5.4. Проблеми інформаційної безпеки в інформаційному суспільстві

Інформаційному суспільству притаманні наступні визначальні риси [7]:

• роль і місце будь-якої країни в сучасному світі визначається рівнем її інформатизації;

• інформаційна сфера є вирішальним чинником розвитку і прогресу кожної сучасної країни;

• традиційні владні установи фактично перетворюються на центри управління інформаційними потоками;

• інформаційно-комунікаційні засоби і технології стають головним інструментом взаємодії громадськості з владними структурами, а національні інформаційні ресурси - основною суспільною цінністю.

Побудова інформаційного суспільства передбачає:

• усвідомлення впливу інформації на процеси формування і управління суспільною свідомістю;

• необхідність власного виробництва і репродукції інформаційних ресурсів та організації національної інформаційної інфраструктури;

• створення цивілізованого ринку інформаційних продуктів і послуг;

• реалізацію прав громадян на інформацію;

• забезпечення узгодженості, гармонізації та уніфікації національних інформаційних законодавств;

• подолання технологічного відставання в національній інформаційній сфері;

• боротьбу з проявами інформаційного неоколоніалізму, появою інформаційних резервацій;

• необхідність збереження національної інтелектуальної, культурної та мовної самобутності;

• вироблення національної інформаційної політики і формування сучасних інформаційних відносин;

• створення, розвиток і збереження національних інформаційних ресурсів.

Інформаційне суспільство будується на основі співпраці й солідарності усіх його громадян. Провідна роль у цьому процесі належить органам дер­жавної влади та місцевого самоврядування, приватному сектору, інститу­там громадянського суспільства, включаючи усіх зацікавлених громадян. Учасники побудови інформаційного суспільства реалізують свою участь через інститути партнерства, де:

109

РОЗДІЛ 5

• органи державної влади визначають пріоритетні національні інтереси, зокрема у сфері інформаційної безпеки, виконують координуючі та стимулюючі функції, виступають із законодавчою ініціативою, контролюють дотримання законодавства усіма іншими учасниками;

• приватний сектор безпосередньо здійснює розробку, впровадження і забезпечує безпечне функціонування інформаційно-комунікаційних засобів і технологій у всіх сферах життєдіяльності, надає широкий спектр інформаційних послуг, бере участь у наповненні змістом (контентом) національного інформаційного простору;

• інститути громадянського суспільства реалізують демократичний контроль за діяльністю органів державної влади та приватного сектору щодо безпечного і рівного доступу до інформаційно-комунікаційних послуг, формують громадську думку щодо пріоритетів і перспектив розвитку й функціонування інформаційного суспільства;

• органи державної влади, приватний сектор та інститути громадянського суспільства сприяють встановленню й розширенню взаємовигідних відносин з міжнародними організаціями, які відіграють ключову роль у розвитку інформаційного суспільства та забезпеченні в ньому необхідного рівня інформаційної безпеки.

Зміст інформації, ії формування, захист від негативних впли­вів є найважливішими чинниками при реалізації всього комплексу національних інтересів в інформаційному суспільстві.

З огляду на світові тенденції, сучасний стан використання в Україні інформаційно-комунікаційних засобів і технологій в різних сферах жит­тєдіяльності є недостатнім для того, щоб наша країна посіла гідне місце у світі, адекватне її потенціалу та можливостям щодо побудови інформацій­ного суспільства [8]. Разом з тим, побудова інформаційного суспільства в Україні є об'єктивною потребою для забезпечення конкурентоспромож­ності нашої країни в умовах глобальної інформаційної інтеграції та жор­сткої міжнародної конкуренції.

Побудова інформаційного суспільства, з одного боку, прискорює соціально-економічний розвиток, а з іншого — зумовлює нові виклики, за­грози і ризики. Серед них на даному етапі найбільшу небезпеку представ­ляють негативні інформаційно-психологічні впливи, а також порушення і злочинність у комп'ютерно-телекомунікаційній інфраструктурі.

