Словник

Алегорія – Втілення абстрактного поняття в конкретному художньому образі. Вислів, що виражає абстрактне поняття через конкретний художній образ; Алегоричний – АЛЕГОРИЧНИЙ – той, що має в собі алегорію; образно виражений.

Антиномія – від грец. суперечність у законі, тобто суперечність між двома твердженнями, кожне з яких однаковою мірою логічно доведене в цій системі.

Вери́зм (від італ. vero — правдивий) — течія в італійському мистецтві, яка виникла наприкінці ХІХ ст. Веризму притаманні риси критичного реалізму та натуралізму, перебільшення ролі фізіологічних чинників.

Експресіоні́зм  (від франц. expression - вираження, виразність) — літературно-мистецький потік авангардуизму, що сформувався в Німеччині на початку ХХ ст. Мав своїх прихильників в Франції, Австрії, Польщі, німецькомовній Швейцарії. Основний творчий принцип експресіонізму — відображення загостреного суб'єктивного світобачення через гіпертрофоване авторське «Я», напругу його переживань та емоцій, бурхливу реакцію на дегуманізацію суспільства, знеособлення в ньому людини, на розпад духовності, засвідчений катаклізмами світового масштабу початку ХХ ст.. Художники-експресіоністи віддавали перевагу втіленню внутрішніх порухів душі, а не явищ зовнішнього світу. Живопису експресіонізму притаманна пристрасть, напруженість і глибоко особистісний підхід до картини, котра слугує засобом вираження емоцій. Полум’яніючий колорит, далекий від реальних природних кольорів, і нервовий мазок наповнюють експресіоністичні полотна тріпотливою життєвою енергією.

Емпа́тія (англ.. empathy від (грец. patho) — співпереживання) розуміння відносин,почуттів, психічних станів іншої особи в формі співпереживання. По­хо­дить від римського «patho», що озна­чає гли­бо­ке, си­ль­не, чу­т­ли­ве по­чут­тя (від­чут­тя), бли­зь­ке до стра­ж­дан­ня. Пре­фікс «ем» озна­чає спря­мо­ва­ний (ске­ро­ва­ний) усе­ре­ди­ну.

Інакомовність, інакомовний – те ж саме, що алегоричний.

Інтерпретація – розкриття змісту чого-небудь; пояснення, витлумачення; творче розкриття образу.

Ірраціоналізм – (лат. irrationalis — нерозумний, нелогічний) — філософські концепції і вчення, що обмежують

або заперечують на противагу раціоналізму, роль розуму в осягненні світу. Ірраціоналізм передбачає існування областей світорозуміння, що непідвладні розуму, і що їх досягнути можна лише через такі якості, як інтуїція, чуття, інстинкт, одкровення, віра і т. п. Таким чином, ірраціоналізм утверджує ірраціональний характер дійсності; ірраціональний – той, що його не можна збагнути розумом; незбагненний. 

Класици́зм (англ.. classicism, від лат. classicus — зразковий) — напрям в європейському мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI го ст. Найбільшого розквіту досягає у Франції (XVII ст.). Певною мірою притаманний мистецтву усіх країн Європи, у деяких зберігав свої позиції аж до першої чверті XIX ст. Визначальні риси класицизму: раціоналізм (прагнення будувати художні твори на засадах розуму, ігнорування особистих почуттів); наслідування зразків античного мистецтва; нормативність, встановлення вічних та непорушних правил і законів (для драматургії — це закон «трьох єдностей» (дії, часу й місця); обов'язкове дотримання канонічних правил написання творів (зображення героя тільки при виконанні державного обов'язку, різкий поділ дійових осіб на позитивних та негативних, суворе дотримання пропорційності всіх частин твору, стрункість композиції тощо); у галузі мови класицизм ставив вимоги ясності та чистоти, ідеалом була мова афористична, понятійна, яка відповідала б засадам теорії трьох стилів; аристократизм, орієнтування на вимоги, смаки вищої-суспільної верстви; встановлення ієрархії жанрів, серед яких найважливішими вважалися античні; поділ жанрів на «серйозні», «високі» (трагедія, епопея, роман, елегія, ідилія) та «низькі», «розважальні» (травестійна поема, комедія, байка, епіграма).

Компенсація –  (від лат. compesatio — відшкодування), у психології – прагнення людини усунути зі свідомості комплекс неповноцінності за рахунок цілеспрямованого розвитку фізичних чи психічних функцій, що призводять до переживання почуття адекватності.

Комунікативний – комунікативний схильний, здатний до комунікації (спілкування), налагодження контактів і зв'язків, тобто комунікабельний. 

Крити́чний реалі́зм — художній напрям, в основі якого — принцип історизму, правдивого зображення дійсності. Виник у 20-х роках XIX століття у Європі. Реалістичний напрям виник значною мірою як запе­речення художніх принципів романтизму. Для реалізму характерна типізація як засіб розкриття соціальних якостей особи. Реалізм створює типові характери за типових обставин. Критичний реалізм по-новому зображує ставлення до людини і навколишнього середовища. Людський характер розкривається в органічному зв'язку з соціальними обставинами. Предметом глибокого соціального аналізу став внутрішній світ людини, критичний реалізм тому одночасно стає психологічним.

