Тема: Вступ
План
Завдання і структура курсу.
Основні цінності та здобутки людства на початку ХХ ст.
Народонаселення.
Формування індустріального суспільства.
Періодизація світового розвитку на початку ХХ ст.
1.Курс всесвітньої історії в 10-му класі охоплює економічні, соціальні, дипломатичні, військові та культурні процеси у світі в першій третині ХХ ст.
Завдання курсу:
Навчитися об’єктивно оцінювати природу історичного процесу в першій третині ХХ ст. та вплив історичних подій і визначних діячів епохи на долю людства та окремих людей.
Вивчити і об’єктивно проаналізувати зазначені події.
Використовуючи історичну інформацію, всебічно аналізувати суспільні явища і події та розуміти зв’язки між історичними подіями.
Структура курсу передбачає вивчення періоду історії від початку ХХ ст. до кінця 20-х років. Навчальний матеріал об’єднано в 5 великих тем (див. «Тематику курсу всесвітньої історії).
Перша половина ХХст. – один з драматичних і суперечливих періодів в історії людства. Він містив як великі досягнення так і найбільші трагедії.
Головні тенденції світового розвитку:
розвиток імперіалізму
І світова війна (1914-1918рр.)
національно-демократичні революції (в Росії – 1905-1907; в Китаї – 1911-1913; в Мексиці – 1910-1917рр.)
виникнення тоталітаризму (Росія, Німеччина, Італія)
національно-визвольний рух (в Польщі, Фінляндії, в країнах Африки)
науково-технічний прогрес
Отже, початок ХХ століття – це Перша світова війна, час імперіалізму, становлення націй, бурхливого технічного прогресу, національно-визвольних рухів, формування тоталітарних режимів тощо.
2.На початку століття зросли темпи економічного росту. Відтепер визначальним складником економічного потенціалу країни ставала її індустріальна міць. Пар, який був головним робочим тілом в індустрії та транспорті, поступово витіснили нові види енергії – електрика й двигуни внутрішнього згоряння. Це відповідно сприяло підвищенню ефективності виробництва, полегшувало повсякденне життя людей. Саме на початку ХХ століття почалася масштабна механізація сільського господарства (з’явилися трактори, комбайни), у торгівлі виникли великі магазини, оснащені сучасним торговельним обладнанням, а в побуті – перші предмети тривалого користування (холодильники, пилососи, пральні машини). На рубежі століть з’явилися радіо, телефон, міський електротранспорт, автомобілі й літаки. Через технічний прогрес змінили свій вигляд найбільші міста провідних країн світу. Відтепер їх прикрашали широкі проспекти, електричне освітлення, багатоповерхові будинки.
Економічне зростання супроводжувалось суперництвом між державами, що врешті решт призводило до збройних конфліктів. Найпотужнішим з яких виявилася Перша світова війна 1914 – 1918років.
Перша третина ХХ ст. – це час протистояння демократичними і тоталітарними країнами. Так, після приходу до влади в Росії в 1917 р. комуністів головні зусилля демократичних держав були зосереджені на протидії поширенню комунізму у світі. Після встановлення фашистського режиму в Італії у 1922р. і нацистського режиму в Німеччині у 1933р. демократичний світ знову змушений протистояти проти тоталітарних ідеологій.
Все ж у більшості країн Західної Європи та Північної Америки переважали політичні свободи. Тут діяли парламенти, існував принцип розподілу влади на законодавчу, виконавчу й судову. Парламентський режим існував і в конституційних монархіях, як, наприклад, у Великій Британії. Австро-Угорщині, Німеччині тощо.
3.На початку ХХ століття продовжується зростання населення світу. Швидкими темпами це відбувалося в Європі, Японії, Північній Америці, трохи повільніше – в Азії, Африці, Латинській і Центральній Америці. Проте саме тут мешкала більша частина людства. Так населення Китаю становило понад 60% світового населення.
Більшість населення світу мешкало в сільській місцевості і лише 10% становили міські жителі, але з часом через стрімке зростання промислового виробництва їхня кількість стала збільшуватись.
Із зростанням кількості населення поширюються міграційні процеси. Так з 1850 по 1914рр. близько 50 млн європейців виїхали до нових країн, в основному до США та колоній. Це призвело до розповсюдження на нових землях європейських мов, культур, традицій. Міграційні процеси були притаманні й Україні. Мешканці західних регіонів (Галичини, Буковини, Закарпаття) емігрували до Північної і Південної Америки.