У сучасному українському суспільстві негативні інформаційно-психологічні впливи реалізуються в основному через друковані й електро­нні мас-медіа, породжуючи загрози:

• духовному розвитку людини, становленню її свідомості й світогляду, творчій та інтелектуальній діяльності;

• формуванню суспільної свідомості, моралі й менталітету;

110

СИСТЕМНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ

- культурному розвитку суспільства, етнічних і конфесійних співтовариств, гуманітарних інститутів.

Негативні впливи через мас-медіа на індивідуальну, групову і масову свідомість призводять до духовної та культурної деградації, неадекватної і антисоціальної поведінки, ксенофобії, релігійної нетерпимості і т. д. Всі ці прояви можна розглядати як індикатори загроз інформаційній безпеці людини, суспільства і держави.

Інформаційне суспільство створюється на основі нових інформаційно-комунікаційних засобів і технологій, які постійно удосконалюються і роз­виваються, що призводить також до виникнення нових комп'ютерно-телекомунікаційних порушень і злочинності. До основних причин виник­нення цих загроз в Україні можна віднести:

• слабку конкурентоспроможність продукції вітчизняного наукоєм- ного (інноваційного) виробництва, особливо в галузі мікроелектроніки та комп'ютерної техніки;

• широке використання імпортної комп'ютерної техніки і технологій, що збільшує небезпеку несанкціонованого доступу та руйнування державної, комерційної, службової та персональної інформації;

• несистемність нормативно-правового забезпечення і недостатню координацію заходів щодо захисту інформації та захисту від інформації;

- недостатню захищеність критично важливих комп'ютерно-телекомунікаційних систем і мереж.

Реалізація зазначених загроз призводить до значних матеріальних, моральних та інших втрат (європейське законодавство передбачає істотні штрафи і значні терміни ув'язнення за такі злочини).

При побудові інформаційного суспільства необхідно також ураховува­ти ряд додаткових факторів ризику:

• темпи розвитку комп'ютерно-телекомунікаційних засобів і технологій перевищують можливості людини щодо адекватного їхнього розуміння й ефективного використання;

• відбувається надмірне розшарування за рівнем інформатизації різних соціальних груп усередині країни, а також між розвиненими і відсталими країнами, що породжує «цифрову нерівність» та «інформаційний колоніалізм»;

• знижується (або повністю знищується) моральний і культурний імунітет суспільства, якщо воно не має ефективної системи захисту і протидії цим загрозам.

Крім того, в інформаційному суспільстві можуть виникнути нові со­ціальні суперечності:

- між тими, хто має доступ до інформаційних ресурсів, і тими, хто його не має;

111

РОЗДІЛ 5

• між працівниками з комп'ютерною освітою і працівниками без такої освіти;

• між матеріально забезпеченими фахівцями, що володіють сучасними інформаційними технологіями, і малозабезпеченим некваліфікованим персоналом та ін.

В умовах глобального інформаційного простору жодна держава не може функціонувати в інформаційній ізоляції. У цих умовах інформаційні джерела і потоки на території будь-якої країни неможливо повністю захис­тити від витоку внутрішньої інформації та зовнішнього інформаційного впливу. Тому виникає глобальна проблема забезпечення безпеки внутріш­ніх і міжнародних інформаційних відносин.

Існує декілька підходів до вирішення зазначеної проблеми. Перший називається «реалістичним» і відображує сучасну інформаційну політику СІЛА та деякою мірою ЄС і РФ. Цей підхід спрямований на:

• підвищення рівня інформаційної безпеки усередині країни;

• створення внутрішніх комп'ютерно-телекомунікаційних систем і мереж, незалежних одна від одної та від глобальної мережі;

• організацію постійного моніторингу в інформаційному просторі потенційних супротивників і глобального контролю за інформаційними потоками (за допомогою аерокосмічних, комп'ютерно-телекомунікаційних та інших спеціальних засобів);

• розробку і застосування технологій ведення інформаційних війн, насамперед кібератак;

• зменшення інформаційної залежності й відкритості держави.

«Реалістичний» підхід у СІЛА заснований на концепціях «Інформацій­ної переваги» та «Інформаційного стримування», які вже за назвою харак­теризують прагнення до «інформаційно монополярного світу» як гарантії власної інформаційної безпеки.

