1.4. Проблеми управління інформаційною безпекою

В інформаційних складових кожної сфери національної безпеки мають узгоджуватись і коригуватися різноманітні й суперечливі інтереси особи, суспільства і держави. Для цього потрібно, насамперед, завчасно виявляти й нейтралізувати загрози інформаційній безпеці, що спричиняються де­структивними конфліктами особистих, суспільних і державних інтересів.

Різнорідні, територіальне розподілені та динамічно взаємодіючі дже­рела загроз, об'єкти ураження і ресурси захисту зумовлюють системний підхід до управління інформаційною безпекою, що має стати інтегруючою складовою національної безпеки. Концептуальна структура цілісної сис­теми управління інформаційною безпекою у першому наближенні пока­зана на рис. 2.

Ефективне функціонування цієї системи в динамічних внутрішніх і зо­внішніх умовах потребує постійного вдосконалення та розвитку зворотних і прямих інформаційних каналів між об'єктами і суб'єктами в усіх сферах національної безпеки.

Зворотні канали мають забезпечувати відповідно до демократичних принципів системний моніторинг зовнішніх і внутрішніх інформацій­них загроз. Удосконалення цих каналів пов'язане з вирішенням наступ­них завдань:

• методологічних (структуризація національних інтересів в інформаційній сфері, класифікація загроз інформаційній безпеці, аналіз і прогнозування їхніх негативних наслідків і т. д.);

• юридичних (регламентування інформаційних прав і обов'язків, захист конфіденційної інформації, нормативно-правове забезпечення моніторингу інформаційних загроз тощо);

- інституційних (залучення до моніторингу інформаційних загроз державних, неурядових і міжнародних організацій, центрів соціально- політичних досліджень, створення громадських рад у редакційному складі мас-медіа та ін.);

- інструментальних (розробка методів і засобів для опрацювання друкованої, аудіо- та відеоінформації, анкетування за допомогою мас-медіа, телефонних опитувань і т. п.).

За результатами моніторингу прямі канали мають здійснювати регу­лювання рівня інформаційної безпеки з метою запобігання або нейтралі­зації загроз національним інтересам в інформаційній сфері. Компетенція держави щодо втручання в цю сферу визначається низкою міжнародних правових актів [10], які регламентують процеси регулювання інформацій­них відносин з метою:

• забезпечення національного суверенітету, територіальної цілісності, громадського порядку та підтримання законності;

• забезпечення прав і свобод громадян, їхнього фізичного і психічного здоров'я та моральності;

• захисту інформації з обмеженим доступом.

Для здійснення регулюючих заходів існують такі важелі:

• нормативно-правові (юридичні норми і регламентовані правила поведінки суб'єктів інформаційних відносин);

• організаційно-адміністративні (ліцензування, квотування, державне замовлення, застосування санкцій);

• науково-технічні (впровадження результатів наукових досліджень і прикладних розробок);

- фінансово-економічні (бюджетна, податкова, грошово-кредитна і фіскальна політика);

- морально-етичні (виховання і навчання, переконання і навіювання). Структурна організація системи управління інформаційною безпекою

має бути адекватною загальній системі державного управління [11-15]. Тобто вона повинна бути багаторівневою і територіальне розподіленою з чіткою координацією дій складових елементів. Ефективне функціону­вання цієї системи передбачає централізоване управління з конкретними відомчо-розпорядчими функціями, які мають забезпечувати системний моніторинг і регулювання всіх компонентів національного інформацій­ного простору. Вона повинна у будь-яких ситуаціях зовнішнього чи вну­трішнього інформаційного протиборства (експансії, агресії, тероризму або війни) зберігати життєво важливі параметри функціонування, тобто підтримувати стан гомеостазу.

Для надійного захисту національних інтересів в інформаційній сфері по­трібен комплексний моніторинг зовнішніх і внутрішніх інформаційних за-

гроз та дієві нормативно-правові, організаційно-адміністративні, науково-технічні та інші методи й засоби регулювання рівня інформаційної безпеки. По суті треба забезпечити постійний контроль і аналіз усіх джерел підви­щеного інформаційного ризику, завчасне прогнозування процесів їхнього прояву та оперативне відпрацювання адекватних контрзаходів для відвернення чи мінімізації небажаних наслідків.

