Література:

1. Бойко Я. Заселение Южной Украины 1860-1890 гг. - Черкассы, 1993.

2. Довжук І.В. Вугільно-металургійна промисловість Донбасу та України в кінці 80-90-х роках Х1Х ст. – К., 1997.

3. Нестеренко О.О. Розвиток промисловості на Україні. У 3-х частинах. –Ч. 1 – К., 1958.

4. Його ж Залізнорудна промисловість України в дореволюційний період. – К., 1974.

5. Якименко М.А. Земельна оренда на Україні в період капіталізму. //УІЖ – 1991 - № 2.

6. Її ж Становлення селянського (фермерського) господарства в Україні після скасування кріпацтва (1861-1918). //УІЖ – 1996. - № 1.

МОДУЛЬ 4

НОВІТНІЙ ПЕРІОД ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ

Лекція 7.

Нова економічна політика та суспільно-політичне життя в УСРР 1920-х рр. Індустріалізація та колективізація в УСРР.

(2 год.)

План

1. Нова економічна політика більшовиків в промисловості й аграрному секторі.

2. Індустріалізація промисловості в Україні.

3. Насильницька колективізація сільського господарства України. Голодомор 1932-33 рр.

4. Відродження української культури у 1920-х рр. «Розстріляне відродження».

Методичні рекомендації

Розгляд комплексу проблем впровадження у практику елементів ринкової економіки відомих як нова економічна політика Радянської влади, слід розпочинати із аналізу системної кризи кінця 1920 року, яка поставила на межу існування більшовицького режиму. Саме цей фактор став визначальним у зміні курсу більшовиків. Х з’їзд РКП(б) (1921 р.) проголосив заміну продрозкладки на продовольчий податок. Складовою частиною НЕПу також були: відновлення товарно-грошових відносин, повернення дрібних підпиємств колишнім власникам, розвиток усіх видів кооперації, припинення нсильницького об’єднання селян у у колгоспи, радгоспи та комуни, скасування заборони на оренду землі і залучення найманих сільгосппрацівників.

Важливим є визначення особливостей проведення непу в Україні. Потрібно звернути увагу на те, що ця політика почалася в Україні пізніше ніж в Росії, співпала з голодомором 1921 – 1923 рр. Продподаток в УСРР із селянських господарств був вищим ніж в Радянській Росії та часто стягувався колоніальними методамии за допомогою військової сили.

Студенти мають визначити характерні риси та особливості реформування системи управління економікою, специфіку реалізації непу у сільському господарстві та .промисловісті.

Насиченим було в роки непу суспільно-політичне та національно культурне життя. В першу чергу мають право на означення такі проблеми як формування політики коренізації партійного та державного апарату в УСРР. Часто її зміст неправомірно трактують як послаблення впливу КП(б)У на громадськість, послаблення її ролі в держуправлінні. Це не так. У даному випадку мова має йти про тактичний креативний хід спрямований на зміцнення позицій більшовиків в Україні, через контрольовану кадрову політику, своєрідну соціальну мімікрію певної політичної сили у боротьбі за утримання влади.

Парадигмою політики КП(б)У в царині культури стає проголошення українізації. Слід гнучко підходити до визначення методів її проведення “згори”, аналізу змісту українського ренесансу в галузі освіти, науки, літератури і мистецтва.

Доба непу це часи ознаменовані гострою політичною боротьбою за владу серед більшовицької правячої верхівки, коли ваги коливалися на користь то одного то іншого угрупування. Загальною ознакою цієї боротьби, її парадигмою стає посилення ролі каральних інституцій радянської держави та тотальний контроль над громадським життям. Наприкінці 20-х рр. сталінське угрупування закріплює за собою головні посади в РКП9б) та уряді. Логічним продовженням партійних читок стає розгортання політичних репресій у центрі та на місцях. В Україні було розпочато переслідування української інтелігенції, згорнуто українізацію.

Література

1. Голод 1921 – 1923 років в Україні. Зб. Документів і матеріалів. – К., 1993

2. Україна в XX столітті. Збірник документів і матеріалів. –К., 2002.

3. Кравченко В.І., Лазуренко В.М. Радянська політика щодо заможного селянства України в роки нової економічної політики (1921 – 1929 рр.) //Український селянин. – 2002.- Вип. №5.

4. Касьянов Г., Даниленко В. Сталінізм і українська інтелігенція. –К., 1991.