4.Початок ХХ ст. ознаменував собою завершення формування індустріального суспільства:
прискорено розбудовувалися міста;
зростала кількість найманих працівників;
зросла продуктивність праці через використання досягнень науки і техніки;
частка промислового виробництва перевищила частку сільськогосподарської продукції;
відбувалося зосередження(концентрація) капіталу й виробництва, створювалися монополії;
відбувалося злиття фінансового й промислового капіталу;
основні матеріальні цінності зосереджувалися в руках фінансової олігархії;
вивіз капіталу переважно до відсталих країн, де земля, робоча сила, сировина були дуже дешевими.
5.Періодизація світового розвитку першої половини ХХ століття:
І період 1914-1918рр. – Перша світова війна. Приймало участь 38 держав; загинуло близько 10 млн осіб. Перестали існувати 4 великих імперії: Австро-Угорщина, Німеччина, Росія, Османська імперія.
ІІ період 1919-1923рр. – Післявоєнна нестабільність: відбуваються революції (Росія, Німеччина, Фінляндія); розгортається національно-визвольний рух в колоніях.
ІІІ період 1924-1929рр. – Економічна стабілізація: спадає революційний рух; відбувається економічне піднесення; слабшають зовнішньополітичні протиріччя між країнами.
ІV період 1929-1933рр. – Світова економічна криза: банкрутство підприємств; зростає безробіття; падає життєвий рівень населення.
V період 1933-1939рр. – Назрівання Другої світової війни: розгортається боротьба за перерозподіл світу.
Головні терміни і поняття
Імперіалізм – це державна політика, спрямована на завоювання територій, колоній або встановлення політичного й економічного контролю над іншими державами. Цей термін характеризує політику країн, що володіють колоніями або домінують над іншими країнами.
Монополія – виключне право на будь-що; панування в певній галузі; зосередження будь-чого в розпорядженні однієї організації, фірми, особи тощо. Типи монополістичних об’єднань: картелі, синдикати, трести, концерни.
Олігархія – політичне та економічне панування невеликої групи людей.
Технічний прогрес – розвиток матеріального виробництва, результатом якого є послідовне вдосконалення техніки, технології та організації виробництва, підвищення його ефективності.
Тоталітаризм – напрям політичної думки і тип політичного режиму, котрий за допомогою тотального (повного) контролю над усіма сферами суспільного життя прагне реалізувати якусь агресивну політичну утопію (наприклад, завоювати світ).
Контрольні питання
Якими є структура і завдання курсу всесвітньої історії?
Поясніть значення понять: «імперіалізм», «технічний прогрес», «тоталітаризм».
Які основні здобутки людства на початку ХХ століття?
Чим зумовлені міграційні процеси, на вашу думку? Чи відбуваються вони сьогодні?
Які ознаки індустріального суспільства?
Література
Полянський П.Б. Всесвітня історія: підручник для 10 кл. – К.: Генеза, 2010. – с.5-14.
Рожик М.Є. та ін. Всесвітня історія. 10 кл., підручник. – К.: Генеза, 2004
Тема 1: Світ на початку хх століття.
Особливості державного устрою, політичного життя та соціально- економічного розвитку провідних країн світ (США, Велика Британія, Німеччина, Франція, Росія та Австро-Угорщина) на початку ХХ ст.
План
Державний устрій та політичне життя провідних країн світу.
Особливості соціально-економічного розвитку країн.
1.На початку ХХ ст. у більшості європейських країн та США громадяни мали політичні свободи, влада поділялася на законодавчу, виконавчу та судову, існував парламентський режим. У цілому США, Велика Британія, Франція були демократичними державами, Німеччина та Австро-Угорщина наближалися до демократії, і лише Росія була на початку шляху до неї.
США. Форма правління – республіканська; двопартійна система (республіканська та демократична партії). Законодавча влада належала Конгресу, що складався з двох палат : Сенату і Палати представників. Виконавча влада належала президенту, який обирався загальним голосуванням на 4 роки. Він був головою держави, уряду і верховним головнокомандуючим. Судова влада належала Верховному Суду. Президентами США на початку ХХ ст. були – Теодор Рузвельт (1901-1909рр., представник республіканської партії); Уільям Тафт (1909-1912рр, представник республіканської партії); Вудро Вільсон (1913-1920рр.; представник демократичної партії).
Особливості внутрішньої політики Т.Рузвельта:
посилення державного регулювання економіки;
встановлення контролю над корпораціями;
збереження природних ресурсів (створення заповідників);
обмеження притоку до США іммігрантів.
