Оперативну пам'ять призначено для читання та запису ін­формації

Другий вид пам'яті називається постійним запам'ятовую­чим пристроєм (скорочено ПЗП) і характеризується тим, що ство­рює можливість тільки зчитувати інформацію. Саме тому такий вид пам'яті отримав у англійській мові назву ROM-пам'яті від Read Only Memory — пам'ять тільки для читання. Запис до цього виду пам'яті неможливий, завдяки цьому інформація, яка є в ROM-пам'яті, захи­щена від порушень та змін. Вміст цього виду пам'яті зберігається при вимкненні комп'ютера.

Постійна пам'ять призначена тільки для читання інформації

У ПЗП містяться важливі для правильної роботи комп'ютера дані та програми, частину яких комп'ютер використовує відразу після ввімкнення.

ПЗП становить тільки невелику частину загального обсягу пам'яті комп'ютера. Більшу частину всього обсягу пам'яті комп'юте­ра займає ОЗП.

Окрім зазначених видів пам'яті є ще один, який призначений для прискорення роботи комп'ютера. Він називається кеш-пам'яттю (від англ, cache — схованка) й є невеликою за обсягом окремою па­м'яттю, де зберігається найчастіше використовувана інформація. Час доступу до інформації, що зберігається в кеш-пам'яті, менший, ніж час доступу до цієї самої інформації, що зберігається в інших видах пам'яті комп'ютера. Механізм кеширування (використання кеш-па­м'яті) прискорює роботу комп'ютера, бо швидкодіючим пристроям не доводиться чекати на інформацію від тих видів пам'яті, що діють порівняно з ними досить повільно, — інформація добувається з кеш-пам'яті. Таким чином, кеш-пам'ять використовується для узгоджен­ня часу взаємодії швидких і повільних пристроїв.

Адаптери

Форми подання даних і керуючих сигналів, які вико­ристовують у різних пристроях ПК, істотно різні, оскільки різними є функції пристроїв, фізичні принципи їх роботи, форми взаємодії з людиною. Так, дані, які зчитуються з дискети, подаються як послідовність електричних імпуль­сів, кожний із яких несе значения одного біта. Ті самі дані в системній шині зображаються комбінацією, наприклад, 64 імпульсів, які передаються одночасно.

Для підтримання взаємодії пристроїв необхідно вико­нувати перетворення форм подання інформації, використо­вуючи спеціальні пристрої — адаптери. Конструктивно — це печатні плати, що, з одного боку, мають стандартне рознімне з'єднання для сполучення з шиною, а з іншого — специфічне рознімне з'єднання (одне або кілька) для зв'яз­ку з відповідним пристроєм. На платах розміщують мік­росхеми й інші елементи, які виконують необхідні перетворення.

Нині у номенклатурі адаптерів стійко фігурують: відеоадаптери (вони ж — відеоплати, відеокарти), адаптери портів введення-виведення, мережні адаптери (карти), зву­кові плати (аудіокарти), внутрішні модеми.

Відеоадаптер є чи не головним типом адаптерів, адже саме він визначає режим роботи монітора.

Відеоадаптер (відеокарта) — пристрій, що перетворює набір да­них, які характеризують зображення на екрані монітора, на відеосигнал, що посилається монітору по кабелю.

Відеоадаптер, як правило, розміщують у системному блоці комп'ютера, де він займає слот розширення на системній платі.

Швидкість роботи — важливий показник відеоадап­тера. Чим «вищий» відеорежим за кольоровістю та роз­дільною здатністю, тим більше даних треба передавати до відеопам'яті та прочитувати з неї. У застарілих картах це істотно сповільнювало прорисовування зображень у гра­фічних системах. Так, вікно у Windows прорисовувалося за 1—2 с, міг зникати графічний курсор під час руху миші тощо.

Продуктивність відеокарти залежить від внутрішньої розрядності відеоадаптера (у сучасних відеоадаптерах во­на становить 64—256 біт), швидкості роботи відеопам'яті, її типу та ін. У сучасних відеокартах використовується графічна акселерація — режим, у якому робота ЦП під час побудови окремих елементів зображення (лінії, прямо­кутника, графічного курсора та ін.) передається спеціалі­зованому процесору карти. Продуктивність «прискореної» відеопідсистеми під час роботи з програмами, в яких застосовується така акселерація, зростає до кількох разів.