Системний механізм забезпечення інформаційної безпеки повинен ура­ховувати особисті, суспільні й державні інтереси у зовнішньому і внутріш­ньому середовищі, виявляти небезпечні інформаційні загрози цим інтересам і включати адекватні методи й засоби для їхнього запобігання, локалізації та нейтралізації. Він повинен мати двосторонній зв'язок міме суспільством, за­собами масової інформації та державою, який дає змогу своєчасно сповіщати про соціально-економічні зміни та оцінювати ефективність задіяних заходів.

Удосконалення і розвиток зворотних і прямих каналів, тобто функцій моніторингу і регулювання рівня інформаційної безпеки, відповідає життєво важливим інтересам українського суспільства, оскільки підвищує ефектив­ність його захисту в усіх сферах життєдіяльності. Необхідною передумовою для цього є організація взаємовигідної співпраці і взаємодії міме органами вла­ди, громадськими організаціями і комерційними структурами на основі довіри і поваги один до одного. Тому відродження взаємної довіри і поваги в україн­ському суспільстві має стати першочерговим завданням державної інформа­ційної політики.

Список використаних джерел

1. Амосов Н.М. Моделирование мьішления й психики. — К.: «Наукова думка», 1965. — 304 с.

2. Линдсей П., Норман Д. Переработка информации у человека. Введе- ние в психологию. — М.: «Мир», 1974. — 550 с.

3. Коган В.З. Человек в потоке информации. — Новосибирск: Наука, 1981.-177с.

4. Конфліктологія / Л.М. Герасіна, М.І. Панов, Н.П. Осіпова та ін.; За ред. проф. Л.М. Герасіної та М.І. Панова. — Харків: Право, 2002. — 256 с.

5. Социальная психология: Учеб. пособие для вузов / Сост: Р.И. Мок- шанцев, А.В. Мокшанцева. — Новосибирск: Сибирское соглашение; М.: ИНФРА-М, 2001.-408с.

6. СуховА.Н. Социальная психология безопасности: Учеб. пособие для студ. вьісш. учеб. заведений. — М.: Издательский центр «Академия», 2002.

- 256 с.

7. Горбулін В.П., Качинський А.Б. Системно-концептуальні засади стратегії національної безпеки України. — К.: ДП НВЦ «Євроатлантикінформ», 2007. - 592 с.

8. Горбулін В.П., Литвиненко О.В. Національна безпека: український вимір. — К.: ПІІ «Інтертехнологія», 2008. — 104 с.

9. Національна безпека в контексті євроатлантичної інтеграції України: нормативно-правові аспекти: Вип.7 / За заг. ред. В.П. Горбуліна, академіка НАН України. — К.: «Євроатлантикінформ», 2005. — 288 с.

10. Кормич Б.А. Інформаційна безпека: організаційно-правові основи.

- К.: «Кондор», 2004. - 384 с.

11. Биченок М.М. Основи інформатизації управління регіональною безпекою. — К.: «ПоліграфКонсалтинг», 2005. — 196 с.

12. Информационное обеспечение государственного управлення / Ники- тов В.А., Орлов Е.И., Старовойтов А.В., Савин Г.И. — М.: «Славянский диалог», 2000. — 415 с.

13. Шахраманьян М.А. Новьіе информационньїе технологии в задачах обеспечения национальной безопасности России (природно-техногенньїе аспекти). - М.: ФЦ ВНИИ ГОЧС МЧС России, 2003. - 398 с.

14. Форми та методи забезпечення інформаційної безпеки держави: 36. матер. міжнар. наук.-практ. конф. — К.: Національна академія СБ України, 2008.-216с.

15. Петрик В.М., Кузьменко A.M., Остроухов В.В. та ін. Соціально- правові основи інформаційної безпеки: Навч. посіб. / За ред. В.В. Остроу- хова. - К.: Росава, 2007. - 496 с.