5. Касьянов Г.В. Українська інтелігенція в 1920 – 1930 рр.: соціальний портрет та історична доля. –К., 1992.

6. Куліш А. Голодомор 1921-1923 рр. в Руси – Україні як продовження етнічної війни 1917 – 1921 рр. – Харків, 2003.

7. Морозов А.Г. Тернистий шлях сільськогосподарської кооперації в добу НЕПу. // Український селянин. – 2002. – Вип.. №5.

8. Олійник М.М. Політика державних та партійних органів України щодо приватних підприємств у період НЕПу. // Укр.. іст. журн. – 2001. -№1.

Заняття 8

Громадське життя В Україні у часи “перебудови” (квітень 1985 р. – серпень 1991 р.) (2 год.)

План

1. Причини, чинники, рушійні сили та етапи перебудови в Україні.

2. Зростання громадської активності в Україні.

3. Поява багатопартійності. Народний рух України.

4. Наука і культура України в роки перебудови.

Методичні рекомендації

На початку 80-х років дедалі очевиднішою стала необхідність позитивних зрушень в країні.цей процес був зумовлений багатьма чинниками. Студентам потрібно показати, що у міжнародній сфері була реальне загострення міжблокового протистояння, ескалація гонки озброєння. Участь СРСР у війні в Афганістані вела до міжнародної ізоляції.

У політичній сфері: концентрація влади, обмеження демократичних засад, одержавлення громадських організацій, відчуження народу від владних структур, ігнорування принципу розподілу влади. У соціально-економічній сфері: падіння основних економічних показників, розростання бюрократичниго апарату, загострення протиріччя між регіонами, зрівнялівка в оплаті праці, фізичне і моральне старіння основних виробничих фоондів, низький рівень продуктивності праці, загострення екологічних проблем, ускладнення демографічної ситуації. У духовній сфері: посилення проценсу русифікації, пригнічення національної культури та національної свідомості, блокування розвитку релігії.

Розкриваючи друге питання потрібно відзначити, що процеси які відбулися під час перебудови можна умовно поділити на шість етапів. (квітень 1985- січень 1987р.) це революція “згори”- оголошення двох принципових лозунгів “гласність” та “широка демократизація”, визрівання політичного курсу перебулови. ІІ етап – (січень 1987 – літо 1988 р.) – усвідомлення основних завдань перебудови, формування та розширення її соціальної бази. ІІІ етап (літо 1988 – травень 1989 р.) – зміщення центру рушійних сил перебудови зверху вниз. ІV етап ( травень 1989 – лютий 1990 р.) – розмежування, консолідація та протистояння політичних сил. V етап (лютий – грудень 1990 р.)- радикалізація народних мас. VІ етап (грудень 1990 – серпень 1991 р.) – кінець перебудови. Коротко охарактеризувати особливості кожного етапу. Необхідно акцентувати увагу на результатах перебудови: ліквідація тоталітарного режиму, знищення гегемонії КПРС у політичному житті, розпад СРСР, виникнення незалежних держав, розвал планової економіки, створення реальних умов для формування ринкових відносин, створення багатопартійної системи, припинення “хололдної війни , зміна співвідношень сил у світі, ліквідація “світової соціалістичної системи”. Слід детально зупинитися на причинах та наслідках Чорнобильської аварії, подвигу пожежників та трагедію людей, що були відселені із зони відчуження.

Розглядаючи наступне питання необхідно відзначити, що в цей час різко зросла громадська активність суспільства. Масово почали виникати неформальні організації. Почав діяти Український народний рух за перебудову. Одним з перших неформальних обєднань виникло в Києві у серпні 1987 року – Укранський культурологічний клуб (УКК). У Львові заявило про своє існування товариство Лева. Перша неформальна організація республіканського маштабу постала у березні 1988 р. – Українська гельсенська спілка (УГС), Українська студентська спілка (УСС), Спілка незалежної української молоді та інші. Розпочалося релігійне відродження, активізувався національний рух, була сформована багатопартійна система.

Принципові зміни відбуваються в цей час в науково-освітянських колах. Важливим моментом розвитку наукового плюралізму, позбавлення вищої школи від ідеологічного диктату стає перегляд марксистсько-ленінських догматів в суспільних науках, альтернативність викладання історичних дисциплін у вузах та пошуки шляхів відновлення національної історії.