До недоліків цього підходу можна віднести:

• порушення інформаційних прав і свобод людини, а також демократичних принципів;

• відсутність надійного захисту від досвідчених хакерів і терористичних угруповань;

- негативні наслідки від інформаційної ізоляції для соціально- економічного розвитку країни;

- виникнення проблем з міжнародними мас-медіа і т. д.

Більш ідеалістичним є другий підхід, який називається «ліберальним». Він припускає наступне:

• розширення інформаційних взаємозв'язків і взаємодії різних держав;

• забезпечення глобальної комп'ютерно-телекомунікаційної безпеки через створення міжнародних організацій і механізмів захисту;

112

СИСТЕМНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ

- максимальну відвертість і лібералізацію інформаційних відносин.

За «ліберального» підходу можна ефективніше, на основі єдиних між­народних норм і вимог, захищатися і протидіяти комп'ютерній злочиннос­ті та інформаційно-психологічному маніпулюванню. Проте, у цього під­ходу є супротивники з наступних причин:

• передбачається, що міждержавні відносини будуються на основі взаємної довіри, що в сучасних умовах важко здійсненне;

• потрібен високий рівень відвертості в міжнародних відносинах, що не відповідає сучасним вимогам забезпечення національної безпеки;

• проведення «ліберальної» політики з боку різних держав при можливому інформаційному домінуванні хоч би однієї держави (наприклад СІЛА) не виключає інформаційної агресії, тероризму чи війни з її боку.

Існує ще один підхід, який декларують професійні розробники і ко­ристувачі інформаційних технологій, що безпосередньо не беруть участі в підготовці й ухваленні державних рішень у цій сфері. Для них захист на­ціональних інтересів в інформаційній сфері є лише морально-етичним питанням, а більшість вимог внутрішньої та міждержавної інформаційної політики тільки обмежують їхню діяльність (ліцензування, квотування, санкції і т. д.). Тому вони виступають проти будь-яких обмежень на роз­повсюдження інформації та контроль над собою. На думку цих фахівців, забезпечення інформаційної безпеки — це турбота розробників і користу­вачів інформаційних технологій, а не державних чиновників.

Таким чином, забезпечення інформаційної безпеки при побудові ін­формаційного суспільства вимагає комплексного підходу, який:

• відповідає пріоритетним національним інтересам;

• враховує внутрішні й зовнішні соціальні, політичні, науково-технічні та інші умови;

• адаптується до стану і перспектив економічного й культурного розвитку країни.

При побудові інформаційного суспільства в Україні в умовах зовніш­ньої експансії та внутрішньої дискримінації національного інформаційно­го простору потрібні єдина державна інформаційна політика й цілеспря­мовані дії для:

• посилення підтримки суб'єктів національного інформаційного виробництва для зміни співвідношення між вітчизняною та зарубіжною інформаційною продукцією на користь першої;

• якісного удосконалення й підвищення конкурентоспроможності вітчизняної інформаційної продукції та послуг, які повинні істотно зменшити попит в Україні на інформаційну продукцію й послуги із-за кордону;

- активізації контрпропагандистської діяльності для попередження іноземного інформаційного втручання у внутрішні справи країни, а також

113

РОЗДІЛ 5

посилення присутності України у світовому інформаційному просторі;

- раціональнішого використання вітчизняного інтелектуального потенціалу для захисту і протидії внутрішній і зовнішній інформаційній агресії та дискримінації;

- удосконалення і розвитку національної інформаційної інфраструктури шляхом стимулювання вітчизняних виробників і користувачів новітніх інформаційно-комунікаційних засобів і технологій, комп'ютерних систем і мереж.

Головна мета інформаційного суспільства — якісне вдосконалення і розви­ток людського потенціалу шляхом:

• забезпечення збалансованої інформованості особи, суспільства і держави;

• посилення інтелектуального потенціалу країни і професійного зростання населення;

• консолідації нації навколо творчих, культурних і наукових ідей;

• морально-психологічної підтримки і формування почуття національної самоповаги, патріотизму та ін.