Особливості внутрішньої політики В.Вільсона:
надання робітникам права створювати профспілки, проводити страйки;
заборона використання дитячої праці в промисловості;
встановлення 8-годинного робочого дня;
державне кредитування фермерських господарств;
законодавче обмеження сваволі монополій;
економічна експансія США за кордон.
Велика Британія. Форма правління – конституційна монархія; двопартійна система (консервативна і ліберальна (пізніше лейбористська) партії). Голова держави – король (королева). На початку ХХ ст. британськими монархами були – король Едуард VІІ (1901-1910) і Георг V (1910-1936). Законодавча влада належала парламенту, що складався з Палати лордів (туди входили представники знатних родів, призначених монархом довічно) і Палати громад ( туди входили чоловіки, обрані загальним народним голосуванням). Виконавча влада належала уряду, який формувала партія-переможниця парламентських виборів. Голова уряду – прем’єр-міністр.
Особливості політики прем’єр-міністра Джозефа Чемберлена (консерватор):
запровадження імперського мита для іноземних товарів;
виступав проти надання автономії Ірландії.
Особливості політики прем’єр-міністра Девіда Ллойда Джорджа (ліберал):
закон про безкоштовну початкову освіту;
соціальна допомога інвалідам праці, безробітним;
закон про 8-годинний робочий день для гірників;
підтримка профспілок (тред-юніонів).
Німеччина. Форма правління – конституційна монархія.; багатопартійна система. На чолі імперії стояв король Пруссії, якому присвоювався титул імператора (кайзера). Він був головнокомандуючим збройних сил, призначав канцлера (голову уряду), скликав і розпускав парламент (рейхстаг). Рейхстаг складався з з двох палат: Бундесрат і Бундестаг. Політичні партії: Німецько-консервативна партія (захищала інтереси великих землевласників, промисловців, вищих військових чинів); Націонал-ліберальна партія (захищала інтереси великої буржуазії – торговців, судновласників); Партія прогресистів (захищала інтереси середньої та дрібної буржуазії); Клерикально-католицька партія; Соціал-демократична партія (захищала інтереси робітників).
Характерною ознакою політичного життя Німеччини була відсутність традицій лібералізму Причинами того була слабкість і залежність від держави буржуазії. Лібералам бракувало підтримки в суспільстві й з боку впливових державних і політичних діячів.
Важливою рисою Німецької імперії була потужна мілітаризація суспільного життя країни. Доктрина «пангерманізму» стверджувала, що німці мають історичне право панувати над іншими народами. Пангерманісти закликали проводити політику сили щодо інших країн, створювати міцний флот та армію, готуватися до війни за переділ світу.
Франція. Форма правління – республіканська (режим ІІІ Республіки); багатопартійна система. Законодавча влада належала парламенту, який обирав президента строком на 7 років. Виконавча влада належала уряду (Раді міністрів), що призначався Президентом, але був підзвітний парламенту.
Характерною рисою політичного життя Франції було те, що тут існувало безліч партій і груп, які суперничали між собою. З початку ХХ століття головного значення набула боротьба між лівими (радикальними) республіканцями і правими (поміркованими) республіканцями.
Важливим чинником французької політики була ідея «реваншу» за програну франко-прусську війну. Реваншисти, яких підтримували практично всі партії, називали Німеччину «спадкоємним ворогом» й закликали до нової війни з нею, щоб помститися й повернути втрачені регіони – Ельзас і Лотарингію.
Росія. Форма правління – абсолютна монархія. Влада імператора не обмежувалася жодними виборними органами. Імператору підпорядковувалися: Сенат (виконував функції Верховного суду), Синод (вищий церковний орган), Державна рада (мала законодавчі функції), Кабінет міністрів (виконував виконавчі функції), міністерства. У 1894 р. російський престол посів Микола ІІ – останній російський імператор (керував до 1917р.).
На початку ХХ століття в Росії починають формуватися політичні партії, які закликали або до реформування монархічного устрою або до його ліквідації. Найбільш активною виявилася Російська соціал-демократична робітнича партія (РСДРП), яка виступала за повалення самодержавства і встановлення влади робітників і селян. У 1903 р. в партії стався розкол на 2 крила: праворадикальне – меншовики і ліворадикальне – більшовики. Лідером більшовиків був Володимир Ульянов (Ленін).
