2.3.Естетична діяльність і сфери її виявлення.

Серед естетичних понять і категорій, які людство створило протягом століть завдяки розмаїттю естетичних взаємин особистості і дійсності, основною є категорія естетичної діяльності як специфічної здатності людини та людства перетворювати дійсність «за законами краси». Ця діяльність пов'язана з будь-якою людською діяльністю, проте має ряд особливостей. У будь-якій утилітарній діяльності (індивідуальній, колективній) є елементи загальнолюдського значення, змісту, сенсу, які відтворюють загальнолюдську цінність діяльності. Кожен, хто має естетичну свідомість, свідомо або несвідомо працює, діє, оцінює діяльність у взаємодії зі своїми естетичними уявленнями. Тому на ступінь естетичної забарвленості будь-якого виду діяльності справляє істотний вплив: і якість естетичного смаку; і зміст естетичного ідеалу; і розвиненість естетичного почуття, емоцій та уявлень суб'єкта діяльності. В результаті предметно-практичної діяльності, тобто праці як способу існування людського виду, створено взагалі два продукти:

1. матеріальний світ, який задовольняє потреби індивіда;

2. світ культури, в якому відбувається життя людини і розкриття багатства її творчих можливостей.

Естетична діяльність породжена трудовою діяльністю та існує як її частина. Тому необхідно враховувати, що естетична діяльність — це складова суспільної практики, завдяки якій розвивається творчість і свідомість та естетичне споживання; естетична діяльність — це істотна властивість будь-якої соціальної діяльності, що створює довершену річ, досконалий твір, породжує ідеї. Проте, естетична діяльність це й окремий вид діяльності, що існує самостійно, де безпосередньо та в основному розв'язуються естетичні завдання.

Суспільно-історична практика стала основою виникнення і розвитку здібностей людини перетворювати світ за законами краси, а тим самим і формувати в собі власні естетичні почуття і переживання, смаки й ідеали. Тому, коли ми спробуємо визначити, де, коли і як проявляється естетична діяльність людини, то виявиться, що в її житті нема такої ділянки, сфери, де б вона не була присутньою.

Естетична діяльність співвідносна з усіма видами людської діяльності, внутрішньо неоднорідна, її існування залежить від розвиненості естетичної потреби, від здатності особи перетворювати світ за законами краси, від того, чи достатньо естетичних знань, умінь і навичок, а також від наявності умов, за яких ця діяльність здійснюється. Завдяки певним обставинам якості і потреби особи можуть формуватись або реалізовуватись. Головне, що для здійснення такої діяльності потрібна естетична мета, а також її співвідношення з характером перетворюваного предмета.

Мета власне естетичної діяльності не пов’язана зі створенням предметів, об’єктів, що мають утилітарне призначення. За винятком архітектури і декоративно-прикладного мистецтва це мистецька або художня діяльність. І тут виникає досить складна проблема, яка стала дискусійною. Дискусії точаться навколо трьох точок зору: 1) естетична і художня діяльність тотожні (проте не кожний одяг або меблі може вважатись твором мистецтва, тобто не завжди результат естетичної діяльності має певний художній образ); 2) естетична і художня діяльність існують паралельно, це різні види діяльності (проте дуже часто і в історичному і сучасному пані естетична діяльність може перетворюватись у художню, приймаючи найдосконаліші форми); 3) естетична діяльність ширша за художню, бо результатом її стають не лише мистецькі твори, а й засоби виробництва, предмети побуту тощо (проте це також не зовсім вірно, адже художня діяльність не вичерпується лише естетичним змістом, бо це творчість і за законами краси, і законами добра, і справедливості тощо).

Отже однією з форм естетичної діяльності є мистецтво, де естетичний компонент домінує, де предмет не має іншого застосування, крім естетичної насолоди.

Форма створених людиною матеріальних предметів і процесів має суспільний сенс і суспільну цінність. Процес напрацювання людиною здібності діяти доцільно розтягнувся на довгі тисячоліття, проте він розвивався по висхідній, дозволивши людству створити багатство світу культури, багатоманітність її форм і розвити в людині його здібність до такого ступеню, коли вона вже могла вільно творити в рамках історично обумовлених потреб.

Звичайно, цей процес не усвідомлювався людством достатньо довго, тому що людина творила, передовсім, для задоволення своїх матеріальних потреб.

Мистецтво, що культивувало лише естетичні потреби, виділилось з матеріальної практики порівняно пізно – відносна бідність суспільства не дозволяла йому утримувати людей, що працювали лише на задоволення духовних потреб.

Проте вже у давніх цивілізаціях утилітарні предмети, що створювались для матеріальних потреб людини, але мали досконалу форму, цінувались за свої естетичні якості. Про це свідчать знайдені в похованнях вождів племен, царів і фараонів предмети вжитку, одягу, меблі, домашнє знаряддя, які мали слугувати померлим у потойбічному житті, що дійшли до нас із давнини.

Коли людство, що вийшло з періоду збиральництва і мисливства, почало займатись відтворюваним господарством, були винайдені технічні пристосування, застосування яких значно збільшило продуктивність праці, що в свою чергу вивільнювало час у трудовому процесі для вдосконалення майстерності і фантазії. Предмети ремісничої діяльності ставали все більш різноманітними і витонченими. Вони почали доповнюватись елементами, що безпосередньо не впливали на утилітарну функцію предмета.

Слово “ремісник” зараз застосовують іноді у зменшуваному смислі, позначаючи ним людину, котра працює в мистецтві з корисливих мотивів, а не з натхнення, бажання висловитись і реалізуватись. Але по відношенню до ремісників минулих епох це було б несправедливим, тому що справжнім художником тільки і міг бути ремісник. В процесі праці він сполучав дві функції: духовну діяльність по відтворенню задуму твору (пошук оригінальної форми, підбір відповідного матеріалу, палітри фарб, прийомів (обробки) і фізичну роботу по безпосередньому виробництву предмета.

Синкретичний (одночасний) процес діяльності, де ще не було розподілу на фізичну і розумову працю і закріпленні її за різними індивідами, мав значний творчий потенціал, піднімаючи значну частину ремесла на рівень мистецтва. Саме такий повноцінний, всебічний характер праці створив передумови для розквіту мистецтва в античній Греції та Римі.

Формування буржуазного способу виробництва в наступні епохи з розподілом праці на окремі операції і наступні передачі їх машинам докорінно змінили характер праці, виключивши з нього естетичний момент, зробивши робітника простим додатком до машини.

Але вже в давні часи античності з середовища ремісників виділились окремі митці, які займались лише творчістю, стали художниками в повному розумінні цього значення.

Технічний прогрес, що все більше удосконалював виробництво, має характер протиріччя, створюючи багатство матеріальне і збіднюючи саму людину. Сучасний рівень науки і техніки вже створив передумови для заміни людини на багатьох операціях автоматами і роботами. Дуже часто, коли говорять про естетизацію виробництва, мають на думці передовсім створення відповідних умов: пристосування приміщень, освітлення, зменшення шуму, забруднення повітря тощо, але естетизація виробництва – набагато складніше завдання. В першу чергу це внесення творчого елементу в трудовий процес, зменшення репродуктивної діяльності тощо. Проте це завдання може вирішити загальний розвиток науки, техніки і технології. Допомагає естетизувати виробництво дизайн.