Дня побудови демократичного інформаційного суспільства в Україні по­трібна політична воля, тобто бажання і спроможність керівництва держави до об'єднання зусиль органів влади, комерційних структур і громадських орга­нізацій. Формування політичної волі ґрунтується на наявності інтересів, воло­дінні сучасними знаннями і здатності до їхнього практичного застосування.

114

СИСТЕМНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ

Список використаних джерел

1. Кормич Б.А. Інформаційна безпека: організаційно-правові основи. — К.: «Кондор», 2004. - 384 с.

2. Національна безпека в контексті євроатлантичної інтеграції України: нормативно-правові аспекти: Вип.7 / За заг. ред. В.П. Горбуліна, академіка НАН України. — К.: «Євроатлантикінформ», 2005. — 288 с.

3. Петренко А.И. К вопросу об уголовно-правовой характеристике информационно-психологической войньї // Информационньїе техноло- гии й безопасность. - К.: ИПРИ, 2004. - Вьш.6. - С. 180-186.

4. Баранов О.А. Інформаційне право України: стан, проблеми, перспективи. — К.: Видавничий дім «СофтПрес», 2005. — 316 с.

5. Петрик В.М., Кузьменко A.M., Остроухов В.В. та ін.. Соціально- правові основи інформаційної безпеки: Навч. посіб. / За ред. В.В. Остроу- хова. - К.: Росава, 2007. - 496 с.

6. Горбулін В.П., Литвиненко О.В. Національна безпека: український вимір. — К.: П11 «Інтертехнологія», 2008. — 104 с.

7. Передумови становлення інформаційного суспільства в Україні / Ба- ховець О.Б., Грінченко Т.О., Гуляєв К.Д., Полумієнко С.К., Рибаков Л.О., Тюрін В.В. / За ред. чл.-кор. НАН України Довгого С.О. — К.: Азимут- Україна, 2008. - 288 с.

8. Журавський B.C., Родіонов М.К., Жиляєв І.Б. Україна на шляху до інформаційного суспільства / За заг. ред. акад. НАНУ М.З. Згуровського. — К.: «Політехніка», 2004. - 484 с.

115

висновки

ВИСНОВКИ

В умовах становлення нової української державності на засадах демо­кратії, законності та інформаційної відкритості загострюються протиріччя між потребами суспільства у вільному інформаційному просторі та необ­хідністю певних обмежень і відповідальності за негативні інформаційні впливи зовнішнього і внутрішнього походження.

У сучасному глобалізованому світі жодна держава не може функціону­вати в інформаційній ізоляції. В цих умовах інформаційні джерела і потоки на території будь-якої країни практично неможливо повністю убезпечи­ти від витоку внутрішньої інформації та від зовнішнього інформаційного впливу. Тому вкрай актуальною є проблема захисту національних інтересів в інформаційному просторі.

Вітчизняний та закордонний досвід дозволяє стверджувати:

• забезпечення інформаційної безпеки людини, суспільства і держави не може бути одноразовим актом. Це процес постійного удосконалення і розвитку принципів, методів і засобів захисту національних інтересів від змінюваних зовнішніх і внутрішніх інформаційних загроз;

• надійний захист національного інформаційного простору неможливий без організації системного моніторингу інформаційних загроз та комплексного регулювання заходів із забезпечення інформаційної безпеки;

• практичне вирішення проблеми захисту національного інформаційного простору потребує об'єднання інтелектуальних, технічних, фінансових та інших ресурсів захисту на всіх етапах і рівнях інформаційної взаємодії людини, суспільства і держави.

Аналіз існуючого стану інформаційної безпеки України доводить на­ступне:

• державна політика щодо захисту національних інтересів в інформаційному просторі не відповідає сучасним вимогам;

• практично відсутній громадський контроль за суб'єктами негативних інформаційних впливів на людину, суспільство і державу;

• державні посадовці, які уповноважені приймати рішення із захисту інформаційного простору, як правило, не розуміють важливості цієї сфери як інтегруючої складової національної безпеки;

• нагальною потребою на сучасному етапі є кардинальне удосконалення інформаційних взаємозв'язків і взаємовідносин між людиною, суспільством і державою;

• проблема захисту національних інтересів в інформаційному просторі має стратегічний, комплексний, довгостроковий характер і потребує для свого вирішення спільних зусиль з боку держави, суспільства і бізнесу.