Важке економічне становище, відсутність політичних прав і свобод у громадян Російської імперії, поразка у війні з Японією 1905р. обурили російське суспільство і спричинили першу буржуазно-демократичну революцію (1905-1907рр.). Масштабність страйків і повстань змусила Миколу ІІ піти на поступки: 17 жовтня 1905р. був виданий Маніфест, який оголосив про створення виборного органу – Державної Думи. Але попри все революція завершилася поразкою.
Австро-Угорщина. Форма правління – дуалістична монархія. Імперію очолював цісар (імператор) Франц Йосиф Габсбург. В державі існувало фактично 2 парламенти – австрійський і угорський, 3 уряди – австрійський, угорський і об’єднана австро-угорська адміністрація.
За багатонаціональний склад Австро-Угорської імперії її називали «клаптиковою». Тут мешкали чехи, словаки, українці, румуни, поляки, серби, хорвати, словенці та інші. Це вимагало від влади гнучкої національної політики.
2.У ХХ ст. продовжувався бурхливий розвиток індустріальної цивілізації. За рівнем соціально-економічного розвитку країни умовно поділяють на три групи («ешелони»):
Групи («ешелони») країн за рівнем соціально-економічного розвитку
Країни Лат. Америки, Азії та Африки
Англія, Франція, США, Німеччина
Країни Центр. і Південно-Схід. Європи, Іспанія, Росія
У 1900-1903 рр. відбулася світова економічна криза. Вона дала поштовх модернізації світового господарства, прискоренню концентрації виробництва, впровадженню нової техніки і технологій. На передові позиції вийшла машинобудівна промисловість. Значно зросли обсяги виплавки сталі, дедалі більшого поширення набували нові джерела енергії – електрика й нафта.
Індустріальний розвиток змінив соціальну структуру суспільства, збільшив розрив у рівні розвитку економіки та матеріального життя людей в різних країнах; посилив напруженість у відносинах між державами, створив передумови визрівання міждержавних конфліктів і воєн.
США. На початку століття США остаточно перехопили у Великій Британії естафету світового лідерства. У 1913р. загальний обсяг промислового виробництва країни перевищував обсяги виробництва Франції, Німеччини й Британії разом узятих. Вчасно переорієнтувавшись з виробництва бавовняних тканин на сталеві локомотиви, американці виробляли конкурентоспроможні товари за значно менших власних затрат.
Завдяки широкому використанню капіталу з Європи, застосуванню наукових відкриттів і запровадженню сучасних для початку ХХ ст. винаходів США вийшли на І місце в світі за обсягом промислового виробництва. Економічному злету також сприяли: відсутність витрат на озброєння; наплив емігрантів (з 1870 по 1914р. до США їх прибуло близько 30 млн); наявність потужних залізничних магістралей.
У результаті прискореної індустріалізації в США відбувався процес концентрації капіталу та виробництва, що приводило до появи монополій. Найпотужнішими з них були – нафтовий трест «Стандарт ойл» і «Стальний трест». Прізвища Рокфеллера, Моргана, Форда увійшли в список найбагатших людей світу.
Економічне зростання позитивно вплинуло на повсякденне життя американців: покращився побут (використовувалися електроплити, пральні та швейні машини, пилососи, телефони), поліпшилася якість освіти, на ринку праці з’явилися нові професії.
Велика Британія. В другій половині ХІХ ст. Англія мала одну з найрозвинутіших економік світу. Їй належало близько 40% усього торговельного флоту, а зарубіжні капіталовкладення перевищували капіталовкладення Німеччини і Франції разом узятих. Проте на початку ХХ ст. стало очевидним сповільнення темпів економічного розвитку Британії. Промислове піднесення інших держав Європи і США змушувало англійців шукати нові ринки сировини для заводів і фабрик, ринки збуту для продукції, дешеву робочу силу. За обсягами виплавки сталі Англію обігнали США та Німеччина, за виробництвом чавуну, видобутком вугілля – США. Завдяки досконалішому технічному устаткуванню й підвищенню продуктивності праці американські й німецькі товари стали коштувати дешевше, ніж англійські, а відтак користувалися попитом.
Німеччина. Економічний розвиток Німеччини відзначався впровадженням у виробництво найсучаснішої техніки. Країна обігнала інші європейські держави і на початок ХХ ст. посіла ІІ місце в світі після США за обсягом виробленої продукції. В промисловості вирішальну роль відігравали металургійні концерни Круппа і Тіссена, хімічний концерн Фарбеніндустрі, електротехнічний концерн «Загальна електрична компанія, Рейнсько-Вестфальський вугільний синдикат. Світового значення набували великі німецькі банки. 9 головних банків зосередили у своїх руках 83% банківського капіталу.