Кубізм – (фр. Cubisme) — модерністський напрям в образотворчому мистецтві, передовсім у живописі, що зародився на початку XX ст.. у Франції і характеризувався використанням підкреслено геометризованих умовних форм, прагненням «роздробити» реальні об’єкти на стереометричні примітиви.

Метафора –  переносне значення, натяк, перенос прямого значення до непрямого, по подібності понять.

Мімесіс – або мімезіс, (др..-грец. μίμησις — подібність, відтворення, наслідування) — один з основних принципів естетики, в самому загальному сенсі — наслідування мистецтва дійсності.

Натуралізм – ( від лат. — природа) склався в останній третині XIX ст. Він прагнув до об'єктивного, точного і безпосереднього зображення реальності, людського характеру. Особлива увага зверталась на навколишнє середовище, яке в більшості випадків розумілося як безпосереднє побутове оточення людини.

Раціоналізм – (від лат. ratio — розум) — філософська точка зору, яка наголошує першість і компетентність розуму (логічного ходу міркування) в пошуках правди. В історії філософії раціоналізм протиставляється емпіризму — філософській установці, яка кладе в основу пошуків істини досвід., раціональний – перевірений логікою, базований на розумі;

Романти́зм – (фр. romantisme) — ідейний рух у літературі, науці й мистецтві, що виник наприкінці 18 століття у Німеччині, Англії й Франції, поширився з початку 19 століття в Росії, Польщі й Австрії, а з середини 19 століття охопив інші країни Європи та Північної і Південної Америки. Характерними ознаками романтизму є заперечення реалізму, відмова від суворої нормативності в художній творчості, культ почуттів людини. Його ідеологія спирається на культ індивідуалізму, на підкреслену, загострену увагу людської особистості, до психологічних проблем її внутрішнього "Я". У центрі зображення романтиків винятковий характер у виняткових обставинах.

Соціалісти́чний реалі́зм (скорочено соцреалі́зм) — термін, що закріпився у радянському мистецтвознавстві на окреслення художнього методу літератури і мистецтва, «що являє собою естетичне вираження соціалістично усвідомленої концепції світу й людини, зумовленою епохою боротьби за встановлення й творення соціалістичного суспільства». Соціалістичний реалізм був єдиним офіційно дозволеним в СРСР «творчим методом» літератури і мистецтва.

Сугестія – Сугéстія, суґéстія – навіювання, голосова заборона, що з’явилась ще в біологічній природі передлюдей. Сугестор – людина, яка маніпулює (навіює); сугеренд – об’єкт навіювання(адресат). Синонімом до „сугестії” є навіювання. Сугестивний – той, що впливає на чиїсь думки, підсвідомість або поведінку; у психології – заснований на навіюванні, гіпнозі.

Сюрреалізм – За визначенням А. Бретона, сюрреалізм — "психічний автоматизм", що нехтує раціональністю, намагаючись вирватися з-під контролю розуму. Поет критикував реалізм, який вважав "ворожим будь-якому інтелектуальному та моральному пориву". Він заявляв, що шляхом осягнення реальності є підсвідоме, завдання сюрреалізму — відтворити потік свідомості, його предмет — асоціації, сни, уява, інтуїція (вміння розпізнавати істину на основі здогаду, пошуки прихованого від людського ока, невідомого, непізнаного, відтворення плину думок, не скутих логікою і законами розуму. На думку А. Бретона, розум, логіка, мораль сковують творчі можливості митця. Сюрреалізм виник у Франції в 1920-і роки. Його метою було «вирішити протиріччя між мрією й реальністю, що існували донині». Засоби досягнення були різноманітними: художники з фотографічною точністю зображували лякливі, нелогічні сцени, створювали дивних істот з набору звичних об’єктів або розробляли спеціальну техніку живопису для відтворення рухів підсвідомості. Фігуративні твори сюрреалістів являють зачудований для людини світ, населений то образами мирних мрій, то істотами нічних жахів.

Функція – це, по-перше, роль, яка виконується суб'єктом або об'єктом у певній сфері діяльності. Можна сказати, що функція – це те, за що відповідає суб'єкт або об'єкт у цьому випадку. У ряді точних наук функцією називаються відносини між об'єктами, коли зміна одного з них веде до зміни іншого

Футуризм (від італ. futurismo та лат. futurum - майбутнє) – авангардний напрям у літературі й мистецтві, що розвинувся на початку ХХ ст.. здебільшого в Італії та Росії й обстоював крайній формалізм, пропагував культ індивідуалізму, відкидав загальноприйняті мовні та поетично-мистецькі норми. Футуризм  прагнув до створення мистецтва майбутнього, відкидав класичну художню спадщину. Футуристи вважали, що ХХ ст. потребує нового мистецтва, яке йшло б у ногу з віком техніки, вітали війну, яка, на їх думку, очистить, оновить суспільство. Футуристи обожнювали техніку, натомість людські проблеми цікавили їх менше. У своїх творах намагалися передати динамізм життя і вражень людини. Футуристи частково запозичують прийоми кубістів, розкладаючи предмет на елементи і комбінуючи їх. У Росії та Україні цей напрям відомий як кубофутуризм.

18