Вікові аспекти гіпертонії
Особливе місце у виникненні гіпертонічної хвороби мають вікові аспекти.
Погранична артеріальна гіпертензія спостерігається у 10 % населення. У віці до 50 років частіше зустрічається у чоловіків, а після 50 років — у жінок; вона характеризує дисрегуляторний стан організму. У третині випадків цей стан трансформується в гіпертензивну хворобу. Виділяють декілька клінічних варіантів пограничної артеріальної гіпертензії, основними з яких є:
1)юнацька погранична артеріальна гіпертензія (часто перебігає на фоні нейроциркуляторної дистонії);
2)клімактерична погранична артеріальна гіпертензія;
3)алкогольна погранична артеріальна гіпертензія;
4)погранична артеріальна гіпертензія у спортсменів;
Артеріальна гіпертензія вагітних
Артеріальна гіпертензія вагітних може загрожувати життю як матері, так і плода. Розрізняють такі типи артеріальної гіпертензії у вагітних:
1) хронічна артеріальна гіпертензія;
2) прееклампсія й еклампсія;
3) хронічна гіпертензія в поєднанні з прееклампсією;
4) транзиторна артеріальна гіпертензія.
Діагностичні критерії — підвищення АТ на 30 мм рт. ст. або більше і діастолічного тиску на 15 мм рт. ст. або більше порівняно із середніми значеннями АТ до 20-го тижня вагітності. Якщо вихідні показники АТ невідомі, значення АТ від 140/90 мм рт. ст. і вище розглядаються як патологічні.
Прееклампсія. Цей стан досить часто розвивається у вагітних. Його характеризує поєднання артеріальної гіпертензії, протеїнурії, іноді порушення згортання крові і функції печінки. Подальше прогресування прееклампсії може призвести до розвитку судом і еклампсії. Зазвичай прееклампсія розвивається у жінок з першою вагітністю до 20-го тижня. Лікування прееклампсії передбачає госпіталізацію вагітної, забезпечення ліжкового режиму, заходи з метою зниження АТ і профілактику судом, якщо виникли ознаки наближення еклампсії, а також проведення екстреного розродження
Артеріальна гіпертензія в осіб літнього віку.
Артеріальна гіпертензія в осіб віком понад 60-65 років — важлива клінічна і соціальна проблема, яка зумовлена підвищенням ризику розвитку інсульту, застійної серцевої недостатності, інфаркту міокарда і раптової смерті.
Епідеміологічні дослідження свідчать, що середні показники систолічного і діастолічного АТ у хворих до досягнення віку 60 років збільшуються; потім діастолічний АТ стабілізується або навіть знижується, тоді як систолічний АТ продовжує зростати. Для осіб літнього віку особливо характерною є ізольована систолічна артеріальна гіпертензія.
У 85 % пацієнтів літнього віку з підвищеним АТ діагностують ессенціальну артеріальну гіпертензію, або вторинну артеріальну гіпертензію,на фоні атеросклерозу гіпертиреозу, онкологічних захворювань.
6
Стандартний план лабораторних та інструментальних досліджень.
Для хворих на артеріальну гіпертензію включає:
загальний аналіз крові;
загальний аналіз сечі;
аналіз сечі за Зимницьким, Нечипоренко;
визначення в сечі білка;
біохімічний аналіз крові( визначення вмісту креатиніну, сечовини, холестерину, ліпідів, електролітів (натрію, калію, хлору, карбонатів));
визначення коагулограми;
глюкози крові ;
електрокардіографію;
рентгенографію органів грудної клітки в прямій та боковій проекціях:
7.
Етапи реабілітації.
Відновне лікування неускладненої гіпертонічної хвороби І—II стадій здійснюють в амбулаторно поліклінічних умовах. За наявності гіпертонічних кризів (II --III стадія), які можуть завершитися тяжкими ускладненнями з боку серця, нервової системи, очного дна, відновне лікування розпочинають в умовах цілодобового стаціонару.
Для запобігання розвитку гіпертонічних кризів доцільно проводити превентивне лікування в умовах денного стаціонару поліклініки.
На санаторно-курортне лікування в місцеві кардіологічні санаторії, а також кліматичні, бальнеологічні (з вуглекислими, сірководневими, радоновими ваннами) та приморські курорти направляють хворих з початковими та повільно прогресуючими формами захворювання за відсутності у них гіпертонічних кризів та виражених атеросклеротичних змін з боку серця, мозку і нирок.
Санаторно-курортне лікування протипоказане хворим на гіпертонічну хворобу III стадії, які нещодавно перенесли інсульт або інфаркт міокарда з недостатністю кровообігу II Б—III стадії, з порушеннями ритму серця.