Франція. Темпи промислового розвитку Франції на початку ХХ ст. були порівняно невисокими. За темпами зростання економіки вона поступалася Німеччині і США, а за обсягами промислового виробництва також і Британії. Певну роль у цьому відставанні відіграла втрата в результаті франко-прусської війни 1870-1871рр. промислових регіонів – Ельзасу і Лотарингії.
Проте у Франції швидкими темпами розвивалося авіабудування, автомобілебудування, хімічна галузь. Організація французької банківської справи не поступалася жодній європейській країні. Держава мала славу світового кредитора.
Місцеві підприємці й банкіри вважали для себе більш вигідним вкладати капітали не у французьку економіку, а в іноземні позики, які давали величезний прибуток.
Росія. Розвиток економіки Росії мав низку особливостей. На відміну від більшості європейських країн, російська промисловість повністю контролювалася державою. Індустрія розвивалася нерівномірно. Прагнення влади вивести державу на рівень розвинутих країн Західної Європи зумовило проведення низки реформ (ініціатором був міністр фінансів С.Вітте). В результаті їх реалізації економічна ситуація покращилася, але збереглося протиріччя між швидкими темпами розвитку промисловості і вкрай відсталим сільським господарством, де панували пережитки кріпацтва, селянське малоземелля, правове безправ’я селян. Невирішеність аграрного питання посилювала соціальну напругу в суспільстві, стримувала розвиток ринкових відносин на селі. Під час революції 1905-1907рр. уряд намагався збити хвилю селянських повстань шляхом перебудови земельно-аграрних відносин. У 1906р. в імперії розпочалася аграрна реформа за ініціативою міністра внутрішніх справ Петра Столипіна. Реформа передбачала: 1)руйнування селянської общини і надання селянам ділянок землі у власність (за викуп); 2)надання кредитів селянам через Селянський банк; 3)переселення селян у малозаселені райони Сибіру, Північного Кавказу, Середньої Азії. З одного боку, реформа мала певний успіх, оскільки сприяла розвитку ринкових відносин на селі, з іншого, призвела до збільшення кількості безземельних селян, адже більшість селян жили за межею бідності і не мали змоги викупити земельні ділянки.
Австро-Угорщина. Соціально-економічний розвиток Австро-Угорської імперії був таким само строкатим, як її національний склад. Найбільш розвиненими були Австрія і Чехія, де зосереджені основні потужності, зокрема заводи «Шкода». Німецькі фірми і банки вкладали значні капітали в економіку Австро-Угорщини і отримували надприбутки. В українських землях, що перебували у складі імперії, промисловий розвиток йшов вкрай повільно. Переважно тут були представлені деревообробна, нафтопереробна, металообробна галузі. У цілому за рівнем економічного розвитку Австро-Угорщина суттєво поступалася провідним країнам Європи та США.
Головні терміни і поняття
Державне регулювання економіки- це активне втручання держави в економічні відносини для забезпечення розвитку господарства, стабільності грошової одиниці; обмеження непередбачуваних наслідків стихійного розвитку ринку.
Дуалістична монархія – форма державного правління, за якої поряд з монархом функціонують парламент і уряд. Глава держави особисто формує уряд, який відповідальний перед ним, має право накладати вето на закони, прийняті парламентом.
Мілітаризм – політичне панування військових, підкорення всього господарства країни цілям загарбницької війни.
Модернізація – зміни, удосконалення, що відповідають сучасним вимогам.
Лібералізм – ідеологія, яка сповідує, що індивідуальні свободи людини є основою суспільного життя й економічного ладу. Лібералізм спрямований на утвердження парламентаризму, вільного підприємництва, демократичних свобод, рівноправ’я.
Профспілковий рух – рух робітничих об’єднань (професійних спілок), що об’єднували працівників різних галузей промисловості.
Тред-юніони – профспілки в Англії.
Контрольні питання
Що спільного і відмінного в системах влади в США, Великій Британії, Німеччині, Франції, Росії та Австро-Угорщини?
Які особливості політичного життя в Австро-Угорщині?
Завдяки чому на початку ХХ ст. США стали світовим лідером за рівнем економічного розвитку?
У чому полягали основні економічні проблеми Росії?
Література
Полянський П.Б. Всесвітня історія: підручник для 10 кл. – К.: Генеза, 2010. – с.15-44.
Рожик М.Є. та ін. Всесвітня історія. 10 кл., підручник. – К.: Генеза, 2004