116

висновки

Підвищення ефективності системи забезпечення інформаційної безпе­ки потребує наступних структурних рішень на загальнодержавному рівні:

• проведення моніторингу інформаційних загроз та регулювання заходів із забезпечення інформаційної безпеки єдиним органом у вертикалі виконавчої влади із наданням цьому органу відповідних повноважень;

• залучення неурядових організацій та приватного сектора до аналізу і прогнозування інформаційних загроз та відпрацювання дієвих механізмів щодо захисту і протидії цим загрозам;

- підвищення ефективності використання потенціалу Міжвідомчої комісії з питань інформаційної політики та інформаційної безпеки при РНБО України.

Першочерговими заходами щодо реалізації національних інтересів в інформаційному просторі мають бути:

• закріплення у законодавстві юридичної відповідальності за діяння, які становлять інформаційні загрози національним інтересам;

• усунення дублювання управлінських функцій державних структур в інформаційно-комунікаційній сфері;

- встановлення правових обмежень щодо монополізації ЗМІ та інформаційно-комунікаційних послуг, а також переходу права власності на загальнонаціональні ЗМІ до нерезидентів;

• залучення інвестицій до створення якісного вітчизняного інформаційного продукту;

• встановлення обов'язкової мажоритарної частки інформаційного продукту вітчизняного виробництва в українських ЗМІ;

• запровадження незалежного суспільного телебачення та радіомовлення;

• створення замкнутого циклу вітчизняного виробництва комп'ютерно- телекомунікаційних засобів і технологій;

• розробка і законодавче впровадження вітчизняної системи криптографічного захисту інформації.

Реалізація зазначених завдань забезпечить:

• підвищення обґрунтованості і якості управлінських рішень щодо захисту індивідуальної, колективної і масової свідомості в національному інформаційному просторі;

• більш ефективне вирішення протиріч між особистими, суспільними і державними інтересами шляхом їх узгодження і коригування в умовах зростаючих зовнішніх і внутрішніх інформаційних загроз;

• мінімізацію чинників дестабілізації соціально-економічної та політичної обстановки на основі динамічного балансування між потребами у вільному доступі до інформації і необхідністю окремих регламентованих обмежень у загальнодержавних інтересах;

117

висновки

• запобігання чи суттєве зниження фінансово-економічних і моральних втрат від негативних інформаційних впливів на людську свідомість, а також злочинності в інформаційно-комунікаційному середовищі;

• розвиток вітчизняного науково-технічного потенціалу у галузі створення, використання і удосконалення методів і засобів інформатизації, телекомунікації, зв'язку і захисту інформації.

Інформаційно-комунікаційні засоби і технології постійно розвиваються і поширюються у змінюваних зовнішніх і внутрішніх умовах. Тому повна іден­тифікація і усунення загроз інформаційній безпеці людини, суспільства і дер­жави практично неможливі. Для ефективного захисту національних інтересів в інформаційному просторі України потрібен системний моніторинг зовніш­ніх і внутрішніх загроз інформаційній безпеці та комплексне удосконалення нормативно-правових, організаційно-адміністративних, науково-технічних та інших методів і засобів щодо їх запобігання, локалізації та нейтралізації. По суті треба створити загальнодержавну систему управління інформацій­ною безпекою, яка має забезпечити постійний контроль і аналіз усіх джерел підвищеного інформаційного ризику, завчасне прогнозування процесів їхнього прояву і оперативне відпрацювання адекватних контрзаходів для відвернення чи мінімізації небажаних наслідків.

118

ДОДАТКИ

Додаток 1

ЗАТВЕРДЖЕНО

Указом Президента України від 8 липня 2009 року №514/2009

ДОКТРИНА інформаційної безпеки України