологічний фактор містить у собі, насамперед, спадковість. Немає єдиної думки з приводу того, що саме в психіці людини генетично обумовлено. Вітчизняні психологи вважають, що успадковуються, принаймні, два моменти — темперамент і задатки здібностей. Біологічний фактор, крім спадковості, включає особливості протікання внутрішньоутробного періоду життя дитини. Хвороба матері, ліки, що вона приймала в цей час, можуть викликати затримку психічного розвитку чи дитини інші відхилення. Позначається на наступному розвитку і сам процес народження, тому потрібно, щоб дитина уникла родової травми і вчасно зробила перший вдих.

Другий фактор — середовище. Природне середовище впливає на психічний розвиток опосередковано — через традиційні в даній природній зоні види трудової діяльності і культуру, що визначають систему виховання дітей. На крайній Півночі, кочуючи з оленярами, дитина буде розвиватися трохи інакше, чим житель промислового міста в центрі Європи. Безпосередньо впливає на розвиток соціальне середовище, у зв'язку з чим фактор середовища часто називають соціальним.

Соціальне середовище — поняття широке. Це суспільство, у якому росте дитина, його культурні традиції, що переважає ідеологія, рівень розвитку науки і мистецтва, основні релігійні погляди. Від особливостей соціального і культурного розвитку суспільства залежить прийнята в ньому система виховання і навчання дітей, починаючи з державних і приватних навчальних закладів (дитячих садів, шкіл, будинків творчості і т.д.) і закінчаючи специфікою сімейного виховання.

Соціальне середовище — це і найближче соціальне оточення, що безпосередньо впливає на розвиток психіки дитини: батьки й інші члени родини, пізніше вихователі дитячого саду і шкільних учителів (іноді друзі чи родини священик), що з віком розширюються: з кінця дошкільного дитинства на розвиток дитини починають впливати однолітки, а в підлітковому і старшому шкільному віках можуть істотно впливати деякі соціальні групи — через засоби масової інформації, організацію мітингів, проповіді в релігійних громадах і т.ін.

Поза соціальним середовищем дитина розвиватися не може — не може стати повноцінною особистістю. Відомі випадки, коли в лісах виявляли дітей, загублених зовсім маленькими і вирослих серед звірів. Такі «Мауглі» бігали навколішках і видавали такі ж звуки, як і їхні прийомні батьки. Наприклад, дві індійські дівчинки, що жили у вовків, вили по ночах. Людське дитинча зі своєю надзвичайно пластичною психікою засвоюють те, що дається йому найближчим оточенням, і якщо воно позбавлене людського суспільства, ніщо людське в ньому не з'являється.

Коли «здичавілі» діти попадали до людей, вони вкрай слабко розвивалися інтелектуально, незважаючи на напружену працю вихователів; якщо дитині було більше трьох років, вона не могла освоїти людську мову і навчалася вимовляти лише невелику кількість слів. Наприкінці XIX в. була описана історія розвитку Віктора з Авейрона. У цьому описі відзначалося, що найбільші успіхи були досягнуті в плані емоційного розвитку хлопчика. Його вихователька, мадам Герін, своїм материнським відношенням викликала відповідні почуття, і тільки на цій основі дитина, що іноді нагадувла «ніжного сина», могла якоюсь мірою опанувати мову і намагатися пізнавати оточуючий її світ.

Третій фактор психічного розвитку – активність людини. Як уже було сказано, спадкоємні задатки додають своєрідність процесу розвитку здібностей, полегшуючи чи утрудняючи його. Між тим, розвиток здібностей залежить не тільки від задатків. Якщо дитина з абсолютним слухом не буде регулярно грати на музичному інструменті, успіхів у виконавському мистецтві він не доможеться і його спеціальні здібності не розів'ються. Якщо учень, що схоплює усі на льоту під час уроку, не займається сумлінно вдома, він не стане відмінником, незважаючи на свої дані, і його загальні здібності до засвоєння знань не одержать розвитку. Здібності розвиваються в діяльності. Узагалі власна активність дитини настільки важлива, що деякі психологи вважають активність третім фактором психічного розвитку.